Максименко В.С.
Матеріали Всеукраїнської науково-практичної
конференції "Туристичний та готельно-ресторанний
бізнес: світовий досвід та перспективи розвитку
для України" (м. Одеса, 10 квітня 2019 р.)
Одеса: ОНЕУ, 2019. 881 с. С.744-748.

Ознаки, тенденції і принципи розвитку екологічного туризму в світі

У сучасному суспільстві, згідно з концепцію категоричного імперативу І. Канта, яку він обґрунтував і сформулював, виходячи з моральних істин, виникла ідея екологічного імперативу, яка і лежить в основі глобальної тенденції до екологічного способу життя й зростаючого інтересу людей до екологічно чистих місць нашої планети. Завдяки цій тенденції виник і успішно розвивається екологічний туризм, сенс якого полягає також в прагненні і забезпеченні основного права людей на сприятливе для життя, здоров’я і достатку навколишнє середовище.

Для більшості людей екологічний туризм зводиться до вузького поняття відпочити за містом, проте екологічний туризм - це величезне напластування напрямків у вивченні історії природи, етнографії, екстремальних видів туризму.

За визначенням В.Ф. Семенова, до екологічного туризму «належать усі види туризму, які мінімально або взагалі не впливають на природне довкілля і забезпечують рівновагу між туристами, природою та господарською діяльністю. Такими екологічно безпечними видами туризму вважаються серфінг, пішохідні й велосипедні прогулянки дорогами, альпінізм, спостереження за природою, плавання на байдарках та каное, спортивну морську рибалку, лижні мандрівки в горах тощо» [3, c.399].

За визначенням Всесвітнього фонду дикої природи, «екологічний туризм - це туризм, що включає в себе подорожі в місця з відносно незміненою природою з метою отримати уявлення про природні і культурно-етнографічні особливості даної місцевості, який не порушує при цьому цілісності екосистем і створює такі економічні умови, за яких охорона природи і природних ресурсів стає вигідною для місцевого населення» [1].

Екологічний туризм передбачає низку ознак, серед яких:

  • мінімізація негативного впливу на природу;
  • наявність певних жорстких правил поведінки, дотримання яких є принциповою умовою успішного розвитку даного виду туризму, як-то: обмеження щодо чисельності туристів при відвідуванні особливо чутливих природних об’єктів;
  • прибирання за собою сміття у відвідуваних місцях;
  • заборона паління;
  • мінімізація шуму і забруднення повітря.

До перелічених ознак екологічного туризму слід додати відносно незначний вплив на природне середовище, через що його називають «м’яким туризмом». Саме з цієї причини він став практично єдиним видом використання природних ресурсів у межах більшості національних парків світу. З цих позицій екологічний туризм передбачає, що місцеві жителі не тільки працюють як обслуговуючий персонал в національних парків, але продовжують тут жити і вести традиційні види господарства, не змінюючи колишній спосіб життя, і тим самим забезпечувати економний режим природокористування. Це приносить певний дохід населенню, сприяє його соціально-економічному відродженню.

Екологічний туризм - це також поєднання відпочинку та екологічної освіти: вивчення основ екології - науки про відносини рослинних і тваринних організмів і утворюваних ними спільнот між собою та з навколишнім середовищем, закономірності взаємодії суспільства й навколишнього середовища, основи раціонального природокористування, охорону живих організмів і середовища їх проживання» [2, c.201].

Слід пам’ятати, що екологічний туризм є видом підприємництва, він відповідальний за долю природи, стале використання ресурсів, утворення доходів, вигоди для місцевого населення, відновлення сил. Згідно з оцінками Всесвітньої туристичної організації, частка екологічного туризму в загальному обсязі світової туристичної індустрії складає 2-4%. Екологічний туризм - особливий сектор туристичної галузі, який, за оцінками, охоплює близько 12% туристичного ринку при темпах зростання, що перевищують у 2-3 рази темпи зростання усієї індустрії туризму. Щорічно на потреби екотуризму виробляється товарів і послуг на суму 55 млрд. доларів, що складає 25% міжнародної торгівлі у сфері послуг і 12% валового світового продукту [3, с.356].

Отже, в основу розвитку екологічного туризму покладено три головні принципи:

  • перший - частина прибутків, отриманих від обслуговування туристів, залишається на місцях і призначена на охорону природи;
  • другий - обов’язковим є дотримання в подорожі природоохоронних вимог, які формулюються в спеціальних законах;
  • третій - туристична екологічна поїздка здійснюється з дослідницькими і пізнавальними цілями [3, c.356].

Виходячи з викладених принципів, екотуристичними не можна вважати такі подорожі, у межах яких дотримуються лише окремих обмежень, безпосереднім результатом яких не є поліпшення охорони природного середовища. Учасники деяких мандрівних турів можуть поглиблювати свої знання про відвідувані природні території, але це не гарантує позитивного впливу від їхніх подорожей.

Так, кількість туристів, котрі прибувають у Гімалаї, з 1965 р. збільшилася у 25 разів. Місцеві мешканці почали активно вирубувати ліс - на опалення для кемпінгів і численних готелів. У результаті на двох найбільших охоронюваних територіях нижня межа лісу змістилася на кілька сотень футів. Хребти, що кілька років тому потопали в заростях рододендронів, перетворилися на безплідні пустелі, стежки засмітилися, скоротилися популяції багатьох звірів і птахів. В іншому районі Непалу місцеві жителі брали участь у туристичній діяльності та отримували дохід. Однак «зворотною стороною» цього процесу стало знищення традиційної культури та сформованої системи зайнятості, соціальне розшарування («заможні ставали ще заможнішими, бідні - ще біднішими»). Таким чином, хоча відвідувачі вважали себе екологічними туристами, насправді вони такими не були, оскільки результатом їх відвідування став занепад природного й культурного середовища [2, с.202].

Гімалаї

В цілому можна говорити про наявність кількох тенденцій сучасного розвитку екологічного туризму, визначених Всесвітньою туристичною організацією:

  1. Туризм став однією з найбільш глобальних економічних активностей. Кількість відвідувачів заповідних територій по всьому світі настільки зросла, що потенційні збитки, які вони могли завдати природним комплексам, почали викликати серйозну стурбованість. Водночас, стало очевидно, що при раціональній організації туризм може забезпечити реальну фінансову підтримку охороні природи і підвищити значення тих природних ділянок, які повинні зберігатися в первозданному вигляді. Спеціалісти у галузі навколишнього середовища почали присвячувати чимало досліджень тому, щоб змусити туризм «працювати» на охорону природи.
  2. Стало очевидним, що успіх природоохоронних дій немислимий на основі лише «заборонних» заходів, особливо якщо вони спрямовані проти інтересів місцевого населення. Необхідно, щоб місцеві жителі стали партнерами в цій діяльності і щоб бережливе ставлення до природи було для них економічно вигідним.
  3. Відбулася зміна пріоритетів у прагненнях туристів. Дедалі більше людей, особливо в індустріально розвинених країнах, почали прямувати з міст у куточки відносно непорушеної природи. На противагу традиційному «пляжно-курортному» відпочинку, виник попит на тури активно-пізнавальної спрямованості [3].

За прогнозами ВТО, екологічний туризм входить до числа п’яти основних стратегічних напрямків розвитку на період до 2020 р. Отже, екологічний туризм - це екологічне підприємництво, важливий вид туристичної діяльності, який має бути «екологічно безпечним, доставляти задоволення туристам і приносити прибуток підприємцям. Найважливішим є створення державою за допомогою ефективних прямих і непрямих економічних інструментів і регуляторів сприятливого клімату для розвитку екологоорієнтованого бізнесу, екологізації економіки» [4, с.224; 5, с.670-671]. Форми реалізації екологічного туризму змінюються та розширюються, з’являються нові підходи до організації екотуристичної діяльності.

Список використаних джерел

1. Історія виникнення і сучасний стан екологічного туризму. URL: https://tourlib.net/books_ukr/shkola6-1.htm.
2. Піменов В.Г. Розвиток екологічного туризму в Україні: основні поняття, проблеми, сучасний стан // Вісник ХДАК. 2018. Вип.52. С.201-202.
3. Семенов В.Ф., Назаренко О.В. Географія туризму: навчальний посібник. Одеса: Атлант, 2016. 405 с.
4. Семенов В.Ф. Екологізація економіки регіону. Одеса: Оптимум, 2002. -232 с.
5. Семенов В.Ф., Проценко Т.О. Регіональна економіка: навчальний посібник. К.: МП «Леся», 2009. 703 с.