Вецепура Н.В., Конопацька О.О.
Тези доповідей ІІІ Міжнар. наук.-практ.
конф.-фестивалю «Нематеріальна культурна спадщина
як сучасний туристичний ресурс: досвід, практики,
інновації» (м. Київ, 14-15 листопада 2019 р.)
К.: Вид. центр КНУКіМ, 2019. 279 с. С.143-148.

Проблеми популяризації нематеріальної культурної спадщини в умовах закладів індустрії гостинності

Забезпечення сталого розвитку України та досягнення бажаних соціально-економічних результатів, забезпечення конкурентоспроможності продукції, робіт і послуг в умовах міжнародної конкуренції вимагає комплексно проробленої довгострокової стратегії розвитку країни та її регіонів, а також вжиття термінових заходів, що відповідають глобальним викликам зовнішнього середовища. Сьогодні відродження стратегічних галузей економіки України і бурхливе економічне зростання позначено як короткострокове, тактичне завдання. Стратегічно до 2030 року Україна повинна перейти до економіки знань через розвиток людського потенціалу, який потребує наявності інформаційного потенціалу. Інформаційний потенціал людства в своїй сукупності складають суспільно визнані матеріальні й духовні цінності, складові культурної спадщин, які зберігаються суспільством і передаються наступним поколінням. Більшість провідних фахівців поглиблюючи ідею щодо інформаційного імперативу у визначенні спадщини, характеризують її як складну соціокультурну систему, яка несе інформацію, що змінюється в часі і просторі та функціонує під дією синергетичних законів. Тому захист вітчизняної культурної і духовної спадщини визнано сьогодні одним з стратегічних пріоритетів національної безпеки України в цілому.

У міжнародному праві закріплюється поняття «нематеріальна культурна спадщина», під якою розуміють звичаї, форми показу та вираження, знання та навички, а також пов’язані з ними інструменти, предмети, артефакти й культурні простори, які визнані спільнотами, групами й у деяких випадках окремими особами як частина їхньої культурної спадщини. Нематеріальна культурна спадщина виявляється, зокрема, в таких сферах:

  • мова як носій нематеріальної культурної спадщини, усні традиції;
  • виконавські мистецтва;
  • звичаї, обряди, свята;
  • знання й звичаї, що належать до природи й Всесвіту;
  • знання й навички, пов’язані з традиційними ремеслами [1].

Нематеріальна культурна спадщина передається з покоління в покоління, постійно відтворюється громадами та групами під впливом їх оточення, їх взаємодії з природою та їх історією. Це формує у поколінь почуття самобутності та спадкоємності, таким чином сприяючи повазі до культурного різноманіття та людської творчості. Важливість нематеріальної культурної спадщини полягає не в самому культурному прояві, а в багатстві знань і навичок, що передаються через неї від покоління до покоління.

Проблеми, які пов’язанні з нематеріальною культурною спадщиною України, сьогодні відображаються в тому, що в сучасних умовах господарювання в Україні, яка має традиції, звичаї, культуру та національну кухню, в закладах індустрії гостинності що представленні на території нашої держави все менше і менше відображається національний дух української нації та впізнаваності нашого народу. Україна - це туристичний район світу. Де кожен турист прагне дізнатися та пізнати до найменших деталей вікову історію народу України. В пошуку ідентичності та унікальності місця особливу роль може зіграти нематеріальна культурна спадщина - «звичаї, форми показу та вираження, знання і навички, а також пов’язані з ними інструменти, предмети, артефакти і культурні простори, які визнані спільнотами, групами і, в деяких випадках, окремими особами в якості частина їхньої культурної спадщини» [1].

Таким чином, нематеріальна культурна спадщина має величезний потенціал, на основі вмілого використання якого практично будь-яке місто здатне формувати потоки міського туризму. Для грамотного залучення нематеріальної спадщини слід використовувати, з одного боку, активні технології роботи як з городянами, так і туристами. З іншого, створити добрий рівень матеріальної інфраструктури, необхідної як місце проведення подій, пов’язаних з проявом нематеріальної культурної спадщини - парки і сквери, набережні та площі. В цілому, нематеріальна культурна спадщина дозволяє формувати:

  • самобутній імідж місця, заснований на його географічному образі;
  • почуття гордості і причетності городян і гостей до міської історії;
  • освітні проекти, засновані на багатому історичному досвіді;
  • нові напрямки туризму, такі як подієвий і освітній [2].

В умовах сучасних політичних подій наша країна стає дедалі популярнішою серед інших країн світу та серед туристів цих країн. Є декілька аспектів, за якими можна проаналізувати невисокий рівень та проблеми популяризації нематеріальної культурної спадщини України у закладах індустрії гостинності, а саме:

  • відсутність у дизайнах готелів Україні елементів українського живопису, оздоблення, орнаменту (прикладом для наслідування є індустрія гостинності Японії, більшість закладів активно популяризують елементи нематеріальної культурної спадщини, наприклад у готелі Gracery Kyoto Sanjo (м. Кіото) меблевий декор, подушки, абажури і штори прикрашені традиційним орнаментом в бордово-зеленій гамі розпису палацу Нидзе, на стінах - традиційний живопис);
  • відсутність у дизайнах готелів елементів декору, який би підкреслював приналежність цього готелю до країни, де він розташовується (наприклад, використання елементів нематеріальної культурної спадщини, які входять в національний перелік - а це петриківський розпис, косовська кераміка, кролевецьке переборного ткацтво, вишивка «білим по білому» з Решетилівки на Полтавщині та ін.);
  • в закладах ресторанного господарства при готельних комплексах все більше і більше починає панувати європейсько-азіатська кухня.

Gracery Kyoto Sanjo

В цей час доречно б було запровадити в ресторанах при готелях саме українську національну кухню. Популяризація національної кухні України допоможе розповсюдити її по світу, дозволяючи іноземцям краще зрозуміти вітчизняну культуру харчування. Крім цього також очікується, що завдяки такому підходу і самі українці почнуть приділяти більшу увагу збереженню традицій своєї національної кухні для майбутніх поколінь.

Слід відзначити, що культура харчування сучасного суспільства є однією з найбільш актуальних тем для багатьох дослідників. Харчування, структурує суспільство його, підтримує систему його цінностей, соціальну етнічну ідентичність. Незважаючи на всі зміни, які приніс фаст-фуд в сучасну культуру харчування, в культурі кожного народу присутні особливості, завдяки яким можна підкреслити її унікальність в культурному сенсі. Так, наприклад, в вітчизняній культурі досі прийнято зустрічати гостей хлібом-сіллю; в японській культурі прихід гостей і сьогодні не обходиться без чайної церемонії; в культурі кавказьких народів прийом гостей завжди відбувається на високому рівні і починається з застілля.

У наш час дуже важливо здійснювати акцент на популяризацію нематеріальної культурної спадщини України саме через заклади індустрії гостинності. Уокер Дж. Р. розглядає гостинність як універсальну традицію повсякденно побутової культури, до якої входить обов’язок привітності і турботи про гостя, це місце, в якому мандрівники можуть отримати притулок і їжу [3]. Гостинність - одне з фундаментальних понять людської цивілізації - вже давно перетворилось в індустрію, в якій зайняті не один мільйон професіоналів. Індустрія гостинності об’єднує готелі та організації, які випускають товари і надають послуги, що тісно пов’язані з готельним бізнесом:

  • підприємства харчування, зокрема ресторанного господарства;
  • підприємства з виробництва готельно-господарських товарів (які необхідні туристу) тощо [4].

Сама ж гостинність може бути віднесена до характерних рис національного характеру. У свою чергу, національний характер можна визначити як своєрідне, специфічне поєднання типових рис у конкретних історичних та соціально-економічних умовах буття нації, уявлення народу про самого себе, про сукупність найбільш стійких, основних для даної національної спільноти особливостей сприйняття навколишнього світу та форм реакцій на світ.

Основним фактором сучасного етапу цивілізаційного розвитку є технологізація, яка пов’язана з глобалізацією і створює умови і можливості для її розвитку в тій формі, яка переважає в сучасному суспільстві. Тому, ще одним, не менш важливим фактором проблеми популяризації нематеріальної культурної спадщини України у закладах індустрії гостинності є їх масштабна технологізація. Процеси технологізації, що лежать в основі глобалізаційних процесів в суспільстві розпочали цілу низку проблем, що впливають як на збереження, так і на доступ до нематеріальної культурної спадщини. З початком масштабного використання сучасних технологій у готелях все менше й менше можна побачити первозданний вигляд того чи іншого предмету, документу, тощо. В наш час технології дозволяють все відцифровувати та не надають бачити те чи інше явище так, як воно виглядало вперше.

Отже, підсумовуючи результати дослідження можна дійти висновку, що в сучасних умовах дійсно існує проблема в процесі популяризації нематеріальної культурної спадщини України через заклади індустрії гостинності. Це, як з’ясувалось проявляється у наступних аспектах:

  • відсутність етнічного дизайну в інтер’єрі готелів та ресторанів;
  • відсутність елементів етнічних елементів декору;
  • непопулярність української національної кухні у ресторанах при готелях, та в окремих ресторанах країни;
  • масштабна технологізація готелів та ресторанів.

Тому, питання збереження нематеріальної культурної спадщини становить загальний інтерес для людства і повинні вирішуватися шляхом співпраці між двосторонніми, субрегіональними, регіональними та міжнародними сторонами; тим не менш, громади, групи та, де це можливо, окремі особи ніколи не повинні відчужуватися від власної нематеріальної культурної спадщини.

Список використаних джерел

1. Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_d69.
2. Хуснутдинова С.Р., Сафонова М.В. Нематериальное наследие как социальный фактор развития урбанизированных территорий в условиях сервисной экономики // Современные проблемы сервиса и туризма. 2016. №3.
3. Уокер Дж.Р. Введение в гостеприимство / Пер. с англ. В.Н. Егорова. 4-е изд., перераб. и доп. М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2012. 735 с.
4. Руденко В.П. Основи готельної справи. URL: https://pidru4niki.com/1584072023997/turizm/osnovi_gotelnoyi_spravi.