Матусяк Г.І.
Матеріали ІV Всеукр. наук.-практ. конф.
«Сучасний стан та потенціал розвитку індустрії гостинності
в Україні» (Херсон-Кропивницький, 20 травня 2025 р.)
Херсон-Кропивницький: ХДАЕУ, 2025. 207 с. С.42-44.

Постать Софії Яблонської в контексті екстремального туризму першої половини ХХ століття

Екстремальний туризм передбачає подорожі в надзвичайно складних умовах, участь у тих видах активного відпочинку, що пов’язані з ризиками для здоров’я і життя та подоланням труднощів. Його витоки сягають початку ХХ століття, а стрімкий розвиток і популярність у ХХІ столітті пояснюють появою доступного якісного обладнання, що дозволяє долучатися до небезпечної діяльності не лише професіоналам, але й любителям [1]. Інтерес до цього напрямку туризму здебільшого властивий людям, схильним до ризику й азарту та шукачам гострих відчуттів.

Говорячи про початки екстремального туризму в Україні, не можна не згадати про славетну українську мандрівницю Софію Яблонську. Її поїздки до країн Далекого Сходу й Африки, Австралії, Нової Зеландії та Північної Америки були сповнені небезпек і викликів, але молода жінка відчайдушно приймала їх, щоб, як вона зазначала в низці інтерв’ю, «переконатися, чи існують іще десь на світі райські острови» [2, с.13]. Географія мандрів С. Яблонської і вибір туристичних маршрутів засвідчують її тяжіння змагатися з випробуваннями й оминати легкі шляхи. Вирушивши 1927 року до Парижа з метою опанувати мистецтво кінематографа, жінка обрала долю, пов’язану з ризиками та перешкодами, подолання яких, безсумнівно, варте рефлексії в контексті екстремального туризму.

С. Яблонську відрізняла виняткова сміливість, що є засадничою для екстремального туризму. Її міркування щодо цієї риси характеру дивують емоційною стриманістю, логічністю, тонкою спостережливістю та влучністю: «Відвага - це річ умовна. Гадаю, що перше треба мати в собі зародні фанатизму, а потім - це річ звички. Коли людина забуває про можливість небезпеки, тоді Китай чи країни диких племен видаються їй так само доступні, як прогулянка до Винник» [2, с.12]. У тревелогах С. Яблонської окреслюються ті її психологічні характеристики, що сприяють зацікавленню екстремальним туризмом.

Самостійна довготривала подорож С. Яблонської до Африки є беззаперечним доказом її незалежної сміливої вдачі. Жага відвідати екзотичні країни була сильнішою від усвідомлення небезпек, що могли чекати на вродливу європейку на чужині. С. Яблонська не просто володіла відвагою й відчайдушністю, що здебільшого асоціюються з чоловіками, але й такою інтенсивністю цих якостей, якою не кожен із них може похизуватися. Зокрема, про виняткову сміливість української мандрівниці свідчить отримання нею «завдяки великій протекції французької влади дозволу переїхати кордон забезпеки у небезпечні краї» [3, с.51]. С. Яблонська зважилася поїхати до старовинного арабського міста Тарудану, розташованого поблизу Сахари, попри попередження Манріє про небезпеку, яка чигала там на європейців. Одним із таких викликів стала дорога через пустелю: знеможений сонцем водій Рене втратив свідомість, але безстрашна пасажирка не розгубилася й сама зайняла його місце: «Я відразу підскочила, вмить усадовила хворого на сидіння у задній частині авта, а сама сідаю до керівниці» [3, с.64]. Зрушивши автомобіль із місця, С. Яблонська розігнала його до ста кілометрів за годину, щоб уникнути можливого полону, що загрожував із боку сахарських кочівників. Цей епізод не лише засвідчує неабияку рішучість жінки, але й демонструє володіння вміннями керувати транспортним засобом, що було справжньою рідкістю на початку ХХ століття.

С. Яблонська зуміла зачарувати каїда своїм умінням гідно триматися в товаристві чоловіків, і він запросив її відвідати свій гарем на знак пошани до неї. Авторка тревелогу цікаво коментує цей епізод, у якому виразно вчуваються гендерні акценти: «Вперше сьогодні радію, що народилася жінкою, бо европейським мужчинам ще ніколи не траплялось оглядати неприступних таємниць гарему» [3, с.42]. Характерним для С. Яблонської є те, що в подібних пригодах, які могли закінчитися не так оптимістично, як у її випадку, вона ніколи не згадує про страх чи тривогу, сумніви чи вагання, а лише захоплено реагує на можливість незвичайного досвіду.

С. Яблонська свідомо наражала себе на небезпеки, і навіть загроза смерті не могла відібрати в неї жагу подорожувати й пізнавати нові терени. Одного разу вона зазнала укусу бананової гадюки, не запідозривши, що та зачаїлася на маленькому банановому деревці, яке мандрівниця необачно принесла додому. Життя жінки врятував місцевий чародій, вилікувавши її за допомогою припікання рани розпеченим залізом і цілющих мазей. Утім захват С. Яблонської, викликаний екзотичними краєвидами і знайомством з новою культурою, заступав неприємний досвід, на який вона ніколи не нарікала. Її вміння витримувати відсутність вигод і складні побутові умови більше пасують гендерним уявленням про чоловіка, тоді як жінку здебільшого пов’язують із вимогливістю до обставин подорожування. Сама ж С. Яблонська досить помірковано пише про ті небезпечні пригоди, яких їй довелося зазнати: «Навіть дивуюся, що мені вдалося виїхати живою з Юнану та вернутися з моїх виправ караванами аж до границі Тибету» [3, с.223].

Своє полювання на тигра в Лаосі С. Яблонська описує як цікаву пригоду, в якій більше слів про симпатію до безжурних і привітних місцевих жителів, ніж про власний страх перед хижаком. І хоча постріл відважної жінки не виявився фатальним для звіра, її учинок не може не викликати захвату авантюризмом, схильністю до ризику й умінням приймати виклики, на які не кожен чоловік спромігся би гідно відповісти. С. Яблонська не лише розширює репертуар нетипових для жінки соціальних ролей, а й збагачує його амплуа, яке відповідає лише обраним представникам сильної статі.

Зазнаючи небезпек у країнах, досить вороже налаштованих на європейців, мандрівниця не тільки хоробро долає перепони і справляється з труднощами, а й сама виявляє готовність прийти на допомогу. Під час повені в Китаї С. Яблонська - «модерний Ной» [2, с.178] - врятувала з води маленьку дівчинку та її батька. Авторка усвідомлює підступність обраного шляху, проте ніщо не в силах змусити її зійти з нього: «При перегляді тих ще зовсім свіжих пригод я справді дивуюся, що ця тверда дійсність, повна небезпек та втоми, ще не висушила моєї мандрівної гарячку. Навпаки, всі труднощі, невигоди, перепони тільки збільшували мою спрагу» [2, с.211]. Така життєва позиція (пристрасть до руху, бажання протистояти викликам і загрозам) не є типовою для жінки початку ХХ століття. Крім того, описані С. Яблонською пригоди цілком відповідають діяльності, яку зараховують до екстремального туризму.

Важливо підкреслити, що письменницька праця не була єдиним проявом професійної діяльності С. Яблонської, оскільки подорожі довкола світу були спрямовані не лише на вербальну фіксацію вражень. Невтомна шукачка пригод знайшла себе в невластивому жінкам мистецтві фотографії та кінематографії: її книжки ілюстровані власними світлинами, на яких зображені культурні особливості місцевості, в якій вона побувала. С. Яблонська знімала епізоди з життя жителів екзотичних країн, хоча зробити це не завжди було легко. У своїх нарисах вона згадує перешкоди, які їй доводилося долати для реалізації своїх кінематографічних проектів: «Окрім труднощів з локальним світлом, зовсім відмінним від тропічного, до якого я вже була звикла, мою працю раз у раз перебивала ворожість та панічна втеча тубільців на вид апарату. Заки я вспівала розставити апарат, повтікали всі живі істоти переді мною, мов перед злим духом» [2, с.218]. Така професія була пов’язана з небезпекою для здоров’я та життя через китайські забобони: мешканці Юнаня вбачали «нечисту» магію в дії кіноапарата і пояснювали нею нещасні збіги. Так, одного разу зник китайський хлопчик, якого раніше сфотографувала С. Яблонська, що спричинило гнів громади і бажання помститися: знищення могло загрожувати не лише техніці, а й її власниці.

Отже, тревелоги С. Яблонської містять беззаперечні докази того, що здійснені нею мандрівки можна віднести до екстремального туризму. Зокрема, місцевості, які вона відвідала (Далекий Схід, Африка), небезпечні пригоди, що трапилися на її шляху (випадок у Сахарі, укус бананової гадюки, полювання на тигра), засвідчують схильну до ризиків вдачу й авантюризм української мандрівниці, що дозволяє закарбувати її ім’я в історії екстремального туризму.

Список літератури

1. Машкова О., Богадьорова В. Види екстремального туризму // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія: географічні науки. 2024. Вип.1. С.89-94.
2. Яблонська С. Листи з Парижа. Листи з Китаю: Подорожні нариси, новели, оповідання, есеї, інтерв’ю. Львів: ЛА «Піраміда», 2018. 368 с.
3. Яблонська С. Чар Марока. З країни рижу та опію. Далекі обрії: Подорожні нариси. Львів: ЛА «Піраміда», 2023. 372 с.