Колотуха Олександр
Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.
«Психологія та туризм» (м. Київ, 27 квітня 2022 р.)
К.: ТОВ «Геопринт», 2022. 219 с. С.26-28.
Самодіяльність спортивного туризму як висока форма соціальної активності
Географія туризму лише порівняно недавно сформувалася як самостійна географічна дисципліна з власним об’єктом та предметом дослідження. Відома географиня-туризмознавиця А. Александрова визначає предметом дослідження географії туризму територіальну організацію (самоорганізацію) туристської діяльності людей. Вона визначає географію туризму як «галузеву дисципліну соціально-економічної (суспільної) географії про просторові закономірності та особливості функціонування і розвитку територіальних систем організації (самоорганізації) туристської діяльності людей» [1, с.17]. У цьому визначенні надзвичайно важливою нам видається вказівка на принцип самоорганізації туризму. Поняття самоорганізації є одним з ключових у географії туризму. Відзначимо, що найвищий рівень самоорганізації в загальній туристській діяльності має спортивний туризм. Тож саме спортивний туризм до початку 90-тих рр. XX ст. визначався як самодіяльний туризм.
Самодіяльний туризм виділяється за такою систематизаційною ознакою як ступінь організованості (організований та неорганізований або самодіяльний). Самодіяльний туризм - це форма неорганізованого туризму, де туристські послуги та потреби забезпечуються на основі самодіяльності туристів. При цьому, туристи самі обирають маршрути, спосіб пересування, забезпечують собі харчування, нічліг і місце відпочинку. Спортивний самодіяльний туризм можна вважати одним з вітчизняних гуманітарних досягнень ХХ ст. Масовий характер, високоетичні (пізнавальні, оздоровчі, виховні) ролі в суспільстві відносять цю діяльність до безумовних досягнень епохи Радянського Союзу. Спортивний туризм в СРСР, будучи в основному самодіяльним, відрізнявся масовістю саме через його самоорганізований характер. При цьому в системі спортивного туризму були знайдені оптимальні форми і механізми організації, що дозволили цій діяльності швидко і стійко розвиватися.
При цьому важливе суспільне значення мають самодіяльні засади організації туристсько-спортивної діяльності. Самодіяльна туристсько-спортивна подорож заснована на самоорганізації. Група спортивних туристів самостійно згуртовується, визначає керівника, обирає район подорожі, розробляє маршрут, складає харчовий раціон, готує спорядження тощо. Самодіяльність є високою формою соціальної активності. Це вияв особистої ініціативи в будь-якій справі. У спортивному туризмі це детерміноване виявлення самовираження індивідуума та групи в цілому. Спортивний туризм, будучи за організаційною суттю самодіяльним, ґрунтується на діяльності добровільних туристських об’єднань (секцій, клубів, федерацій, асоціацій тощо), які видають власні нормативні акти, регулюють туристську діяльність, проводять туристські заходи, видають власну туристську літературу та періодичні видання.
Самодіяльний спортивний туристський рух - це унікальне суспільне явище, особливістю якого є те, що за мінімальної підтримки держави він може успішно існувати в сучасних економічних умовах. Цьому сприяє доступність спортивного туризму (у т.ч. й матеріальна) для всіх категорій та вікових груп населення, а також придатність та привабливість території будь-якої країни з мінімально достатніми для такого туризму ресурсами.
Відзначаючи соціальний вектор спортивного туризму, можна стверджувати, що спортивний туризм є специфічним та унікальним видом рекреаційної та спортивної діяльності і на відміну від багатьох інших видів рекреації та спорту, вирішує багато соціальних та економічних проблем у суспільному житті країни. До соціальних показників спортивного туризму та його характерних і специфічних рис можна віднести те, що:
- це унікальний засіб спілкування між людьми, який ґрунтується на безпосередньому знайомстві з життям, історією, культурою та звичаями тих регіонів, де проходять маршрути туристських походів, що є проявом самодіяльної народної дипломатії;
- це комплексне явище, яке розвиває людину у духовній сфері (розвиток високих людських якостей, необхідних людині в екстремальних умовах), має пізнавальні аспекти, у т.ч. виховання екологічної культури, сприяє самоствердженню особистості (подолання складних перешкод, спортивні досягнення тощо), підсилює оздоровчий ефект (фізичні навантаження у поєднанні з благотворним впливом навколишнього середовища);
- це здоровий спосіб життя, найбільш доступний для реального втілення у повсякдення для усіх вікових і соціальних груп населення;
- це найбільш демократичний вид відпочинку, якому характерні вільний вибір форми особистої активності на самостійно розробленому маршруті, специфічні форми народної творчості (наприклад, - авторська пісня);
- це вид групової суспільної діяльності, заснований на засадах високого рівня самоорганізації та відповідальності кожного учасника туристського заходу;
- це ефективна форма вирішення військово-прикладних проблем, одночасно з вихованням національної свідомості та патріотизму і вирішенням завдань фізичного і морально-вольового виховання;
- це джерело створення кваліфікованих кадрів, інтелектуального продукту у сфері розробки теорії і практики туризму, створення нових маршрутів (у т.ч. і комерційних), сучасного спорядження тощо.
Аналіз специфіки та особливостей спортивного туризму дозволяє зробити загальний висновок, що спортивний туризм - це найбільш сучасна технологія виховання у людини бажання у дотриманні здорового способу життя, збереженні навколишнього природного середовища, виховання духовних і фізичних якостей, пізнавальних інтересів і основ самозбереження в екстремальних похідних умовах при мінімальних витратах на це держави і самого туриста.
Література