Альтгайм Л.Б.
Матеріали Х Міжнар. наук.-практ. конф.
«Гостинність, сервіс, туризм: досвід, проблеми,
інновації» (м. Київ, 6-7 квітня 2023 р.)
К.: КНУКІМ, 2023. 478 с. С.92-95.

Поєднання організації екскурсійних послуг і культурно-пізнавального туризму при формуванні національного туристичного продукту

Займаючись культурно-пізнавальним туризмом мандрівники подорожують із метою ознайомлення із культурою країни: пам’ятниками архітектури, історії, мистецтва та археології. Проте у широкому розумінні культурно-пізнавальний туризм включає у себе не тільки огляд пам’яток археології, культури, архітектури чи мистецтва, а й також знайомство із традиціями, обрядами, святами, народними промислами та національною кухнею, природними парками та ботанічними садами.

Культурний туризм допомагає інформувати туристів про інші регіони України та позбавляє стереотипів. Основна мета таких мандрівок полягає у осмисленні власної національної ідентичності також вихованні патріотизму та прищепленні любові до Батьківщини, шляхом ознайомлення із пам’ятками історії, архітектури, мистецтва, природними та етнічними особливостями, сучасним життям народу тощо. Важливим культурно-пізнавальний туризм є для молодого покоління, особливо для школярів середніх та старших класів і студентів, оскільки забезпечує усвідомлення історико-культурного значення здобутків власної країни, гордості за неї.

Важливою умовою його розвитку є історичний та культурний потенціал країни, рівень забезпечення доступу до нього, а також умови і стан туристичної інфраструктури у цих місцях. Як і будь-який інший вид туризму, культурно-пізнавальний володіє власними ресурсами, що, традиційно, об’єднують у дві категорії: предметні та непредметні. До предметних культурно-пізнавальних ресурсів належать різновиди пам’яток історії та культури, музеї, заповідники, садиби тощо. До непредметних, відповідно, - звичаї, традиції, обряди, фольклор та усна народна творчість [2].

Реалізація ознайомлення із непредметними культурно-пізнавальними ресурсами відбувається також під час екскурсійних послуг у музеї, скансени та музеї-заповідники. Загалом, не всю спадщину минулого можна віднести до екскурсійних об’єктів та культурно-пізнавальних ресурсів. До них прийнято зараховувати лише ті об’єкти, які науковими методами досліджені і оцінені, мають суспільне значення та використовуються для задоволення екскурсійних та рекреаційних потреб туристів. Серед них провідна роль належить пам’яткам історії та культури, які відрізняються найбільшою привабливістю і на цій основі їм надаються пріоритети при відборі екскурсійних об’єктів під час формування екскурсійних маршрутів для задоволення потреб мандрівників.

Культурний туризм в Україні після переможного закінчення війни зазнає значної активізації на різних рівнях українського суспільства, а також привабить у нашу країну іноземного споживача таких послуг. Адже відомо наш значний потенціал для розвитку в’їзного і внутрішнього культурного туризму. На державному обліку в Україні до війни перебувало понад 130 тис. пам’яток, із них:

• 57206 - пам’ятки археології (418 із яких національного значення);
• 51364 - пам’ятки історії (147);
• 5926 - пам’ятки монументального мистецтва (45);
• 16293 - пам’ятки архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва та ландшафтні (3 541).

Функціонувало 61 історико-культурний заповідник, 13 із яких мають статус національних. У переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО перебувають: Софійський собор із архітектурним ансамблем, Києво-Печерська лавра у м. Київ, історичний центр м. Львів. Але слід відзначити, що до війни близько 70% об’єктів культурної спадщини перебували у незадовільному стані (кожен десятий об’єкт - у аварійному) та потребували проведення робіт із реставрації або реконструкції, облаштування для туристичних відвідувань. А після повномасштабного вторгнення ця кількість стала значно більшою. За даними Міністерства культури та інформаційної політики, від початку повномасштабної війни російські окупанти вже зруйнували чи пошкодили більше 400 культурних пам’яток. Серед них 142 релігійні споруди, 51 із них перебувають на обліку як пам’ятки історії, архітектури та містобудування. Також росіяни пошкодили та зруйнували 119 об’єктів культурної спадщини:

• 21 - національного значення;
• 91 - місцевого значення;
• 7 - щойно виявлених об’єктів культурної спадщини.

На додачу до цього війська російських загарбників зруйнували понад 40 меморіальних пам’ятників на честь історичних особистостей та подій ХІХ - початку XXI ст. А також під час бойових дій постраждали більше 30 будівель музеїв та заповідників, 75 будинків культури, театри та бібліотеки. Громадяни України активно допомагають Міністерство культури України у фіксації злочинів окупантів, які продовжуються. Ми переконані у нашій Перемозі, після якої все відновимо і відбудуємо, відкриємо іноземним туристам оновлену красу нашої країни.

Оскільки у культурно-пізнавальному туризмі прийнято виділяти наступні підвиди: літературно-художній, історико-археологічний, військово-історичний, архітектурний, релігійно-пізнавальний, культурно-етнографічний і природно-пізнавальний, тому є доцільним його доповнювати чи поєднувати із тематичними екскурсійними маршрутами [3].

Літературно-художній туризм варто поєднувати із меморіальними екскурсіями, на яких екскурсанти матимуть можливість ознайомитись із життям та діяльністю відомих діячів літератури і мистецтва, а також із літературними, на яких туристи дізнаються про їх твори, відвідають відповідні тематичні музеї, садиби, виставкові зали. Об’єктами таких маршрутів також можна вважати і літературні музеї, музеї-квартири, бібліотеки, театри тощо [1].

Історико-археологічний туризм має за мету ознайомлення туристів із пам’ятками археології, місцями розкопок, руїнами стародавніх міст, древніх поселень, поховань, городищ тощо. Саме під час таких подорожей екскурсанти можуть не лише відвідати екскурсії, побудовані на показі речових історичних джерел, але і прослухати лекцію професійного археолога, доторкнутися до предметів сивої давнини. Серед чинників, які перешкоджають розвитку таких напрямків є поганий стан безпосередньо екскурсійних об’єктів, а також транспортну недоступність багатьох із них [1].

Військово-історичний туризм буде надзвичайно актуальним у післявоєнні роки, він тісно пов’язаний також із попереднім підвидом і логічним є його поєднання із екскурсійним маршрутами на таку ж тематику. Екскурсійми об’єктами можуть бути залишки військових укріплень, місця базування військових частин тощо. Основною метою є зібрати максимум інформації про різні періоди історії. В Україні до військово-історичних маршрутів також можна включати замки, і пов’язані із ними військові дії, фортифікаційні споруди і місця відомих битв, окопи, залишки техніки, бункери, великі оборонні лінії часів Першої та Другої світових воєн, музеї зброї, а також місця військових дій цієї війни. А саме: танки та військову техніку, місця поховання загиблих воїнів, меморіали та пам’ятники, які будуть спорудженні на цих місцях тощо [1].

У продовженні історичної тематики важливе місце займає архітектурний туризм, який можна цікаво поєднати із екскурсіями на архітектурну тему, де предметом вивчення будуть найцікавіші твори зодчества, розташовані на вулицях і площах міста, а у великих містах - архітектура XVI-XIX ст, архітектурні ансамблі, пам’ятники культової архітектури. Зокрема, також екскурсійні маршрути на архітектурно-містобудівні теми із показом і розповідями про архітектурні ансамблі й комплекси, історичні центри, квартали, площі, вулиці, залишки древнього планування й забудови міст і інших населених пунктів, споруд цивільної та промислової архітектури, а також пов’язані із ними твори монументального та садово-паркового мистецтва конкретних історичних періодів та ознайомлення із плануванням і забудовою міст згідно генеральних планів, екскурсії новобудовами - показ сучасної архітектури й ходу будівництва будинків, вулиць, проспектів, районів тощо. Що особливо буде актуальним під час відбудови нашої держави у повоєнні роки [1].

Релігійно-пізнавальний туризм за своєю суттю, також доповнюючи архітектурну тематику, є актуальним під час відвідування туристами паломницьких екскурсійних маршрутів, в основі яких є їх перебування у культових спорудах, які цікавлять туристів-прочан і також є найбільшими архітектурними шедеврами. Проте, об’єднання із попереднім видом не є актуальним, оскільки зміст і принципи організації екскурсійних маршрутів архітектурного і релігійно-пізнавального туризму істотно відрізняються [1].

Національне різноманіття нашої країни найкраще розкривається під час реалізації культурно-етнографічного туризму, який є особливою формою культурно-пізнавального відпочинку, що передбачає відвідування туристами місць проживання етнічних груп, тобто людей, які розмовляють традиційною для цієї місцевості мовою, визнають своє єдине походження, звичаї, устрій життя, традиції, що зберігаються протягом тривалого часу. Поєднуючи цей напрям із організацією екскурсійних послуг дає можливість безпосереднього спілкування екскурсантів із представниками етнографічних груп, їх присутності або активній безпосередній участі у традиційних для даного етносу заходах і святкуваннях, дегустацією крафтових виробів тощо [1].

Природно-пізнавальний туризм або, як багато науковців виділяє також, екологічний туризм передбачає вихід людини із міського середовища, єднання із природою, насолоду самим фактом перебування у природному оточенні. Він чудово поєднується із зеленим туризмом і природничими екскурсіями із обов’язковою природоохоронною і екологічною складовою, де об’єктами можуть бути ліси, поля, луги, річки, озера, гори тощо, а також природоохоронні території: заповідники, заказники, національні парки [1].

Для подальшого їх розвитку необхідним є покращення стану перерахованих об’єктів та популяризація.

Список використаних джерел

1. Альтгайм Л.Б. Організація екскурсійних послуг, Тернопіль: ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2017. 204 с.
2. Лойко О.Т. Туризм и гостиничное хозяйство: Учебное пособие. Томск: Издательство ТПУ, 2005. 152 с.
3. Шандор Ф.Ф. Сучасні різновиди туризму: підручник. К.: Знання, 2013. 334 с.