Підвойний В.М.
Тези доповідей ІІІ Міжнар. наук.-практ.
конф.-фестивалю «Нематеріальна культурна спадщина
як сучасний туристичний ресурс: досвід, практики,
інновації» (м. Київ, 14-15 листопада 2019 р.)
К.: Вид. центр КНУКіМ, 2019. 279 с. С.159-164.

Об’єкти нематеріальної культурної спадщини в туристичному дискурсі Туреччини

Сучасний репрезентативний (культурно-пізнавальний, гастрономічний, спортивний) туризм характеризується синкретичними тенденціями експлікації туристичних об’єктів, нівеляцією детермінаційних концептуальних меж та дифузністю елементів кластерного профілювання релевантного для пізнання культурно-історичного простору.

Синтезований підхід до розкриття туристичного потенціалу конкретної країни якісно позначається на стратегіях обслуговування та генерації туристичних потоків, сприяє підвищенню рівня зацікавленості культурними надбаннями певного регіону, профілює низку організаційно-маркетингових операцій (підтримка балансу галузі, розробка алгоритмів залучення іноземних туристів, стимуляція конкурентоспроможності тощо). Важливим фактором успішної діяльності туристичних агенцій є концептуально виважені тематичні інсталяції у площину розгортання туристичного дискурсу об’єктів нематеріальної культурної спадщини (ОНКС).

У доповіді на прикладі туристичної галузі Туреччини демонструється багаторівневе включення об’єктів нематеріальної культурної спадщини до найпопулярніших дестинацій туристичного ринку та прецедентних локацій фестивального руху країни.

Репрезентативний список нематеріальної культурної спадщини (РСНКС) ЮНЕСКО на теренах Турецької Республіки містить 17 позицій.

Специфікою історичного розвитку культурно-мистецького життя країни у діахронічному форматі детермінується виокремлення тематичного феномену «Наративна традиція меддагів» (Mеddahlık sanatı). Структурно-тематичним осердям та чинниками формування попиту туристів на зазначений топік є непрогнозованість артистичної поведінки і сценічної позиції актора у процесі розгортання дискурсу, комічність тематики та поліфункціональна стилістика наративу, авторське новаторство (креативність) та перманентна апеляція до глядачів як облігаторна риса розгортання подієвого процесу. Віртуозність у поданні матеріалу (розгортанні тексту) концептуально пов’язує зазначений культурно-мистецький артефакт із релевантним для всього тюркського світу мистецьким феноменом «Ашицькі традиції» (Aşıklık geleneği), характерними ознаками якого є творче протистояння (латентна конфліктність) озанів-ашиків, професійне використання шедеврів національної інструментальної музики, експромт у виконанні власних і популярних пісенних творів. Динаміка розгортання сюжетів, жанрова інтермедіальність, непередбачуваність побудови сценарного алгоритму виступу митців розширюють функціональний діапазон зазначених видів виконавчого мистецтва, що сприяє їхній інсталяції у гетерогенні фестивальні структурації та подієві розважальні блоки фестивалів.

Високим рівнем організаційної «мобільності» характеризується об’єкт нематеріальної культурної спадщини «Тіньовий ляльковий театр Караґьоз» (Karagöz), що внесений до РСНКС з 2009 р. Високий рівень популярності серед населення країни, поліфункціональність мистецької концепції (парадоксальність сюжетних колізій) і організаційна портативність лялькового театру «Караґьоз» детермінують зазначений вид творчості на рівень універсальних фестивальних атрибутів.

Самодостатніми з точки зору фестивального потенціалу є філософсько-дидактичні перформанси «Сема дервішів Мевлеві» (Mevlevi Sema) та «Ритуал «Семах» алевіті-бекташі» (Alevi-Bektaşi ritüeli Semah, 2010). Дидактичні, естетичні та філософсько-наративні стратегії, що репрезентуються у зазначених феноменах, глибоко інстальовані у традиційні ментальні конструкти сучасних турків. Відповідно, специфіка розгортання цих дискурсів для обізнаного глядача проектується на процес естетичної рефлексії (споглядання), для іноземних туристів візуальних ефект перформансів є джерелом поповнення (акумуляція) країнознавчої (фонової) інформації та намаганням осягнути метафізичний термінологічний апарат всесвітньовідомих феноменів. Релігійно детерміновані хореографічні презентації у площині туристичного простору країни не є завершеним інформаційним продуктом, адже для декодування філософських смислів та ідей, закладених у них, потрібен певний інтерпретаційний відрізок часу.

Жанровий еклектизм, концептуальна утилітарність та буттєва феноменологічність об’єктів нематеріальної культурної спадщини «Методика приготування кешкєку» (Tören keşkeği geleneği, 2011), «Традиції та культура турецької кави» (Türk kahvesi kültürü ve geleneği, 2011), «Культура приготування виробів із тонкого тіста» (İnce ekmek yapma ve paylaşma kültürü, 2016), «Фестиваль месіру» (Mesir macunu festivali, 2012) визначають активне включення сегментів зазначених перформансів у тематично гетерогенну (гастрономічну) площину фестивального руху країни.

Ідея колективності виконання обрядових дій та вітальної солідарності, покладена в основу розгортання об’єкта нематеріальної культурної спадщини «Невруз» (Neruz, 2009) та перформансу «Зустріч весни - Хидреллєз» (Bahar kutlaması: Hıdrellez, 2017), детермінує високу популярність сюжетних ліній мистецьких заходів серед іноземних туристів. Сезонна специфіка названих об’єктів заважає їхній тотальній інсталяції у площину туристичних подієвих заходів, але на сегментарному рівні спостерігається часткове включення тематичних елементів у різноманітні фестивальні блоки регіонального та національного форматів.

Дотичним до комплексу загальнотюркського культурного контенту є фольклорно-етнографічний об’єкт «Дестан Деде Коркут» (Dede Korkut Mirası; 2018). Музичний супровід (саз, кобуз, домра), тематично пов’язаний з прадавньою наративною традицією тюрків, аматорські вистави на основі сюжетних ліній дестана - елементи багатьох фестивальних процесів на локальному і загальнонаціональному рівні.

Локальними туристичними феноменами з високим рівнем автентичності та експлікації звичаєвих традицій є об’єкт «Традиційні посиденьки» (Geleneksel sohbet toplantıları, 2010), український аналог - традиційні вечорниці, та утилітарно детермінований дискурс «Мова свисту» (Islık dili, 2017). Зазначені артефакти, хоча й мають територіальні відмінності у стилістиці виконання провідних сюжетних ліній просторової і темпоральної комунікації, історично формувалися як специфічні комунікативні концепти і яскраво представляють досягнення турецької народної культури на фестивальних майданчиках національного та міжнародного рівнів.

Об’єкт нематеріальної культурної спадщини «Олійна боротьба Киркпинар» (Kırkpınar yağlı güreş festivali, 2010), презентуючи спортивний дискурс фестивального руху (пор. кінські перегони, стрільба з лука, гра «Джіріт»), має складну організаційну специфіку; проведення однойменного фестивалю детерміноване державними програмами і є фактором економічного стимулювання та підтримки відповідного регіону країни.

Специфічна комбінаторика мистецьких маніпуляцій об’єкта нематеріальної культурної спадщини «Ебру» (Ebru: Türk kağıt süsleme sanatı, 2014), можливість долучитися до багатовікової традиції та засвоїти методику креативного процесу «Мистецтво традиційної кераміки» (Geleneksel çini ustalığı, 2016) визначають поліпрофільність цих культурно-мистецьких перформансів на різних рівнях сучасного фестивального руху Туреччини.

Переважна більшість зазначених об’єктів нематеріальної культурної спадщини у межах країни має стратну структуру і легко сегментується на сценарно-монтажні блоки гетерогенних культурно-мистецьких і фестивальних майданчиків країни, що профілює мозаїчність і динаміку фестивального життя сучасної Туреччини. Простір, в якому реалізується кожен із детермінованих об’єктів нематеріальної культурної спадщини, позначається поліпредикативними тематично-організаційними маркерами, а автономність дискурсного розгортання переважної більшості туристичних артефактів профілює відкритість процесу, можливість залучення глядачів-туристів до фестивальних подій. Системна відкритість і стабільна сценарність об’єктів нематеріальної культурної спадщини Туреччини визначають високий рівень їхньої популярності серед туристів, а власне локації репрезентацій основної ідеї та концепції кожного об’єкту профілюються на рівень актуалізованих у парадигмі «сучасне - традиційне» популярних туристичних дестинацій.

Національний арсенал об’єктів нематеріальної культурної спадщини сформований відповідно до традиційності турецького культурного дискурсу (практичність, національно-специфічні естетичні ідеали і канони, солідарність, колективність, толерантність) і активно залучений до сучасних маркетингових стратегій туристичної галузі. Позапросторовий контекст і можливість динамічного розгортання дійства переважної більшості об’єктів-артефактів уможливлює реалізацію інсталяційних програм на основі провідних топіків і сегментів з утилітарною метою. Специфікою туристичного маркетингу Туреччини є максимальне залучення об’єктів нематеріальної культурної спадщини до туристичних репрезентацій, адже вони формують солідарний тематично-стильовий контент сучасного туристичного дискурсу Туреччини, стають засобом моделювання культурного простору з орієнтацією на збереження культурних традицій турецького народу та ідею пролонгації традиційного культурно-мистецького потенціалу для наступних поколінь.