Миронов Ю.Б.
Матеріали V Міжнар. наук.-практ. конф.
«Сучасні тенденції сталого розвитку індустрії
туризму та гостинності: європейські практики та
національні реалії» (м. Харків, 15 квітня 2026 р.)
Харків: ХНУМГ ім. О.М. Бекетова, 2026. 605 с. С.553-556.
Інклюзивний туризм на природоохоронних територіях: концептуальні засади та моделі реалізації
Природоохоронні території - національні природні парки, заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища - традиційно розглядалися крізь призму консерваційної функції, що нерідко відсувало на другий план їхній рекреаційний і соціальний потенціал. Утім, починаючи з 1990-х років, у міжнародному дискурсі сталася помітна зміна акцентів: природоохоронні зони щораз частіше постають як простори, доступні широкому загалу, де рекреація та збереження природи розглядаються не як антагоністичні, а як взаємодоповнювальні процеси.
Особливого значення у цьому контексті набуває концепція інклюзивного туризму - напряму, що прагне забезпечити рівноцінну участь у туристичній діяльності для всіх людей незалежно від їхніх фізичних, когнітивних, сенсорних чи соціально-економічних характеристик.
Концептуальне підґрунтя інклюзивного туризму формується на перетині кількох дисциплінарних напрямків: теорії сталого розвитку, соціальної географії, рекреаційної екології, а також досліджень інвалідності (disability studies). У широкому розумінні інклюзивний туризм охоплює не лише доступність інфраструктури для осіб з інвалідністю, а й забезпечення участі вікових меншин, малозабезпечених груп, представників корінних народів тощо. Разом з тим, значна частина академічних досліджень зосереджується саме на аспекті фізичної та сенсорної доступності природних просторів, оскільки природне середовище через свою нерегульовану топографію, відсутність адаптованої інфраструктури залишається особливо бар’єрним для багатьох категорій відвідувачів. Відповідно до даних Всесвітньої організації охорони здоров’я, понад 1,3 млрд. людей у світі - близько 16% населення - мають значні порушення здоров’я [3], і питання їхнього доступу до природних рекреаційних ресурсів набуває як правозахисного, так і економічного виміру.
Дослідження природоохоронних територій з позицій інклюзивності демонструє, що головними бар’єрами для відвідувачів із руховими порушеннями є нерівні поверхні стежок, відсутність пандусів й адаптованих зон відпочинку, обмежена доступність туалетів, недостатність інформаційного супроводу в альтернативних форматах, а також нестача адаптованого обладнання. Aguilar-Carrasco зі співавт. у своєму дослідженні, проведеному в національних парках Іспанії, встановили, що «управління природоохоронними територіями не завжди забезпечувало рівноцінний доступ для всіх потенційних користувачів», а люди з руховими порушеннями стикаються з систематичними обмеженнями, які позбавляють їх можливості повноцінно скористатися оздоровчими перевагами природних просторів [1]. Цей висновок є концептуально важливим, оскільки підкреслює не лише інфраструктурний, а й управлінський вимір проблеми: питання доступності неможливо вирішити виключно технічними засобами, якщо воно не інтегроване у стратегічне планування та нормативну базу управління охоронними зонами.
На рівні теоретичного моделювання у науковій літературі виокремлюється кілька підходів до реалізації інклюзивного туризму на природоохоронних територіях:
- модель універсального дизайну - передбачає, що середовище, продукти та послуги мають від самого початку проєктуватися так, аби бути придатними для використання найширшим колом людей без потреби в подальшій адаптації. Застосування принципів універсального дизайну до природних просторів означає, зокрема, створення мультисенсорних маршрутів, тактильних й аудіальних інформаційних систем, зон відпочинку з відповідними меблями, адаптованих санітарних вузлів і паркувальних місць безпосередньо поблизу природних об’єктів;
- модель партнерства між зацікавленими сторонами - акцентує на необхідності залучення самих осіб з обмеженими можливостями до процесу планування та оцінювання туристичної інфраструктури. Wall-Reinius і співавт. у своєму дослідженні констатують, що «незважаючи на зростаючий інтерес стейкхолдерів до доступного природного туризму, виявлено низку суттєвих проблем, включаючи обмеженість знань» про потреби відвідувачів з інвалідністю на стороні постачальників послуг [5]. Це свідчить про необхідність систематичної освітньої та методичної роботи з управлінськими кадрами природоохоронних структур.
- модель соціально-інклюзивного, або «просоціального» туризму, яка виходить за межі фізичної доступності й інтегрує питання економічного включення місцевих громад, справедливого розподілу доходів від туризму і залучення вразливих соціальних груп до індустрії гостинності. Ця перспектива особливо важлива для природоохоронних територій, розташованих у сільській місцевості або у регіонах з високим рівнем соціальної нерівності. Як показує систематичний огляд літератури, здійснений Bhatt та ін., «туристична індустрія отримала визнання завдяки своєму потенціалу підтримувати інклюзивне зростання шляхом підвищення добробуту привілейованих і скорочення нерівності», однак реалізація цього потенціалу залишається нерівномірною і значною мірою залежить від якості інституційного середовища та політичної волі [2]. Цей висновок актуальний і для природоохоронних зон: самі по собі природні ресурси та туристичний потік не гарантують інклюзивного розвитку - необхідні цілеспрямовані регуляторні й управлінські механізми.
Окремим виміром проблеми є баланс між вимогами доступності та завданнями охорони природи. Розширення туристичної інфраструктури, будівництво доріжок із твердим покриттям, встановлення обладнання - все це може справляти вплив на ґрунтовий покрив, рослинність і тваринний світ. Тому реалізація принципів інклюзивного туризму на природоохоронних територіях потребує попереднього екологічного оцінювання та зонування: виділення зон підвищеної доступності поблизу в’їздів і ключових атракцій і зон суворої охорони, куди будь-який доступ обмежений.
Для практичної реалізації інклюзивного туризму на природоохоронних територіях особливого значення набувають питання стандартизації та нормативного регулювання. Міжнародний стандарт ISO 21902:2021, розроблений за участі Всесвітньої туристичної організації (UN Tourism), визначає вимоги до доступного туризму і може слугувати операційним орієнтиром для менеджменту природоохоронних зон [4]. Водночас впровадження стандарту залишається добровільним у більшості країн, що обумовлює значну варіативність практик у різних юрисдикціях. Деякі дослідники пропонують перехід до обов’язкових мінімальних вимог доступності для всіх об’єктів, що отримують державне фінансування, включаючи природоохоронні установи. Реалізація таких вимог потребує, однак, суттєвих інвестицій, а також розвитку компетентностей на рівні менеджерів парків і персоналу - аспекту, який досі залишається «ахіллесовою п’ятою» більшості існуючих програм.
Таким чином, концептуальна рамка інклюзивного туризму на природоохоронних територіях поєднує правозахисний, екологічний та економічний виміри, кожен з яких потребує специфічних методологічних підходів й управлінських інструментів. Сучасні наукові підходи свідчать про поступовий перехід від вузького розуміння доступності як суто технічного завдання до ширшого, системного бачення, що охоплює стратегічне планування, нормативно-правове регулювання, залучення спільнот та безперервний моніторинг. Для ефективного просування інклюзивного туризму необхідна інтеграція його принципів у плани управління природоохоронними територіями на всіх рівнях - від локального до національного, а також розбудова міжсекторального партнерства між природоохоронними органами, організаціями осіб з інвалідністю, туристичною індустрією і науковою спільнотою.
Список літератури
1. Aguilar-Carrasco M.J., Gielen E., Vallés-Planells M., Galiana F., Riutort-Mayol G. Assessment of Barriers for People with Disability to Enjoy National Parks // Frontiers in Psychology. 2022. Vol.13.
2. Bhatt K., Seabra C., Kumar J., Ashutosh K., Kabia S. K. Tourism-led Inclusive Growth in Emerging and Developing Economies: a Systematic Literature Review // SAGE Open. 2024. Vol.14. Issue 2.
3. Disability / World Health Organization. URL: https://www.who.int/news-room/fact-sheets/detail/disability-and-health.
4. ISO 21902:2021 Tourism and Related Services - Accessible Tourism for All - Requirements and Recommendations. First edition. ISO, 2021. URL: https://www.iso.org/standard/72126.html.
5. Wall-Reinius S., Godtman Kling K., Ioannides D. Access to Nature for Persons with Disabilities: Perspectives and Practices of Swedish Tourism Providers // Tourism Planning & Development. 2022. Vol.20. Issue 3. pp.336-354.