Антоненко В.С., Хуткий В.О., Кривогуз О.О.
Тези доповідей ІІІ Міжнар. наук.-практ.
конф.-фестивалю «Нематеріальна культурна спадщина
як сучасний туристичний ресурс: досвід, практики,
інновації» (м. Київ, 14-15 листопада 2019 р.)
К.: Вид. центр КНУКіМ, 2019. 279 с. С.51-54.

Нематеріальна культурна спадщина Туреччини як важливий чинник формування сучасного соціально-культурного середовища країни

Нематеріальна культурна спадщина окремої країни є частиною спільної спадщини людства в різних областях діяльності, потужним засобом зближення народів, етнічних груп і затвердження їх культурної самобутності. Безмежне її соціальне, економічне, культурне та політичне значення. Головною метою кожної держави є збереження глибинних, базових основ багатонаціональної культури, національних мов й літератури, значущих традицій, пам’яток фольклору, захист культурної самобутності кожного народу країни, створення умов для популяризації нематеріальної культурної спадщини різних народів для збереження її єдиного культурного простору.

В списку Всесвітнього надбання ЮНЕСКО в Турецькій Республіці позначено 18 найменувань (на 2019 рік), що складає 1,6% від загальної кількості (1092 на 2018 рік). 15 об’єктів включено до списку за культурними критеріями, 8 об’єктів визнані шедеврами людського генія (критерій I). Крім цього, станом на 2018 год., 71 об’єкт на території Туреччини знаходиться в числі кандидатів на включення до списку Всесвітньої спадщини [1].

Особлива увага з боку ЮНЕСКО приділена Списку об’єктів нематеріальної культурної спадщини як найбільш вразливих до забуття та занепаду культурних цінностей. На даний момент кількість внесених до цього списку феноменів Туреччини дорівнює 14. Туреччина стала першою з десяти держав, що володіють найбільшою кількістю таких феноменів [1].

У список нематеріальних об’єктів Туреччини входять танці дервішів, що кружляють Мевлеві Сема, театр тіней «Карагез», свято Навруз, старовинна традиційна техніка малювання на воді - «ебру», кава по-турецькі та інші.

Турецька кава з її історією, смаковими якостями і впливом на багато поколінь - унікальна цінність, яка гідно представляє Туреччину у Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО з 2013 року [2].

Старовинна традиційна техніка малювання на воді - «ебру» перекладається на українську мову - розпис під мармур - один з найдавніших видів турецького мистецтва оформлення паперу, яке розвивалося протягом всієї турецької історії і набуло значної популярності. Ця техніка використовується палітурниками до сьогоднішнього дня. Ебру - вміння роботи з папером, що іменується «Турецьким мармуруванням». Спочатку зображення створюється на воді, а далі переноситься на папір або тканину. У 2014 році Ебру було внесено до «Списку нематеріальної культурної спадщини» ЮНЕСКО.

Старовинна техніка ебру могла б щезнути разом з останніми майстрами-зберігачами цього особливого мистецтва і незбагненного дару. Та за останні десять років у турецьке мармурування вдихнули нове життя: жителі батьківщини тюльпанів не лише організовують виставки «живопису на воді», а й проводять майстер-класи зі створення картин, використовуючи ебру в роботі з тканинами, керамікою, склом, шкірою і деревом. Такі майстер-класи дуже популярні серед іноземних туристів.

Те, що традиційно називають танцем «дервішів, що кружляють» має своє ритуальне назва - «сема» або «мевлевійські піклування». Сема - це не танець, це процес. Кружляючи, семазени нахиляють голову, придавлюючи сонну артерію. Це впливає на циркуляцію крові і допомагає входити в транс.

Щорічно з 10 по 17 грудня ці люди приїжджають на фестиваль Шеб-і-Аруз до Туреччини, в місто Конья, щоб відвідати Мавзолей, де похований Мевляна, і взяти участь в семі. Фестиваль «дервішів, що кружляють» дуже популярний серед туристів. Сема в Туреччині - не рідкість, при бажанні туристи можуть її побачити в багатьох ресторанах за вечерею, де виступають або артисти, або члени ордена мевлеві.

Навруз - свято весняного рівнодення і початку нового сільськогосподарського року у персомовних і деяких тюркомовних народів Казахстану, Середньої і Малої Азії, Ірану, а також серед башкир і татар. Він відзначається в день весняного рівнодення - 21 березня. Навруз в перекладі з фарсі означає «новий день». Навруз символізує оновлення природи і людини, очищення душ і початок нового життя.

Свято Навруз є одним з найдавніших на Землі. Це найбільш шановане свято, коли торговці закривають свої крамниці, ремісники припиняють роботу, всі веселяться, пригощають один одного тими напоями та стравами, яких торкнувся вогонь. У вересні 2009 р. Навруз був включений в репрезентативний список нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО [4].

У 2016 році до Списку ЮНЕСКО включено вироби Цуні - традиційну ручну глазуровану плитку та кераміку, виготовлені в Туреччині, із яскравими мотивами рослин, тварин та геометричними візерунками, які часто зустрічаються на фасадах будівель та в будинках по всій країні. Виробництво цуні включає ряд процесів. Спочатку глину спочатку формують, вистилають, сушать і обпалюють у печах спеціально для виготовлення цуні. Конструкції, що представляють місцеві звичаї та вірування, потім свердлять на папері та переносять на поверхню вугільним пилом. Зовнішні контури візерунків малюються вручну, поверхня фарбується в різні кольори, після чого робота глазурується і обпалюється. Майстри розглядають створення цуні як вихід для самовираження, розвитку та зцілення, а також як засіб підтримки форми мистецтва, що є символічним аспектом культурної ідентичності Туреччини, зміцнюючи зв’язки від минулого до сьогодення, забезпечуючи наступність. Виготовлення цуні не обмежується простором майстерень. Традиція практикується також у домах, громадських освітніх центрах, школах покликань та університетах по всій країні, незалежно від віку та статі майстрів.

До Списку нематеріальної культурної спадщини, яка потребує термінової охорони, внесено в 2017 році свист для імітації та артикуляції слів. Практика свисту розвивалася внаслідок крутих гір та рельєфу регіону, що вимагало від місцевого населення пошуку альтернативного способу спілкування на великі відстані. Користувач - це переважно сільські громади, які проводять більшу частину свого життя на свіжому повітрі. Зацікавлені громади вважають цю практику ключовим відображенням своєї культурної ідентичності, що зміцнює міжособистісне спілкування та солідарність. Незважаючи на те, що громада усвідомлює важливість цієї практики, технологічний розвиток та соціально-економічні зміни призвели до зменшення кількості практикуючих та областей, де неї говорять. Однією з ключових загроз для практики є використання мобільних телефонів. Інтерес нового покоління до свистячої мови значно зменшився, і існує ризик того, що стихія свисту буде поступово вирвана з природного середовища, перетворившись на штучну практику. Незважаючи на подібні загрози, громади активно просувають цю лінгвістичну практику як на національному, так і на міжнародному рівнях, щоб забезпечити її стійкість, а мова свисту все ще передається з покоління в покоління в контексті відносин між батьками і дітьми як формальними, так і неформальними методами.

Список використаних джерел

1. World Heritage List. URL: https://whc.unesco.org/en/list/.
2. Турецкий кофе включили в список нематериального культурного наследия ЮНЕСКО. URL: https://mk-turkey.ru/culture/2013/12/07/tureckij-kofe-vklyuchili-v-spisok-nematerialnogo-kulturnogo-naslediya-yunesko.html.
3. Буравцова О. «Танцюючі фарби» чи турецьке малювання на воді - ебру. URL: https://theoutlook.com.ua/article/4747/tantsyuyuchi-farbi-chi-turetske-malyuvannya-na-vodi-ebru.html.
4. Навруз: история и традиции самого древнего праздника весны. URL: https://ria.ru/20110321/334857014.html.