Миронов Ю.Б.
Матеріали III Міжнар. наук.-практ. конф.
«Туристично-рекреаційна сфера: виклики
сучасності» (м. Хмельницький, 22 квітня 2026 р.)
Хмельницький: Хмельницький: Хмельницький
університет управління та права імені
Леоніда Юзькова, 2026.231 с. С.77-80.

Ревіталізація занедбаних індустріальних об’єктів як модель формування нових туристичних дестинацій

Зміни у структурі глобальної економіки, зумовлені постіндустріальним переходом другої половини XX - початку XXI століть, залишили після себе тисячі занедбаних промислових об’єктів по всьому світу. Закриті шахти, металургійні заводи, текстильні фабрики та складські комплекси перетворилися на так звані «brownfields» - деградовані міські або приміські простори, що несуть у собі не лише проблеми забруднення і занепаду, а й потужний потенціал культурної та туристичної реактивації. Ревіталізація таких об’єктів стала одним із центральних дискурсів міського планування, регіонального розвитку та туризмології останніх десятиліть, а відповідні практики дедалі частіше розглядаються як ефективна модель формування нових туристичних дестинацій.

Термін «ревіталізація» (від лат. re - знову, vita - життя) означає процес відновлення функціональності деградованих просторів та об’єктів шляхом надання їм нових соціальних, культурних, економічних або рекреаційних функцій. Стосовно промислової спадщини ревіталізація передбачає збереження матеріальної субстанції об’єкта - його архітектурних форм, технічних конструкцій, виробничого обладнання - при радикальній зміні його функціонального призначення. Принциповою ознакою цього процесу є синтез «пам’яті місця» та нової програми використання, що й породжує унікальний туристичний продукт із вираженою ідентичністю.

Загальна ринкова кон’юнктура свідчить про зростаючий інтерес до індустріального туризму в глобальному масштабі. За даними аналітичних компаній, обсяг світового ринку індустріального туризму у 2023 році склав близько 1,7 млрд.дол. США, а вже у 2024 році досяг позначки 2,43 млрд.дол. США, демонструючи річний темп приросту на рівні 30,4 %. Прогнози на наступні роки є ще більш оптимістичними: очікується, що до 2028 року ринок зросте до 7,3 млрд дол. зі сталим CAGR (Compound Annual Growth Rate) близько 31,7 % [2].

Теоретичне підґрунтя для розуміння механізмів ревіталізації промислової спадщини як туристичного ресурсу закладено у роботі Безуглої Л. і Бєлобородової М., де ревіталізація розглядається як процес, спрямований на відновлення містобудівельного потенціалу деградованих територій через надання нових функцій, що відповідають сучасним потребам суспільства. Автори акцентують увагу на двох основних моделях реалізації ревіталізаційних ініціатив: top-down (зверху-вниз), що передбачає провідну роль органів влади та великих інвесторів, і bottom-up (знизу-вгору), що ґрунтується на громадянській ініціативі та партисипативному підході. Обидві стратегії мають свої переваги й обмеження, однак найбільш успішні проєкти зазвичай поєднують елементи обох підходів, забезпечуючи баланс між інвестиційною привабливістю та локальною ідентичністю [1].

У науковій літературі ревіталізація постіндустріальних об’єктів дедалі частіше розглядається крізь призму формування інтегрованих туристичних маршрутів. Szromek A. та Butler R. у своєму дослідженні, присвяченому Маршруту промислових пам’яток у Верхній Сілезії (Польща), доводять, що системна організація постіндустріальних атракцій у тематичну туристичну мережу суттєво підвищує конкурентоспроможність регіональної дестинації та сприяє збереженню регіональної ідентичності для майбутніх поколінь. Дослідники зафіксували, що такі маршрути приваблюють не лише туристів, зацікавлених суто промисловою культурою, а й широку аудиторію, зокрема сімейних мандрівників, студентів і фотографів-аматорів [4].

Верхня Сілезія

Питання сталості та масштабованості туристичних проєктів на базі промислової спадщини розглядається і у контексті об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Rhodes M. і Hannum K. аналізують 3 порівняльні кейси гірничопромислових об’єктів, включених до Списку Світової спадщини. Автори наголошують на суперечності між прагненням до економічної ревіталізації деіндустріалізованих просторів і необхідністю збереження нематеріальної спадщини - усних історій, колективної пам’яті та «почуття місця», що є основою автентичності таких дестинацій. Висновком їхнього аналізу є теза про те, що успішні стратегії управління промисловою спадщиною мають враховувати інтереси місцевих громад, а не виключно логіку маркетингу дестинацій [3].

Серед найбільш показових і часто цитованих прикладів трансформації промислових об’єктів у провідні туристичні дестинації виділяється комплекс шахти Цольферайн (Zeche Zollverein) у Рурському регіоні Німеччини. Закрита у 1986 році, шахта отримала статус об’єкта Світової спадщини ЮНЕСКО у 2001 році та була перетворена на культурний центр, що поєднує музейні простори, дизайн-студії, виставкові зали та рекреаційні зони. Щорічно об’єкт відвідують понад 1,5 мільйона осіб, а весь Рурський регіон завдяки комплексній ревіталізаційній стратегії перетворився на один із найбільших центрів культурного туризму Європи. Цей приклад демонструє, що навіть важка гірничодобувна інфраструктура за умови грамотного проєктування та брендування здатна стати привабливою туристичною дестинацією світового рівня.

Подібні процеси спостерігаються і в інших країнах Європи, де постсоціалістична деіндустріалізація залишила значний масив занедбаних промислових об’єктів. У польській Сілезії реалізація Маршруту промислових пам’яток, що налічує понад 36 об’єктів, пов’язаних із традиціями гірничодобувної та металургійної галузей, свідчить про ефективність тематичного маршрутизування як форми організації постіндустріального туризму. Значний потенціал для аналогічного розвитку має й Україна, де впродовж останніх десятиліть дедалі більше занедбаних промислових майданчиків (у Харкові, Дніпрі, Запоріжжі, Львові та інших містах) привертають увагу дослідників, архітекторів та органів місцевого самоврядування як об’єкти можливої туристичної ревіталізації.

Ключовою умовою успішного перетворення постіндустріального об’єкта на туристичну дестинацію є розроблення переконливого культурного наративу, здатного взаємодіяти з різними аудиторіями. Промислові руїни й артефакти самі по собі є носіями потужної символічної мови - вони розповідають про працю, технологічний прогрес, соціальні конфлікти та колективну пам’ять. Завдання ревіталізаційного проєктування полягає у тому, щоб актуалізувати цей наратив для сучасного відвідувача через якісну музеєфікацію, інтерпретаційні програми, імерсивні інсталяції й архітектурні рішення, що поважають «дух місця». У цьому контексті адаптивне повторне використання промислових будівель стає не лише технічним, але й культурним актом, що вписує минуле у майбутнє дестинації.

Аналіз сучасних тенденцій у галузі промислового туризму вказує на кілька визначальних векторів розвитку:

  • по-перше, спостерігається зростаючий попит на «темний» і «важкий» туризм - види туризму, що пов’язані з відвідуванням місць промислових трагедій, шахтарського побуту та соціальної боротьби;
  • по-друге, технологічна трансформація туристичного досвіду через впровадження доповненої та віртуальної реальності дозволяє «оживити» демонтоване обладнання та відтворити виробничі процеси минулого;
  • по-третє, екологічна реабілітація промислових територій набуває дедалі більшого значення для формування «зеленої» туристичної привабливості, що особливо актуально в контексті глобального тренду на сталий туризм.

З точки зору регіональної економіки ревіталізація промислової спадщини для цілей туризму є інструментом диверсифікації місцевого господарства та зниження залежності від монофункціональних галузей. Для депресивних промислових регіонів туризм на базі промислової спадщини відкриває можливість структурної реконверсії без повного заперечення власної виробничої культури - навпаки, перетворюючи цю культуру на джерело конкурентної переваги. Проте, трансформація постіндустріального простору у туристичну дестинацію потребує значних початкових інвестицій, кваліфікованого менеджменту, злагодженої взаємодії між публічним і приватним секторами, а також тривалого процесу формування впізнаваності на ринку туристичних послуг. Крім того, питання джентрифікації - витіснення місцевих мешканців й автентичних видів діяльності внаслідок комерціалізації спадщини - залишається серйозною проблемою для етично відповідального туристичного планування. За умов сталого розвитку ревіталізація промислової спадщини має бути зорієнтована не лише на отримання економічного ефекту, а й на підвищення якості життя населення та формування туристично-рекреаційних осередків для потреб місцевих громад.

Для України, яка у процесі післявоєнного відновлення стоятиме перед необхідністю масштабної реструктуризації промислових регіонів, осмислення міжнародного досвіду ревіталізації промислової спадщини набуватиме особливо практичного значення. Поєднання принципів сталого розвитку, партисипативного підходу та творчого переосмислення промислової ідентичності дає підстави розглядати ревіталізацію занедбаних індустріальних об’єктів як одну з найбільш перспективних і соціально відповідальних моделей формування нових туристичних дестинацій у XXI столітті.

Література

1. Безугла Л., Бєлобородова М. Ревіталізація промислової спадщини в туристично-рекреаційні осередки на засадах сталості // Сучасні тренди, реалії і перспективи розвитку туризму та готельно-ресторанної справи: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (Хмельницький - Меджибіж, 23-24 травня 2024 р.). Хмельницький: ХНУ, 2024. 121 с. С.96-97.
2. Industrial Tourism Global Market Report 2026. URL: https://www.thebusinessresearchcompany.com/report/industrial-tourism-global-market-report.
3. Rhodes M.A., Hannum K.L. UNESCO, Mining Heritage and the Scalar Sustainability of Tourism Geographies at Industrial World Heritage Sites // Journal of Tourism Futures. 2024. September 10.
4. Szromek A.R., Butler R.W. A Re-Positioning of Post-Industrial Heritage in Upper Silesia, Poland, into an Integrated Thematic Tourist Route // Journal of Heritage Tourism. 2024. Vol.19. Issue 2. pp.310-330.