Гедін Максим
Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.
«Сакральне та туризм» (м. Київ, 28 квітня 2023 р.)
К.: ТОВ «Геопринт», 2023. 325 с. С.156-159.

Релігійний туризм в Україні в контексті забезпечення принципів сталого розвитку туристичної індустрії

В останні роки увага туристів до об’єктів сакрального туризму зростає. Незважаючи на те, що ринок релігійного туризму почав свій активний розвиток лише десятиріччя тому, люди всього світу все частіше вибирають паломницькі та екскурсійні тури по релігійних центрах. Релігійний туризм має потужний соціально-культурний потенціал та соціокультурну потребу - це ціннісний статус будь-якої людини, яка відчуває потребу в культурних, релігійних та рекреаційних об’єктах, необхідних для духовного, ідейного та фізичного існування. Крім того, релігійний туризм є засобом соціалізації людини. Наприклад, під час подорожі відбувається процес засвоєння індивідом системи знань, норм, цінностей інших культур, що дозволяє йому функціонувати як повноправному члену суспільства, котрий духовно освоює і духовно присвоює культуру цивілізації. Туризм допомагає індивіду або групі засвоювати ціннісні орієнтації і загальні норми поведінки, перетворювати їх у мотиви і діяльнісні принципи соціальної активності. В результаті відбувається етична інтерналізація особистості.

У сучасних умовах проблема розвитку туризму набуває особливої актуальності для поліпшення економіки в окремих країнах, посилення контактів між представниками різних конфесій. Це стосується й України, де відбувається формування особливого уявлення про релігію як про фундаментальний вимір буття, що визначає світорозуміння значної частини людей. Серед культурних форм і явищ, які мають базове значення, релігія, як відомо, посідає помітне місце. Звичайно, демократичне суспільство стає гуманним і по-справжньому цивілізованим лише за умови наповнення усіх сфер життя специфічними моральними цінностями. Україна згідно із законом «Про свободу совісті та релігійні організації» забезпечує своїм громадянам права та свободу совісті, прагнучи до нормалізації державно-конфесійних відносин. Нині зміст і призначення багатьох культових об’єктів набуває свого первинного сенсу, вони стають об’єктами поклоніння і об’єктами пізнання. Релігійні цінності - це частина культурної спадщини і об’єкти туризму одночасно.

Поступово в нашій країні простежуються суттєві зміни в релігійному житті, відбувається переосмислення у ставленні суспільства до релігійних інституцій, спостерігається становлення діалогу щодо міжконфесійних та державно-конфесійних відносин. Формування в Україні громадянського суспільства та правової держави потребує послідовної, цілеспрямованої політики у процесі міжрегіональних відносин у соціумі. Вони мають ґрунтуватися на конституційних положеннях і державних правових актах, які захищають свободу совісті, релігійні свободи та права національних меншин, створюють сприятливі умови для забезпечення спокійного співіснування всіх релігійних конфесій в Україні [1, с.212].

Ось чому, перед сучасною туристичною галуззю України стоїть низка надзвичайно важливих завдань. Це систематизація і вивчення пам’яток історії та культури як екскурсійних об’єктів, остаточний вихід України із стану духовної ізоляції, в якій вона перебувала за радянських часів, подолання наслідків впливу комуністичних ідеологем в туристичній справі тощо. Не менш важливим завданням є інтенсивне поширення інформації про українську культуру як важливу туризмознавчу компоненту загальноєвропейського суспільного і духовного життя. Зважаючи на сьогоднішню політичну ситуацію в нашій країні, це завдання особливо актуалізується.

Витоки релігійного туризму починаються з часів формування основних світових релігій: християнства, мусульманства, іудаїзму і буддизму. Собори, мечеті, культові музеї і духовні центри - це туристичні об’єкти, попит на які продовжує зростати. Пам’ятники релігії, історії і культури виступають істотним мотивуванням відвідин того або іншого регіону чи міста. У Франції майже 60% 412 пам’ятників, що знаходяться під охороною держави, водночас є і туристичними релігійними об’єктами. Католицькі святині розташовані на Святій Землі (Ізраїль), а також в Італії, Ватикані, Франції, Португалії, і інших країнах Західної Європи. Святі місця для відвідин іудаїзму зосереджені в Ізраїлі, Румунії, Чехії, Німеччині, Іспанії, а також в Україні. Для послідовників ісламу - сунітів священними містами вважаються Мекка і Медина в Саудівській Аравії. Місцем паломництва шиїтів першочергово є міста Ен-Наджаф і Кербелі в Іраку. Основні святині буддистів в Індії, Китаї, на Тибеті [2, с.55].

Специфіка релігійного туризму втілена і в різних соціально-психологічних характеристиках подорожуючих індивідів і груп, а саме цей аспект рідко береться до уваги. Релігійні туристи, прочани, як правило, є колективом вірян зі схожими релігійно-світоглядними орієнтаціями, духовними, життєвими цінностями, усвідомленою релігійною та конфесійною ідентичністю. Під час прощі і спільних релігійних практик вони стають носіями певної субкультури, що ґрунтується на світоглядній та практично-обрядовій спільності; згуртовані установками взаємної підтримки колективної допомоги, спільних фізичних і духовних зусиль, МИ-відчуттям. Нерідко групи прочан закриті для іншовіруючих, прагнуть дистанціюватися не тільки від носіїв інакшої релігійної ідентичності, а й від місцевого населення, публічно демонструють свою інакшість. Натомість релігієзнавчі туристи - представники розбіжних світоглядних комплексів і конфесійних ідентичностей - у переважній більшості випадків формують різнорідні за складом, вимогами, настроями, преференціями групи [3, с.215-216].

У сучасному церковному будівництві досить відчутне продовження традицій псевдоросійської та візантійської архітектурних шкіл. Такого роду спорудами стали проекти каплиці Св. Миколая та церкви Іверської Ікони Божої Матері у Дніпрі. Перший з них вирішений у типових псевдоросійських формах, а другий в формах візантійсько-балканської спадщини. Канонічних візантійсько-давньоруських форм надано і собору Георгія-Побідоносця у Макіївці Донецької області. Подібним чином зведено і собор у Борисполі. Загалом, слід відмітити тенденцію, що з кожним роком кількість новозбудованих храмів зростає. Починають з’являтися архітектори, які спеціалізуються на такому виді зодчества. У таких умовах, коли церковні споруди починають знов відігравати відчутну роль у забудові міст та сіл, підхід до храмового будівництва стає значно серйознішим. Роль та відповідальність архітектора перед суспільством значно зростає в умовах регенерації історичної забудови українських міст. Відповідно історичного середовища міста підбираються й проекти у тих чи інших історичних стиля [4, с.117].

Враховуючи кризи у галузі туризму доцільним є розвиток цього сегменту, але на комплексній, програмній основі та за підтримка Міністерства інфраструктури, Міністерства культури, Міністерства освіти та науки та інших міністерств та відомств, банківських установ, вітчизняних та іноземних інвесторів. Особливу увагу передбачається приділити організації в’їзного релігійного туризму. Це дозволить інвестувати в українську економіку. Найважливішим елементом реалізації цієї програми, безумовно, має бути його рекламно-інформаційний супровід: пропаганда через пресу, радіо і телебачення, випуск книжок про храмах, духовних пам’ятниках України, відеофільмів. Доцільним є проведення ряду безоплатних рекламно-інформаційних поїздок, участь у них діячів різних конфесій, журналістів, представників турагентств, кількох відомих і авторитетних осіб.

Визначити фактичну кількість релігійних туристів і екскурсантів в Україні неможливо, оскільки з цього виду туризму відсутні як статистика, так і аналітичні дослідження. В державному статистичному бюлетені з туризму враховуються лише організовані туристи і екскурсанти, які оформили путівки в українських турагентствах. Самодіяльні ж туристи і екскурсійні бюро в облік не потрапляють [5, с.231].

Таким чином, можемо підсумувати, що сучасний український релігійний туризм як соціокультурний феномен приваблює унікальними умовами для ознайомлення з різними релігіями та культурами; налагодженням діалогу, дружніх зв’язків з представниками інших культур та переконань з різних регіонів та країн, що дозволяє порівнювати соціокультурний досвід; позитивними емоціями, які дозволяють людям відчути себе в нових життєвих умовах.

Література

1. Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні. К.: Вища школа, 2002. 195 с.
2. Любіцева О.О., Романчук О.О. Паломництво і релігійний туризм. К.: Істина, 2011. 415 с.
3. Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. Чернівці: Книги-ХХІ, 2003. 300 с.
4. Алексєєв Ю. Особливості сучасної етнополітики України в контексті євроінтеграційних проблем // Україна - Європа - Світ: міжнародний збірник наукових праць. 2011. Вип.5. С.116-123.
5. Чередниченко А.О. Розвиток релігійного туризму як шлях до відновлення туристичної галузі в умовах соціально-економічної кризи // Вісник економіки транспорту і промисловості. 2017. №58. С.226-232.