Худавердієва В.А.
Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.
"Сучасні напрями розвитку економіки, підприємництва,
технологій та їх правового забезпечення"
(м. Львів, 1-2 червня 2022 р.). Львів:
Видавництво ЛТЕУ, 2022. 528 с. C.286-288.

Стратегічні напрями сталого розвитку індустрії туризму

Вітчизняний туризм є частиною світової системи і слідує тенденціям її розвитку. Маючи свої історичні особливості, саме унікальну систему санаторно-курортного лікування, Україна може цій основі створити ефективну модель управління розвитком вітчизняного туризму, більш орієнтовану збереження здоров’я нації. Однак у існуючій системі державного управління є низка проблем, без вирішення яких це неможливо. Йдеться про незавершеність інституційного оформлення галузі загалом та її основних напрямів - внутрішнього регіонального та міжрегіонального туризму, а також про проблему просторового розвитку туризму [1].

Півтора роки, що минули, показали, що напруженість у світі з приводу пандемії COVID-19 не знижується, а це передбачає зміну стратегій управління розвитком туризму. Для України проблема ускладнюється погіршенням її відносин з низкою країн, що стає додатковим обмеженням для міжнародних подорожей. Результативність стратегічного управління визначається умінням держав адекватно оцінити пропоновані зовнішні та внутрішні виклики. Політика у сфері туризму має будуватися на розумінні того, що сучасний туризм - відкрита система, яка перебуває у постійній взаємодії з такими суспільними сферами, як економіка, екологія та соціальне середовище, а її продукт - результат діяльності багатьох галузей. Завдання держави - це вибір цілей і стратегій розвитку галузі, що забезпечують збалансованість взаємодії цих сфер, та напрямок її розвитку через усвідомлену підтримку та вплив на різні державні інститути, що підтримують баланс інтересів учасників.

Одним з найбільш важливих орієнтирів сучасної політики держав є Концепція сталого розвитку, яка визначає його як розвиток, що відповідає потребам нинішнього покоління і не завдає шкоди для можливостей майбутніх поколінь задовольняти їх власні потреби [1].

Відповідно до концепції у 2015 р. Генеральна асамблея ООН проголосила 17 цілей сталого розвитку (ЦСР) на період до 2030 р., у тому числі для туризму. Враховуючи серйозність ситуації, що виникла у зв’язку з пандемією COVID-19, і відповідно до ЦСР країнам було запропоновано п’ять основних напрямів порятунку та перетворення туризму після її подолання [2]:

1. Пом’якшення соціально-економічних наслідків (збереження робочих місць, зміцнення довіри та безпеки).
2. Підвищення конкурентоспроможності і стійкості (розвиток туристичної інфраструктури і підвищення якості надання послуг, диверсифікація продуктів і ринків, просування внутрішнього туризму).
3. Цифровізація туристичної екосистеми, створення інноваційних рішень, інвестиції в цифрові навички.
4. Екологізація (сприяння сталому розвитку, впровадження вуглецево-нейтральних рішень, розвиток екотуризму) в умовах виснаження запасів чистої води, втрати біорізноманіття в природі, деградації та забруднення землі та її атмосфери та інших впливів.
5. Координація та партнерство для трансформації сектора та досягнення цілей сталого розвитку.

Наслідування цих напрямів означає, що «в рамках підходу ЦCР роль всіх учасників туристських процесів повинна виходити за рамки традиційної логіки максимізації прибутку. Це ключовий момент, заснований на сучасному міжнародному трактуванні індустрії туризму як діяльності величезної мережі акторів, що представляють систему суміжних галузей» [3].

По суті, це заклик до зміни цільових цінностей держав - від ефективності до соціальної справедливості, до формування концепції відповідального розвитку. Експерти вважають, що розвиток стійкого туризму можливий лише тоді, коли і в політиці, і в бізнесі, і в суспільстві формується критична маса ідеологів цієї концепції, які вважають захист та підтримку світових та вітчизняних природних та культурних ресурсів своїм основним завданням [4]. Україна включилася до цього порядку денного, але пандемія зупинила процес розвитку галузі. За оцінками Всесвітньої туристичної організації ООН, загальні втрати туроператорів за 2020 р. становили понад 1,3 трлн. грн. (60% від 2019 року). На 35-40% скоротився внутрішній туризм, в’їзний - на 93,6% (прогноз), виїзний - на 77,5%. Прибутковість туроператорів знизилася на 60%. Припинили роботу 30% турагентств, понад 50 тис. фахівців галузі залишилися без роботи [5].

Досягнутий в докризовий період рівень розвитку туризму та заходи державної підтримки економіки в умовах пандемії дозволили галузі, хоч і з великими втратами, адаптуватися в кризовій ситуації і вижити. Важливо, що розвиток туризму йде у нових світових тенденцій. До них відносяться ініціативи з переорієнтації туризму на виконання ЦСР, використання цифрових технологій, зміни в структурі попиту та пропозиції, поява нових видів і форм туризму, зміщення акцентів на взаємовідносини акторів і спільне створення турпродуктів [3]. Тепер потрібна ясна довгострокова політика щодо виведення індустрії туризму з кризи та її сталого розвитку, заснована на комплексному системному підході до проблеми, на розумінні туризму як одного з найважливіших суб’єктів соціо-еколого-економічного перетворення України. Для цього потрібна Стратегія сталого розвитку країни, що забезпечує єдину спрямованість і збалансованість стратегій розвитку всіх галузей на виконання ЦСР. Трансформувати туризм у галузь, що стійко розвивається, можливо, тільки вирішивши цілу низку серйозних системних проблем державного рівня. За роки існування туризм як найскладніший об’єкт державного управління так і не набув «інституціональної» визначеності, неодноразово змінюючи свою юрисдикцію та перебуваючи у підпорядкуванні різних відомств, що створювало неузгодженість дій окремих його підсистем та вело до неефективності туризму загалом. Приділяти туризму значну увагу держава стала лише останніми роками [2].

Сьогодні Україну можна віднести до країн із середнім рівнем розвитку туризму, який в достатній мірі не використовує сприятливі передумови для належного розвитку в’їзного туризму. Проведений аналіз дає можливість визначити напрями розвитку туристичної галузі в Україні, які вбачаються у необхідності посилити роль держави, яка зможе забезпечити матеріальну підтримку розвитку туризму; формуванні ефективної моделі співпраці приватно-державного партнерства, дотримуватися виконання «Стратегії розвитку туризму та курортів на період до 2026 року» [6].

За даними Всесвітньої туристичної організації ООН (ЮНВТО) внесок туризму до світового ВВП становить 10%, а загальна кількість робочих місць, що прямо чи опосередковано стосуються сфери туризму, - 11%, тому виважена державна політика у сфері туризму - це важлива частина сталого економічного розвитку України у світі. «Розвиток туризму стимулює зростання у дотичних сферах економіки, що є особливо важливим для регіонального розвитку України. Крім того ми маємо надзвичайно широкі можливості для залучення цілорічного туризму завдяки своїм унікальним природним можливостям, багатій історичній та культурній спадщині. Розвиток туризму є важливою складовою економічного зростання, а схвалення Стратегії розвитку дозволить більш ефективно координувати роботу у цьому напрямку», - прокоментував рішення Уряду Степан Кубів [2; 6].

Стратегія визначає підхід державної туристичної політики у таких напрямках:

• безпека туристів;
• нормативно-правова забезпечення;
• розвиток туристичної інфраструктури;
• розвиток людських ресурсів;
• маркетингова політика розвитку туризму та курортів.

Стратегія передбачає, що до 2026 року в Україні:

• кількість іноземних туристів збільшиться у 2,5 разів;
• кількість внутрішніх туристів збільшиться в 5 разів;
• кількість робочих місць у сфері туризму збільшиться в 5 разів;
• наповнення бюджетів усіх рівнів від провадження туристичної діяльності збільшиться в 10 разів;
• кількість суб’єктів туристичної діяльності зросте в 5 разів;
• туристи витрачатимуть під час подорожей в Україні до 80 млрд. грн.;
• буде створено позитивний імідж України як країни, привабливої для туризму [6].

«Розробка туристичної стратегії - це одна з умов, яку ми маємо виконати в рамках імплементації Угоди про асоціацію з ЄС. Ми вже працюємо над її втіленням: створюємо план заходів реалізації Стратегії, ведемо активний діалог з представниками українського бізнесу, опрацьовуємо законодавчу базу», - зазначив заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України Михайло Татарчук [2; 6].

Складна політична та економічна ситуація в Україні стримує розвиток туристичної індустрії. Ситуація невизначеності відлякує потенційних іноземних туристів. А отже, для покращення ситуації потрібно, в першу чергу, вести грамотну інформаційну політику, спрямовану на створення позитивного іміджу країни. Масштаби туристичних потоків істотною мірою залежать від політичної та макроекономічної ситуації (передусім, інфляції, зміни курсу валют), реальних доходів населення, наявності об’єктів туристичної інфраструктури й іміджу туристичних об’єктів. Протягом останніх років в Україні мало місце зростання виїзного туризму за істотного скорочення інтересу іноземців до України. Попри наявний значний потенціал туристичної індустрії, в Україні впродовж достатньо тривалого періоду часу спостерігається збільшення розриву між обсягами надходжень і відтоком грошових коштів з країни, прямо або побічно спровокованих імпортом туристичних послуг: від переказів платежів іноземним туроператорам та іншим суб’єктам приймаючої сторони - до особистих витрат туристів, що не враховуються офіційною статистикою [4].

Україна сьогодні програє європейським країнам за багатьма показниками конкурентоспроможності туристичних послуг, оскільки не приділяє належної уваги цій сфері, нераціонально використовує свої конкурентні переваги. Наша держава є практично неконкурентоспроможною, що зумовлено:

• недостатнім розвитком інфраструктури туризму;
• неефективністю державної політики;
• відсутністю сформованого привабливого туристичного іміджу країни.

Отже, підвищення конкурентоспроможності сфери туризму - ключове завдання економіки сучасної України. Важливо спрямувати зусилля на забезпечення туристам не тільки доступність культурних і природних об’єктів для огляду, але і безпеку, високі стандарти гостинності, підвищення якості інфраструктури, розумну цінову політику [4]. При цьому необхідно постійно працювати над забезпеченням ефективного і комплексного використання наявного потенціалу, створенням конкурентоспроможного національного туристичного продукту та просуванням цього продукту на європейський та світовий ринок туристичних послуг.

Список використаних джерел

1. Басніна Т.Д., Валітова Л.А., Шерешева М.Ю. Управління санаторно-курортним комплексом: основні проблеми і тенденції розвитку // Управлінець. 2021. Т.12. №1. С.62-77.
2. Кабмін ухвалив стратегію розвитку туризму та курортів до 2026 року. URL: https://me.gov.ua/News/Detail?id=89204206-6311-4f1e-b04f-eb0eaf21505f.
3. Шерешева М., Баджо Р. Мережевий підхід у вивченні туристських дестинацій // Ініціативи XXI століття. 2014. №2. С.58-63.
4. Галевска А. Устойчивый туризм - не этикетка, а реальные мировые практики. URL: https://ratanews.ru/news/news_26112020_2.stm.
5. Офіційний сайт Всесвітньої туристичної організації. URL: https://www.unwto.org/.
6. Стратегія розвитку туризму та курортів на період до 2026 року. URL: https://tourlib.net/zakon/strategy2026.htm.