Тучковська І.І., Блащак І.М.
Матеріали I Міжнар. наук.-практ. конф.
«Сталий розвиток туризму на засадах
партнерства: освіта, наука, практика»
(м. Львів, 31 жовтня - 1 листопада 2018 р.)
Львів: ЛТЕУ, 2018. 342 с. С.139-141.

Особливості розвитку спортивного туризму в Україні

Спортивний туризм є активним, а часто і екстремальним видом подорожей. На відміну від звичайних маршрутів, траси для спортивного туризму класифікуються за категоріями складності. Вони визначаються наявністю на шляху всіляких перешкод - вершин, перевалів, каньйонів, скель, льодовиків, боліт, річкових порогів. Успішне проходження маршрутів певної довжини і складності дає право туристу на отримання спортивного звання - від юнацького розряду до майстра спорту [1].

В Україні спортивний туризм розвивається здебільшого завдяки туристам-аматорам, хоча останнім часом з’являються фірми, що пропонують активний відпочинок. Переважно вони орієнтовані на організацію даного виду туризму в Карпатах, де організовуються піші та кінні прогулянки в гори, рафтинг, велоекскурсії природними парками. Розробляючи спортивний тур, організатори повинні враховувати ступінь фізичного навантаження, який повинен бути під силу туристам, його дозування впродовж маршруту, безпечність для життя та здоров’я, враховуючи місцеві умови, тривалість туру (складні маршрути мають бути менш тривалими), достатність часу на відпочинок та сон, можливість дострокового вивозу туриста з маршруту. Маршрути повинні мати можливості для зміни залежно від погодних умов, фізичної підготовки туристів, кількості людей у групі.

Основними причинами популяризації спортивного туризму можна вважати вартість подібних подорожей, адже вони потребують відносно невеликої кількості грошей, і також зміну пріоритетів та цінностей, а саме зміну ставлення до спорту та здорового життя у суспільстві.

Розвиток спортивного туризму сприяє посиленню економіки, збереженню довкілля та пам’яток природи й архітектури, культурної спадщини, підтримує здоров’я нації та пропагує здоровий спосіб життя, оскільки, по-перше, займатися спортивним туризмом має як мінімум активна людина, а по-друге, навіть перше залучення до спортивного туризму, якийсь невеличкий похід чи веломандрівка вже спонукатимуть людину змінити щось у своєму житті, більше рухатись, тренуватися, аби раз за разом, крок за кроком підкорювати все вищі і вищі вершини. Крім того, спортивний туризм може стати рушійною силою, що допоможе привернути увагу як внутрішніх туристів, так і закордонних гостей до певного регіону. У цілому можна визначити такі позитивні результати від розвитку спортивного туризму:

• створення додаткового попиту на туристичні продукти, а отже, стимулювання розвитку індустрії гостинності;
• формування позитивного іміджу держави та суспільства;
• створення нового туристичного продукту, а отже, й освоєння нових туристичних можливостей;
• посилення взаємозв’язків між регіонами всередині та поза межами країни;
• спонукання молоді до громадської активності, надання альтернативних варіантів проведення дозвілля;
• стимулювання розвитку інфраструктури;
• створення нових робочих місць [2].

Якщо говорити про активний туризм, то можна стверджувати, що в Україні він має здебільшого аматорський характер. Але не лише це є причиною непрофесійності цього підвиду спортивного туризму. Основним є відсутність налагодженої інфраструктури для таких туристів, незначна кількість спортивних турів у масштабах країни, мала кількість оздоблених стежок, промаркованих маршрутів тощо. Як основні групи активного спортивного туризму, що популярні в Україні, можна виділити:

• пішохідний туризм;
• велосипедний туризм;
• альпінізм;
• лижний туризм.

Отже, стримуючим фактором у розвитку спортивного туризму в Україні є відсутність, або низький рівень розвиненості інфраструктури, тому існує необхідність працювати над її покращенням у регіонах, найбільш сприятливих для спортивного туризму, де вже над її розвитком працюють аматори, та створювати цю інфраструктуру в регіонах, які тільки починають шукати у себе спортивно-туристичний потенціал, а саме:

• розробляти та промарковувати пішохідні та велосипедні маршрути різної складності;
• займатися підготовкою та облаштуванням гірських маршрутів, які можуть зацікавити альпіністів різного рівня підготовки;
• створювати гірськолижні комплекси не тільки в Карпатах, а і в інших регіонах України, зокрема поблизу великих міст;
• приводити до ладу парки та заповідники, слідкувати за їх станом;
• будувати якісні дороги, що дало б змогу значно скоротити час, який необхідно провести в дорозі, аби потрапити в інше місто України, та зробило б цю подорож комфортнішою та безпечнішою;
• стимулювати середні навчальні заклади залучати дітей до активного способу життя: організовувати походи, проводити квести на природі, які допомагатимуть школярам краще розуміти навколишній світ та зацікавлять їх спортивним туризмом, тощо;
• створювати кемпінги з усіма необхідними для нормальної життєдіяльності умовами;
• пропагувати здоровий та спортивний спосіб життя;
• поширювати інформацію серед населення про цікаві, маловідомі та поки що нетуристичні місця України.

Таким чином, український спортивний туризм, у цілому, носить аматорський характер, тому він досі знаходиться на низькому рівні розвитку. Проте залучення держави та бізнесу до вирішення цього питання сприяло би збільшенню кількості внутрішніх та іноземних спортивних туристів в Україні, а отже, мало б економічний ефект у вигляді створення нових робочих місць, надходження додаткових коштів до державного бюджету та соціальний ефект у формі оздоровлення нації та пріоритетності здорового способу життя.

Список використаних джерел

1. Абрамов В.В. Спортивний туризм: підруч. для студ. спец. Туризм, Менеджмент організацій (Менеджмент готельного, курортного та туристичного сервісу). Харків: ХНAМГ, 2011. 367 с.
2. Ross S.D. Developing Sports Tourism. Urbana-Champaign: UIUC, 2001. 22 p.