Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

<<< назад | зміст | вперед >>>

Савранчук Л.А., Явкін В.Г. Рекреаційна географія

1. Теоретичні засади рекреаційної географії

1.2. Територіальна рекреаційна система як предмет дослідження рекреаційної географії

Не кожна рекреаційна територія є рекреаційною системою. Даного статусу вона набуває лише тоді, коли починає задовольняти усі вимоги щодо базової моделі рекреаційної системи. Як об’єкт вивчення рекреаційної географії вона має соціальний характер і є складною керованою (частково – самокерованою) системою [10]. У більшості теоретичних досліджень рекреаційних систем [22] за основу взято базову модель рекреаційної системи В. Преображенського. За його концепцією, рекреаційна система охоплює такі підсистеми:

- природні та культурні комплекси, включає рекреаційні ресурси і умови і виступає як субстрат розвитку системи;
- технічні системи для забезпечення нормальної життєдіяльності відпочиваючих та обслуговуючого персоналу. Характер і рівень розвитку інфраструктури рекреаційних територій має велику амплітуду: від міст-курортів і курортополісів до місць відпочинку з мало зміненою природою;
- обслуговуючий персонал, завдання якого – професійне та якісне обслуговування рекреантів;
- орган управління, який здійснює контроль за оптимальним співвідношенням усіх підсистем;
- рекреанти (група відпочиваючих) – основний елемент системи, який визначає вимоги до всіх інших, виходячи з соціальної, вікової, національної, професійної, релігійної належності певних груп людей, а також умов і ресурсів рекреації. Рекреанти є не лише суб’єктом, а й об’єктом рекреаційної діяльності, що вимагає індивідуального підходу в наданні послуг (бажання відпочивати з друзями, сім’єю, одинаком). Група відпочиваючих характеризується особливостями поведінки, що вступають у цикли рекреаційної діяльності.

Прихильники функціонального підходу О. Толчієв і Ван Ціншен вважають, що дана схема, з огляду на прогрес науки і практичний досвід, має бути доповнена принаймні такими елементами (рис. 1):

- рекреаційні послуги як основна продукція територіально-рекреаційних систем;
- рекреаційний менеджмент і маркетинг [24; 25].

Схема системи організації територіального рекреаційного господарства
а - сфера рекреаційної інфраструктури, б - сфера рекреаційних ресурсів, в - сфера рекреаційного менеджменту, г - сфера рекреаційного маркетингу; зворотні управлінські зв’язки; 1 - задоволення рекреантів, 2 - рівні збереження відповідності природних комплексів потребам рекреантів, 3 - рівні збереження корисних властивостей і можливостей інфраструктури, 4 - стан обслуговуючого персоналу, 5 - рівні організації рекреаційного менеджменту й маркетингу
Рис. 1. Схема системи організації територіального рекреаційного господарства [за О. Топчієвим та Ван Ціншенем]

Аналіз внутрішніх зв’язків рекреаційної системи здійснюється на прикладі моделей, похідних від базової. За М. Долішнім, рекреаційна система – це сукупність субгалузей рекреаційного господарства. Такий погляд на рекреаційну систему має місце у вертикальному (галузевому) підході.

Територіальний характер рекреаційних систем визначається просторовою нерівномірністю розміщення рекреаційних ресурсів, різною місткістю територій, їх придатністю для різних видів рекреаційних занять тощо. Уявлення про територіальну рекреаційну систему (ТРС) почало формуватися у сфері географічних наук, де ТРС визнано предметом дослідження рекреаційної географії [22]. ТРС можна розглядати також як об’єкт вивчення економічної географії, медичної географії, рекреалогії. Специфіка останньої дає змогу досліджувати ТРС у соціально-психологічному, фізіологічному, етичному аспектах, що не властиво географічним наукам.

Територіальна рекреаційна система характеризується єдиною територією, що має значний рекреаційний потенціал, сукупністю рекреаційних установ, які функціонують на основі тісних виробничих контактів, єдністю організаційних форм управління, які забезпечують ефективне використання природних рекреаційних ресурсів і соціально-економічних умов, що склалися на даній території.

Отже, ТРС – це соціально керована (частково самокерована) геосистема, гетерогенна за складом, що характеризується функціональною і територіальною цілісністю [Бейдик О.О., 1997].

У ТРС провідною системоутворюючою галуззю виступає невиробнича сфера. Зміст поняття «ТРС» ширший порівняно з рекреаційною системою, оскільки містить територіальну прив’язку. Частина рекреаційних систем не входить до ТРС, що звужує обсяг останньої. ТРС відіграє значну роль у інтенсивному освоєнні певної території з рекреаційною метою. На території України І. Родічкіним виділено 9 ТРС [16]: Київсько-Дніпровська, Волинська, Сіверсько-Донецька, Придніпровська, Приазовська, Одесько-Чорноморська, Дністровсько-Бузька, Карпатська, Кримська.

Основні функції ТРС – економічна, бюджетна, соціальна. Проблеми можуть бути розв’язані шляхом створення спеціальних вільних туристичних зон, офшорних та еколого-економічних зон, курортополісів тощо. Матеріальною базою для ефективного функціонування рекреаційних систем виступають передусім рекреаційні ресурси. Характеристики, завдяки яким ТРС сприймається як цілісна система, прийнято вважати її властивостями (рис. 2).

Основні властивості рекреаційної системи
Рис. 2. Основні властивості рекреаційної системи

На макрорівні спеціалізації серед рекреаційних підприємств України виділяють три основні групи:

- лікувальні (санаторії-пансіонати, курортні поліклініки, грязе- та водолікарні;
- оздоровчі (будинки відпочинку, пансіонати, бази відпочинку, дитячі оздоровчі табори, спортивно-оздоровчі табори);
- туристичні (пізнавальні): готелі, туристичні бази, мотелі, кемпінги, бюро подорожей та екскурсій, туристичні поїзди, теплоходи тощо.

На основі поєднання функціонально-галузевого та функціонально-територіального підходів Стафійчуком В.І. у 2006 р. виділено такі таксономічні ранги рекреаційних територій: рекреаційні пункт, центр, вузол, підрайон, район, регіон. Більш поширена характеристика рангів подана у підрозділі 3.1. Рекреаційне районування світу та України.

Різноманітність рекреаційних систем дозволяє класифікувати їх за просторовою та функціональною ознакою. Якщо основні типи рекреаційних систем, виділені відповідно до видів рекреаційної діяльності ще в 70-х роках ХХ ст. [3] (лікувальні, оздоровчі, спортивні, пізнавальні), залишаються в цілому незмінними, то динамічні зміни в рекреаційному господарстві актуалізували виокремлення нових підтипів. Так, В. Павлов і Л. Черчик пропонують поділ лікувальних рекреаційних систем на кліматолікувальні, бальнеолікувальні, грязе- та озокеритолікувальні, водолікувальні, фітолікувальні [22].

Критеріальний підхід до типізації зумовлює таксономічний ранг рекреаційної системи і, відповідно, рівень її спеціалізації – універсальність – є характеристикою більших за площею і набором функцій рекреаційних систем.

Оцінка результативності функціонування рекреаційних систем виходить із їх медико-біологічної, соціокультурної, економічної ефективності [6]. Отже, об’єктом вивчення рекреаційної географії слугує рекреаційне господарство певної території, країни чи всього світу. Предмет рекреаційної географії – територіальна організація рекреаційного господарства на певній ділянці Землі, тобто дослідження територіальних рекреаційних систем (ТРС).

ТРС – це просторово організована на території певного таксономічного рангу сукупність рекреаційних установ, які функціонують на основі використання ресурсів цієї території і просторово-територіально між собою поєднані. Рекреаційні об’єкти в одній ТРС можуть пов’язувати:

а) безпосередні зв’язки виробничо-технологічного характеру;
б) спільне управління;
в) участь у спільному наданні кінцевих послуг;
г) належність до однієї галузі чи підгалузі;
д) знаходження рекреаційних установ у межах будь-якої самоврядної території;
е) використання спільних ресурсів певної території;
є) наявність потенційних можливостей для ефективних взаємозв’язків [10].

Виокремлюють такі типи ТРС:

а) спеціалізовані;
б) інтегральні;
в) елементарні (ЕТРС);
г) територіальні рекреаційні комплекси (ТРК).

У наш час в Україні ТРК формуються переважно на основі територіальних зв’язків. У рекреаційно-туристичному господарстві України утворюються різні спеціалізовані ТРС. Найвищий рівень територіальної організації і сезонної стабільності мають ТРС, які базуються на використанні певних видів бальнеологічних ресурсів. До середньосформованих спеціалізованих систем належать ті, які ґрунтуються на використанні переважно сезонних природних умов і ресурсів, наприклад рекреаційні системи узбережжя морів. Спеціалізовані ТРС, що об’єднуються спільністю використання одного виду рекреаційного ресурсу або одним призначенням їх послуг, розвиваються переважно відособлено. Інтегральні ТРС в Україні все ще недостатньо сформовані. Нині найвищий рівень сформованості інтегральних ТРС мають лише три: Одесько-Чорноморська, Карпатська і Кримська [9].

Теперішній етап розвитку рекреаційно-туристичного господарства України характеризується тим, що найповніше ідентифікуються елементарні ТРС. Це свідчить про початковий період формування у нас різних типів ТРС. У наш час і Україні найінтенсивніше розвиваються ТРК. ТРК, які формуються у великих містах, розвиваються нині випереджальними темпами. Тому найбільший ТРК України сформувався у Києві як найбільшому місті та столиці держави. Такі саме комплекси, тільки іншого масштабу, формуються в усіх обласних центрах і містах з чисельністю населення понад 100 тисяч жителів [10].

Важливою прикладною проблемою в Україні залишається територіальне розміщення рекреаційного господарства.

<<< назад | зміст | вперед >>>







© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.