Пестушко В.Ю.
Матеріали Міжнар. туристичного форуму
«Туризм в Україні: виклики та відновлення»
(м. Київ, 21-22 березня 2023 р.)
К.: КНЕУ, 2023. 337 с. С.333-336.

Теоретичні проблеми підготовки кадрів для галузі туризму в Україні

Анотація. Розглянуто питання щодо наявності теоретичних проблем туризмознавства, акцентована увага на необхідності їх розв’язання за для підвищення ефективності підготовки кадрів для галузі туризму в Україні.

Ключові слова: туризмознавство, туризм, туристичні прибуття, форми туризму, види туризму, туристичні регіони, статистика туризму.

Професійний підхід до підготовки кадрів у галузі туризму вимагає передусім опанування теоретичним базисом, який власне й створює ґрунтовні передумови подальшої ефективної практичної діяльності. Такий базис є сукупністю усталених аргументованих уявлень щодо змісту усіх аспектів туристичного обслуговування, які мають знайти своє відображення передусім у понятійно-термінологічному апараті. Варто усвідомлювати, що, по-перше, такий апарат з огляду на специфіку туристичної галузі є надвеликим. А, по-друге, як і в будь-якій іншій професійній діяльності, в туризмі мають право на існування різні авторські позиції та підходи, що нерідко не збігаються між собою. Проте, вказані обставини зовсім не виключають можливість узгодження принаймні деяких основних теоретичних засад, довільність трактувань яких украй небажана через їхню очевидну практичну значимість. Серед таких не лише деякі базові поняття і терміни, але й зокрема система класифікації сучасних туристичних подорожей, а також система поділу на туристичні регіони/субрегіони тощо. Особливої уваги заслуговують і методологічні засади туристичної статистики, які мають безпосередній зв’язок з питаннями розробки стратегії розвитку туризму, його планування на усіх рівнях - від глобального до місцевого. Усе ці питання зрештою становлять зміст навчально-методичної літератури, яка призначена для набуття вищої освіти зі спеціальності 242 «Туризм». І неоднозначність їхнього тлумачення на сторінках численних навчальних посібників і підручників аж ніяк не сприяє ефективності опанування зазначеною спеціальністю.

Зауважимо, завданням даної публікації є не критика існуючих авторських підходів до тих чи інших теоретичних засад сучасного туризмознавства, а спроба загострити увагу на необхідності нарешті конструктивного обговорення протиріч, що склалися та вироблення спільного (наскільки це можливо) бачення їх розв’язання.

Потребу у сказаному можна проілюструвати зокрема через такі добре відомі усім фахівцям туристичної галузі поняття, як-от: «турист» і «туристичні прибуття». Попри те, що Україна набула членство у Всесвітній туристичній організації (UNWTO) щe від 1997 року, освітяни не завжди беруть до уваги рекомендації цієї організації щодо тлумачення подібних базових понять туризму. Більш того, не важко помітити деякі очевидні протиріччя, які трапляються навіть у серйозних виданнях. Йдеться про енциклопедичний словник-довідник з туризму, виданий у 2006 році. У ньому поняття «туризм» цілком правомірно визначено як подорожі «…впродовж періоду, що не перевищує одного повного року…» [4, с.315]. Натомість поняття «турист» у цій же роботі визначається як «…особа, яка здійснює подорож…на термін від 24 годин до шести місяців…» [4, с.326]. Така розбіжність у часових проміжках викликає запитання. Тим більше, якщо пригадати, що за визначенням UNWTO, туризм - це діяльність відвідувачів [5]. Отже, ці поняття взаємопов’язані у часі, що неодноразово було підтверджено.

Ще у 1993 році в рекомендаціях з туристичної статистики Всесвітньої туристичної організації було зазначено, що турист - це будь-яка особа, яка подорожує до місця, що не є його/її звичним середовищем менш ніж протягом 12 місяців [6]. Такий самий підхід до поняття «турист» застосовується UNWTO й до тепер [5; 7]. Саме таке трактування поняття «турист» відображено й в Законі України від 1995 року «Про туризм» [2].

Можна припустити, що термін у шість місяців з’явився з огляду на поширену нині світову практику обмеження безперервного перебування туристів за кордоном - максимум 180 днів (ті самі шість місяців) упродовж року. Однак є приклад Грузії, де громадянам 94 країн, у тому числі і України, дозволено перебувати на території цієї країни протягом одного року з дати останнього в’їзду в країну.

З поняттям «турист» пов’язане ще одне непорозуміння методичного характеру. Не лише у засобах масової інформації (які черпають цю інформацію з наукових джерел), але й в професійних публікаціях неодноразово доводилось натрапляти на своєрідні довідки щодо кількості туристів - у світі, в окремих країнах тощо. Саме кількість іноземних громадян, які в’їхали в Україну (і яких зрештою відносять до туристів), відображає і Державна служба статистики України [1]. Між тим, в офіційній статистиці міжнародного туризму традиційно використовується поняття «туристичні прибуття» (tourist arrivals). А це не одне й те саме, що кількість туристів. Останні зазвичай помітно менші за своєю чисельністю, ніж туристичні прибуття. Тому така підміна понять вводить в оману щодо туристичних потоків не лише широкі верстви суспільства, але й може дати хибні вихідні дані для подальших науково-практичних досліджень.

Значна невпорядкованість понять має місце і в системі класифікації туристичних подорожей (туризму). Передусім це стосується запропонованих UNWTO форм туризму (forms of tourism), які по суті виділяють за такими ознаками як резидентство туриста (країна його помешкання) та напрямки його подорожей з огляду на державні кордони (перетинає чи ні, виїжджає чи в’їжджає). За UNWTO розрізняють три основні форми туризму - внутрішній туризм (domestic tourism), в’їзний туризм (inbound tourism) та виїзний туризм (outbound tourism). Комбінація цих трьох форм зумовлює так звані інші три форми туризму - міжнародний туризм (international tourism), туризм усередині країни (internal tourism) і національний туризм (national tourism) [5; 7]. Варто зазначити, що словосполучення «форми туризму» у даному контексті практично не вживається у вітчизняній літературі. Правда в Законі України «Про туризм» йдеться про так звані організаційні форми туризму, до яких віднесено лише міжнародний і внутрішній туризм. Втім і такий підхід вочевидь не усі поділяють у нашій країні, свідченням чого є зокрема віднесення міжнародного та внутрішнього туризму до двох окремих класів [3].

Існують розбіжності й щодо визначення змісту окремих форм. Так, за UNWTO національний туризм включає внутрішній і виїзний туризм. Але, на думку деяких вітчизняних фахівців, національний туризм - це сукупність внутрішнього і виїзного туризму [3]. У першому випадку, термін «національний» визначається через суб’єкта подорожі, у другому - через територію подорожі. Питання щодо можливості/доцільності застосовування у навчальному процесі таких різних підходів і відповідно визначень залишається відкритим.

Не менш спірною є такі категорії класифікації туристичних подорожей, як вид і різновид туризму. Зрозуміло, що процес класифікації туризму триває та існують різні підходи щодо його здійснення. Принципова відмінність таких підходів полягає у тому, що застосовуються різні ознаки, залежно від яких і виникають різні класифікаційні одиниці - види та різновиди. Разом із тим, надмірне захоплення пошуком додаткових ознак і особливо їх подальша деталізація може призвести до абсурду в термінологічному середовищі туризму. Прикладом, на наш погляд, є використання словосполучення «підводний туризм», яке зазначено не де небудь, а в Законі України «Про туризм». Зважаючи на класичне визначення туризму, важко уявити собі туриста, що подорожує під водою щонайменше понад добу. У даному випадку скоріше за все йдеться про можливу короткочасну екскурсію під водою на спеціальному човні, а не туристичну подорож. Те само варто зауважити й щодо так званого аеростатного туризму. Щодо екскурсій, то на наш погляд, вони ніколи не становлять мету подорожі, а метою насправді є зміст екскурсій, тобто пізнання того, що вони розкривають. Отже, мова йде про пізнавальний туризм, в якому екскурсія лише один з інструментів пізнання. А оскільки так, то словосполучення «екскурсійний туризм» є недоречним.

Подекуди «нові види» туризму, що з’являються у чергових публікаціях, є лише своєрідним переформатуванням добре відомих мандрівок і спричиняють нестримне бажання знайти їм логічне продовження. Поява, наприклад, гірського туризму викликає потребу говорити про рівнинний туризм, так званий антарктичний туризм ймовірно доцільно доповнити арктичним туризмом. Усі названі варіанти насправді можуть належати до пізнавального або спортивного туризму, рекреаційного та ін.

Чимало на просторах Інтернету можна зустріти й такі результати «наукових» розвідок - адекватний туризм, альтернативний туризм, наркотуризм, алкогольний туризм, суїцидальний туризм, атомний туризм тощо. Не менш вражає фантазія авторів стоматологічного туризму, пластичного туризму, ортопедичного туризму, кардіохірургічного туризму тощо. Так само викликає сумніви правомірність застосовування словосполучення «зубні туристи» (тоді усі інші - беззубі туристи?). Між тим, усе це має безпосереднє відношення до добре відомого медичного туризму, що як різновид успішно розвивається в лоні рекреаційного туризму. Окремо варто зауважити з приводу використання поняття «віртуальний туризм» (сучасна версія колишнього «Клубу кіноподорожей», популярного у 1960-1980-ті роки), що є не чим іншим, як даниною моді, оскільки туристична подорож обов’язково передбачає реальне, а не віртуальне переміщення в просторі.

Окреме важливе методологічне питання - поділ світу на туристичні регіони, за яким подається міжнародна туристична статистика. Суть проблеми полягає у тому, що класифікація регіонів за Всесвітньою туристичною організацією відрізняється не лише від класифікації своєї материнської організації, якою є Організація Об’єднаних націй, але й від низки інших поважних міжнародних інституцій. Серед останніх Всесвітня рада з подорожей та туризму (WTTC), яка спеціалізується на висвітлені економічних аспектів міжнародного туризму. Відмінний підхід щодо виділення регіонів має і Всесвітній економічний форум (WEF), який використовує дані WTTC для підготовки звіту щодо конкурентоспроможності у сфері подорожей та туризму. Світовий банк, що володіє статистикою з міжнародного туризму, так само керується власною схемою регіонів світу. Власну за переліком і змістом схему регіонів світу має і Центральне розвідувальне управління (CIA), що надає інформацію, аналіз якої дозволяє пояснити певні особливості розвитку міжнародного туризму як в окремих країнах, так і у різних регіонах. Зважаючи на це, безумовно виникає потреба не лише в уніфікації схем туристичних регіонів, але й в узгоджені їхнього змісту, тобто переліку країн, які утворюють той чи інший такий регіон.

Не можна не сказати й про хибну практику обліку в’їзних туристичних потоків, що існує в Україні. Адже Державна служба статистики України, спираючись на Адміністрацію Державної прикордонної служби, подає дані до UNWTO, зараховуючи до іноземних туристичних при-буттів категорії відвідувань, які аж ніяк не належать до туристів - поїздки дипломатичні, з метою навчання (терміном понад рік), працевлаштування та імміграції (на постійне місце проживання). Разом із тим, у щорічних обсягах в’їзду іноземних громадян в Україну, Державна служба статистики України із незрозумілих причин окремо виділяє відвідування з метою «туризм» і з метою, що позначається як «приватна». Саме на останні припадає левова частка в’їзного потоку до України. І якщо вони були здійснені за приватним запрошенням, то такі поїздки так само належать до категорії «туризм». Учасники цих поїздок відрізняються від інших туристів лише тим, що вони не звертаються за відповідним послугами до туристичних операторів або агенцій. На тлі такої сумнівної диференціації питання викликає доцільність, навпаки, об’єднання в одну статистичну категорію подорожей із службовою, діловою і дипломатичною метою. Адже перша і остання не мають відношення до туризму.

Таким чином, сучасна туристична освіта в Україні потребує серйозного перегляду теоретичних засад туризмознавства, конструктивної дискусії, яка має завершитися не встановленням монополії на те чи те тлумачення, а спільною згодою, яка характеризуватиметься відсутністю серйозних заперечень по суттєвих питаннях у більшості представників науково-освітянської спільноти.

Література

1. Державна служба статистики України. URL: https://www.ukrstat.gov.ua/.
2. Закон України «Про туризм». URL: https://tourlib.net/zakon/pro_turyzm.htm.
3. Любіцева О.О., Бабарицька В.К. Туризмознавство: вступ до фаху: підручник. К.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2008. 335 с.
4. Смолій В.А., Федорченко В.К., Цибух В.І. Енциклопедичний словник-довідник з туризму. К.: Видавничий Дім «Слово», 2006. 372 с.
5. International Recommendations for Tourism Statistics. Madrid; New York: United Nations, 2008. 141 p.
6. Main Differences between the 2008 International Tourism Statistics Guidelines and the 1993 Tourism Statistics Guidelines. URL: https://webunwto.s3.eu-west-1.amazonaws.com/s3fs-public/2020-01/annex.pdf.
7. Glossary of Tourism Terms / UNWTO. URL: https://www.unwto.org/glossary-tourism-terms.