Коваленко Л.Г.
Матеріали V Всеукр. наук.-практ. конф.
"Актуальні питання економічного розвитку в сучасних умовах"
(м. Херсон, 26-27 березня 2020 р.). Херсон:
ФОП Вишемирський В.С., 2020. 415 с C.201-204.

Вплив сільського зеленого туризму на зайнятість населення на селі

Сільські території покликані виконувати наступні функції:

• ефективного та конкурентоспроможного виробництва;
• раціонального ресурсокористування;
• ресурсозбереження та охорони природних ресурсів;
• сприяння розширеному відтворенню сільського населення;
• забезпечення зайнятості та належного рівня й якості життя.

Зайнятість населення виступає одним із головних індикаторів трансформаційних процесів в економіці України. Характерною особливістю сільського ринку праці на нинішньому етапі здійснення аграрної реформи є збереження тривалої негативної тенденції зростання обсягів як відкритого, так і прихованого безробіття серед сільського населення. За п’ять останніх років рівень зайнятості сільського населення в середньому становив 57,74% серед осіб працездатного віку і 53,58% - серед осіб у віці 15-70 років.

Як показує практика, сім’я, яка починає працювати у сфері сільського зеленого туризму, не лише вирішує проблему зайнятості сільського населення, вона сприяє створенню нових робочих місць, адже щоб зайнятись наданням послуг сільського зеленого туризму, непотрібні ліцензії та фахова освіта. Також до організації краєзнавчих екскурсій та надання інших видів послуг на договірній основі можуть залучатися працівники соціальної сфери: вчителі, лікарі, працівники сільських клубів тощо. Темпи росту сільського зеленого туризму оцінюються від 10-20% до 30% у рік (для пригодницького туризму, до складу якого він входить за статистикою ВТО), а його частка в доходах від міжнародного туризму сягає 10-15% [2].

Тільки один європейський ринок сільського зеленого туризму, за оцінками Європейської Федерації Фермерського та Сільського Туризму (EuroGites), на сьогодні складає близько 2 млн. ліжко-місць. Український ринок потенційно здатний прийняти й розмістити на селі близько 150 тис. «зелених» туристів.

Систематизація досвіду зарубіжних країн, в т.ч. Євросоюзу щодо розвитку сфери зайнятості на селі, засвідчила, що основними напрямами розширення зайнятості в них є: перехід до екологічно чистого органічного землеробства, альтернативне використання земель сільськогосподарського призначення, розвиток малого і середнього бізнесу в тому числі й сільського зеленого туризму. Це може слугувати для України стимулом системних дій вирішення проблеми зайнятості, запобігання безробіття, масової міграції сільського населення.

Сільський зелений туризм, в даному випадку, має розглядатися як додатковий вид діяльності, який дає селянам певні додаткові доходи, а також є одним із способів підвищення зайнятості сільського населення.

В українських реаліях селянин повинен виступати не тільки учасником суспільного виробництва, як виробник сільськогосподарської продукції, а й як суб’єкт, здатний на трудовий дрейф. Саме на це спрямований сільський зелений туризм, з одного боку, пропонуючи альтернативну можливість зайнятості, дозволяючи накопичити кошти, які в подальшому можна інвестувати зі зміною кон’юнктури, а з другого боку, - даючи можливість виробити навички праці у сфері обслуговування, які в подальшому можуть бути застосовані для зміни типу діяльності [1, с. 62].

Так, сільське населення може отримувати реальні доходи у сфері сільського туризму від наступних видів діяльності:

• облаштування туристичних маршрутів;
• транспортне обслуговування;
• підготовка програм;
• робота екскурсоводами;
• полювання та рибальство;
• послуги з прокату спорядження;
• анімаційні послуги;
• послуги апітерапії;
• послуги з прийому туристів;
• кулінарні послуги для туристів.

Варто відмітити, що у рекреаційній галузі зайнятість має двоякий характер, так як багато робочих місць є сезонними або з неповним робочими днем. Оскільки, це явище з точки зору якості робочих місць є негативним, то зайнятість у туристичній галузі характеризується великою кількістю працівників із неповним робочим днем, а тому значні кошти спрямовуються на створення передумов для продовження сезонного періоду та розширення зайнятості до цілорічної. У випадку ж сільського зеленого туризму дана проблема не настільки актуальна, оскільки сільський господар диверсифікує джерела фінансових надходжень і продовжує жити звичайним сільськогосподарським життям (в даному випадку мова не йде про власників сільських садиб, що мають спеціалізовану орієнтацію на туристів і являються міні-турбазами відпочинку). Якщо розглядати середньостатистичну сільську родину з наявним у неї житловим фондом, яка теоретично може приймати поселенців-туристів, то проблема сезонності в туристично-рекреаційній сфері впливатиме на життя селянина опосередковано, а не в прямій залежності, як для спеціалізованих туристичних баз відпочинку.

Таким чином, з’ясовано, що стимулювання підприємництва у сфері сільського зеленого туризму в регіоні може бути вирішенням проблеми зайнятості сільського населення. Стимулювання зайнятості у сфері сільського зеленого туризму, яка абсорбує робочу силу, що вивільняється з сільськогосподарських підприємств і домогосподарств, дозволить:

• істотно розширити сферу залучення робочої сили на селі;
• нівелювати сезонність аграрної праці;
• сформувати багатогалузеву структуру зайнятості сільського населення;
• уповільнити темпи і мінімізувати негативні наслідки сільської міграції;
• створити умови для закріплення молоді на селі за рахунок розвитку виробництв, які вимагають високої кваліфікації;
• підвищити доходи сільських жителів і знизити рівень бідності, підвищити мобільність.

Література

1. Рибак А.Х. Сільський туризм як вид підсобної діяльності // Науковий вісник національного університету біоресурсів і природокористування України. 2011. Вип.163. Ч.1..
2. Самолюк Н.М. Сільський зелений туризм як перспективний напрям самозайнятості сільського населення // Соціально-трудові відносини: теорія та практика. 2012. №2(4). С.180-186.