Миронов Ю.Б.
Тези доповідей V Міжнародної науково-практичної
конференції-фестивалю «Нематеріальна культурна
спадщина як сучасний туристичний ресурс: досвід,
практики, інновації» (м. Київ, 19-20 травня 2022 р.)
К.: Вид. центр КНУКіМ, 2022. 298 с. С.134-136.

Фестивалі як частина нематеріальної культурної спадщини та туристичний ресурс

Захист культурних цінностей і передача їх майбутнім поколінням передбачає не тільки збереження минулого, але й забезпечення майбутнього. У цьому питанні кожна частина національної спільноти, громади, неурядові організації мають значну відповідальність. Відповідно, важливою вимогою є реалізація проєктів таких організацій, як ЮНЕСКО та Всесвітня туристична організація (UNWTO), які сприяють охороні культурної спадщини. Особливо важливо охороняти ті об’єкти культурної спадщини, які включені до Списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО.

Фестивалі, які можна розглядати як частину нематеріальної культурної спадщини, також є однією з наших національних культурних цінностей, яку слід передавати в майбутнє у первісному вигляді, зберігаючи їх традиційні, автентичні характеристики. Нематеріальна культурна спадщина - це сукупність нематеріальних, «невидимих» цінностей, таких як традиції, мова, вірування, пісні, вірші, оповідання, скоромовки, музика, танці, вистави, фестивалі тощо, котрі ідентифікують спільноту.

Фестиваль - доволі розгалужене поняття, воно асоціює громаду з усією її діяльністю та ритуалами щодо її культури та бачення світу. Упродовж століть фестивалі були частиною нематеріальної культурної спадщини, яку спільноти будували разом зі своїми цінностями. У наш час фестивалі також відомі як фестини, карнавали, ярмарки, народні гуляння. Фестивалі як частина культурної спадщини часто приваблюють туристів та сприяють формуванню туристичних потоків, тому можна вважати їх і туристичним ресурсом. А фестивальний туризм, який загалом входить до сфери культурного туризму, є одним із найбільш значущих, найпоширеніших і найстаріших видів подорожей [1].

фестиваль

Культурний туризм, який почав розвиватися внаслідок екскурсійних поїздок до історичних місць, музеїв, залишків, ярмарків і фестивалів, а також зростання інтересу туристів до культурної спадщини, мотивував низку організацій і країн, зокрема ЮНЕСКО. У цьому сенсі ЮНЕСКО прийняла Конвенцію про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини [2]. У цій конвенції ЮНЕСКО визнала матеріальні культурні цінності, такі як історичні, археологічні, міські та природні об’єкти, пам’ятники, руїни, кургани, культові споруди як матеріальну культурну спадщину. Крім того, стаття 1 цієї Конвенції відносить до культурної спадщину архітектурні творами, твори монументального мистецтва, скульптуру та живопис, елементи чи споруди археологічного характеру, написи, печерні житла, які мають значну цінність з точки зору історії, мистецтва, науки. Після прийняття Конвенції експерти ЮНЕСКО та інші представники інтелігенції піддали критиці думку про те, що культурна спадщина, яку слід охороняти, включає лише артефакти та будівлі. Завдяки таким реакціям разом із концепцією фольклору виникла і почала розвиватися ідея охорони нематеріальної культурної спадщини. Термін нематеріальна культурна спадщина виник з робіт ЮНЕСКО щодо охорони культурної спадщини і набув широкого поширення. Проте спільна концепція нематеріальної культурної спадщини так і не була розроблена до 2003 року. Прийняття ЮНЕСКО Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини [3] 17 жовтня 2003 року на 32-й Генеральній конференції ЮНЕСКО та Конвенції про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження [4] на 33-й Генеральній конференції є плодом понад 40-річних зусиль. Прийняття обох конвенцій стало серйозними кроками, зробленими для визнання та охорони нематеріальної культурної спадщини та передачі нематеріальної культурної спадщини в майбутнє.

Отже, обидві конвенції стверджують, що нематеріальна культурна спадщина, яка створювалася людством упродовж тисячоліть і передана різними способами до наших днів, знаходиться під загрозою зникнення, і що це зникнення усуває різноманітність культурного вираження. Тому вони є міжнародними документами примирення, які намагаються запобігти цьому. Такі зусилля, безумовно, слід оцінити та прийняти. Проте охорона нематеріальної культурної спадщини не така проста, як охорона матеріальної культурної спадщини. Передача такого роду культурної спадщини в майбутнє можлива шляхом повторення та плекання, особливо за допомогою фестивалів.

Вивчення ресурсів фестивального туризму дає можливість зрозуміти, що фестивальний туризм є важливим елементом у збереженні й управлінні нематеріальною культурною спадщиною. Це також показує, що існує тісний зв’язок між фестивальним туризмом та нематеріальною культурною спадщиною. Фестивалі, які є туристичним ресурсом і водночас значною частиною нематеріальної культурної спадщини, і надалі відображатимуть культуру громад, як і в минулому.

Список використаних джерел

1. Timothy D.J., Boyd S.W. Heritage Tourism in the 21st Century: Valued Traditions and New Perspectives // Journal of Heritage Tourism. 2006. Vol.1(1).
2. Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_089.
3. Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_d69.
4. Конвенція про охорону та заохочення розмаїття форм культурного самовираження. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/952_008.