Кожухівська Р.Б.
Матеріали IV Всеукр. наук.-практ. конф.
«Стратегічні перспективи туристичної та
готельно-ресторанної індустрії в Україні:
теорія, практика та інновації розвитку»
(м. Умань, 31 жовтня 2024 р.)
Умань: ВПЦ «Візаві», 2024. 482 с. C.46-48.

Історичні аспекти розвитку сільського зеленого туризму в Україні

Сільський зелений туризм - це вид туризму, що передбачає відпочинок у сільській, курортній чи природоохоронній місцевостях з використанням належно облаштованих приватних садиб чи інших закладів розміщення. Зелений туризм відкриває нові можливості. Городяни їдуть у села чи хутори пожити зовсім іншим життям. Це повернення до першоджерел. Краса сільських пейзажів, близькість річок, озер, лісів, гір, відсутність стресів та метушні, здорове харчування добре впливають на людину, зміцнюють її духовно і фізично. Це одна з переваг зеленого туризму [1, с.89].

Розвиток сільського зеленого туризму в Україні є актуальною темою сьогодення, оскільки сільський зелений туризм у більшості країн, включаючи Україну, розглядається як невід’ємна складова частина комплексного соціально-економічного розвитку села та як один із засобів вирішення багатьох сільських проблем.

Велика пріоритетність розвитку сільського зеленого туризму зумовлюється нагального необхідністю невідкладного розв’язання соціально-економічних проблем сучасного села. За роки незалежності України в сільській місцевості спостерігається зменшення населення, зростання безробіття, масова заробітчанська міграція. Ось чому вивчення сільського зеленого туризму, його дослідження сучасного стану та виявлення проблем і формування заходів для їх вирішення с дуже актуальним завданням сьогодні.

Історія розпитку сільського зеленого туризму бере свій початок у XVIII ст., коли на околицях Монблану (території французьких і швейцарських Альп) почали з’являтися перші гостьові будинки-шале. Масового поширення цей вид туризму набув у другій половині XX ст. [2, с.74].

У розвитку сільського зеленого туризму в Україні можна виділити три основні етапи:

• формування (початок XIX - середина XX ст.);
• становлення приватних форм (60-80-і pp. XX ст.);
• становлення сільського зеленого туризму як самостійної галузі (з 90-х pp. XX ст.).

Кожен із них характеризується особливостями організації, регіонами поширення, функціональними завданнями, напрямками та формами туристичної діяльності.

В Україні витоки організованого відпочинку на селі сягають початку XIX ст. Національно-культурне відродження в Україні, зокрема на західноукраїнських землях, що спостерігалося впродовж XIX ст. і супроводжувалось зростанням інтересу освіченої частини населення до мови свого народу, його історії, культурної спадщини, сприяло появі такого виду туризму як форми та способу пізнання свою краю. Активно подорожі в сільській, місцевості здійснювали українські студенти в Галичині, серед яких були й Яків Головацький та Іван Вагилевич, Микола та Корнило Устияновичі, Іван Франко та Іван Нечуй-Левицький [3, с.53].

Масовий інтерес до відпочинку в селі відзначається, починаючи з XIX ст. Ще наприкінці XIX ст. на лікування або відпочинок до Карпат у сільські садиби приїздили відомі поети, митці, науковці, політики: І. Франко, Л. Українка, М. Грушевський, В. Гнатюк.

У другій половині XX ст. у рекреаційних районах держави мало місце перевантаження нічліжної та оздоровчої бази наявної туристичної інфраструктури. Тому туристи обирали для відпочинку сільські оселі.

Подальший розвиток сільського туризму в Україні пов’язаний з такими екологічно орієнтованими продуктами, як науково-пізнавальні тури на заповідні об’єкти, кваліфікований туризм у гірських районах, еко-етнічні тури.

На сьогоднішній день туризм, зокрема сільський зелений - найбільше стрімко зростаюча галузь у світі. Приблизно 10% світового валового продукту приносить міжнародна туристична індустрія, 500 млрд. дол. становлять щорічні надходження від світової туристичної галузі й прогнозується ріст до одного трильйона в 2025 р. [1, с.75].

Україна має надзвичайні туристично-рекреаційні можливості. Майже 15% території - це зони відпочинку, гірські й приморські ландшафти, придніпровські зелені зони де чисті ріки, повітря, гори, де збережені національні традиції, фольклор, музеї, церкви й інші прекрасні архітектурні пам’ятники. В Україні більше 500 населених пунктів, які мають унікальну історико-культурну спадщину. Охороняється держаною близько 30 національних і регіональних парків і садиб відомих діячів української культури. Головними перспективами розвитку сільського туризму в Україні є:

• переважно чисте та безпечне довкілля;
• гарні краєвиди;
• багаті флора і фауна;
• наявність річок, озер, гір, лісів;
• багатство історико-культурних пам’яток;
• збереження сільських традицій та гостинність населення [2, с.117].

Отже, розвиток сільського зеленого туризму в Україні с одним із ключових факторів розширення зайнятості у сільській місцевості та розвитку сільських територій. Щоб зробити сільський зелений туризм більш привабливим для споживачів, необхідно, насамперед, подбати про колорит, екологічну безпеку та дозвілля туриста. Якщо буде належним чипом задіяно багатство матеріальної й духовної культури України, у сільському зеленому туризмі позитивний результат не змусить себе чекати.

Бібліографічний список

1. Рутинський М.Й., Зінько Ю.В. Сільський туризм: Навчальний посібник. К.: Знання, 2006. 271 с.
2. Панкова Є.В. Туристичне краєзнавство: Навчальний посібник. К.: Альтерпрес, 2003. 352 с.
3. Федорченко В.К., Дьорова Т.А. Історія туризму в Україні. К.: Вища школа, 2002. 195 с.