Малачли О.П.
Матеріали Всеукраїнської науково-практичної
конференції "Туристичний та готельно-ресторанний
бізнес: світовий досвід та перспективи розвитку
для України" (м. Одеса, 10 квітня 2019 р.)
Одеса: ОНЕУ, 2019. 881 с. С.553-555.

Державно-приватне партнерство як форма регіонального розвитку туризму

Становище, що склалося у сфері туризму України, потребує покращення умов для підвищення ефективності діяльності її суб’єктів і об’єктів, що може бути активізовано з допомогою взаємовигідного співробітництва бізнесу з органами державної влади і місцевого самоврядування. У регіонах, в умовах нестачі фінансових ресурсів, розвиток туризму потребує впровадження таких нових форм співробітництва, які б дали можливість отримати найбільший синергетичний ефект. Саме з позицій сприяння, насамперед, розвитку інфраструктури: енергетичної, транспортної, соціальної тощо, слід розглядати особливу форму довготривалого співробітництва держави і бізнесу - державно-приватне партнерство.

У сфері туризму форма державно-приватного партнерства (ДПП) на регіональному рівні має за мету, насамперед, реалізацію інвестиційних проектів, спрямованих на удосконалення регіонального туристично-рекреаційного комплексу, особливо його інфраструктурного сектору.

У роботах іноземних та вітчизняних вчених розглядаються різні підходи до визначення шляхів регіонального розвитку туризму, включаючи такий з них, як державно-приватне партнерство, досліджується закордонний досвід використання проектів в різних галузях світової та національної економіки, але комплексного дослідження механізму державно-приватного партнерства в сфері туризму у публікаціях українських вчених поки що замало [2, с.47].

Згідно з Законом України «Про державно-приватне партнерство», ДПП - це співробітництво між державою, територіальними громадами в особі відповідних державних органів та органів місцевого самоврядування та юридичними особами, крім державних та комунальних підприємств, або фізичними особами-підприємцями, що здійснюється на основі договору в порядку, встановленому цим Законом та іншими законодавчими актами, та відповідає ознакам ДПП [1].

Зростання зацікавленості держави у розвитку ДПП пов’язане з його перевагами щодо залучення ресурсів (у першу чергу фінансових та інвестиційних). Як відомо, поява приватного інвестора забезпечує більш ефективне використання фінансового ресурсу на стадії реалізації проекту та здатна підвищити дохідність об’єктів у ході їх подальшої експлуатації. Державно-приватне партнерство є поширеним явищем у світовій практиці, приклади чого можна знайти у багатьох країнах. ДПП як форма співпраці досить ефективно використовується в країнах Європи, Південно-Східної Азії, Африки. Наприклад, Туреччина протягом останніх 10 років є лідером серед країн Східної Європи та Центральної Азії у сфері співпраці з приватним сектором через механізми державно-приватного партнерства. Туреччина займає друге місце в світі за обсягами участі приватного сектора в реалізації інфраструктурних проектів - у 2014 році в цій країні було залучено 12,5 млрд. дол. США приватних інвестицій [5].

ДПП в нашій країні ще не набуло широкого розповсюдження. Можна навести лише окремі приклади практичної реалізації ДПП в Україні [2; 4]:

1. укладення концесійних угод на проведення відновлювальних і реставраційних робіт таких туристичних об’єктів, як замок в Старому Селі (Пустомитівський район Львівської області, концесія на 49 років); палац у с. Тартаків (Сокальський район Львівської області, концесія на 49 років);
2. укладання угоди щодо оренди замку «Паланок» (м. Мукачево, Закарпатська область, оренда до 2056 р.) для перетворення його в ресторанно-готельний комплекс;
3. проведення реконструкції стадіону «Металіст» (м. Харків) та Міжнародного аеропорту «Харків» (частка фінансування приватного інвестора 30% та 50% відповідно).

Між тим на основі державно-приватного партнерства у сфері туризму України можуть реалізовуватись регіональні інвестиційні проекти, як правило, трьох видів: комплексні (створення територій туристично-рекреаційного типу), цільові (за окремими напрямами або завданнями розвитку туристичної галузі) і опосередковані, або інфраструктурні, які, наприклад, забезпечують туризм системою транспортних шляхів, іншими об’єктами сучасної туристичної інфраструктури.

Особливу увагу слід приділити регіональному та локальному рівням реалізації механізму ДПП як перспективного проекту розвитку економіки регіонів і їх окремих територій [3]. При взаємодії з бізнесом державі вдається вирішувати загальнозначущі питання, разом з тим розвиваючи економіку і підвищуючи рівень життя населення. При реалізації проектів ДПП з усього різноманіття їх форм необхідно вибрати найбільш ефективні. Цей вибір повинен ґрунтуватися на аналізі конкретної сфери і території використання даних проектів, а також за допомогою зарубіжного досвіду застосування механізмів державно-приватного партнерства.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про державно-приватне партнерство». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2404-17.
2. Колесніченко В.С., Семенов В.Ф. Управління регіональним розвитком туризму в сучасних умовах // Регіональна економіка та управління. 2016. №6(13). С.40-46.
3. Семенов В.Ф., Білега О.В. Конкурентні переваги мережевих структур кластерного типу: монографія. Одеса: Атлант ВОІ СОІУ, 2014. 236 с.
4. Семенов В.Ф., Герасименко В.Г., Горбань Г.П., Богадьорова Л.М. Управління регіональним розвитком туризму: навчальний посібник. Сімферополь-Одеса, 2011. 225 с.
5. Україна переймає досвід Туреччини у реалізації проектів державно-приватного партнерства. URL: https://www.me.gov.ua/News/Detail?id=c99ac1a1-df9a-4bdc-9d9e-4ad399596326.