Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

Нємець Л.М., Сегіда К.Ю., Моштакова Н.В.
Культура народов Причерноморья. - 2009. - №176. - C.145-147.

Соціально-демографічні та історико-культурні фактори розвитку туризму

Постановка проблеми. Туризм як важливе соціально-економічне явище сучасності тісно пов'язаний з розвитком суспільства та підпорядковується його об'єктивним законам. Через свої функції він активно впливає на життєдіяльність суспільства і в той же час залежить від нього, стану розвитку продуктивних сил і виробничих відносин тощо [2]. На початку ХХІ століття туризм став невід’ємною складовою соціально– економічного та культурного життя, відбулася його концептуальна трансформація, бо формується зовсім нова парадигма сфери дозвілля, відпочинку та розваг, змінюються духовні потреби людей. Індустрія туризму, з одного боку, є чинником глобалізації, а з іншого – вона розвивається під її впливом, особливо інформаційних технологій, соціальної диференціації суспільства, кліматичних особливостей та ін. Всі складові суспільства можуть бути стимулюючими або гальмуючими чинниками розвитку туризму; їх кількість, взаємозв’язки та інтенсивність впливу залежить від ієрархічного рівня туристичного ринку та від його спрямованості. Дослідження чинників соціально-культурного характеру, які впливають на розвиток туризму дозволяє не лише прогнозувати розвиток останнього, а й дослідити взаємозв’язки і відповідно вплив туризму на розвиток суспільства в цілому і соціальної складової зокрема.

Аналіз попередніх досліджень. Дослідження особливостей розвитку туризму та його окремих складових на глобальному, національному та регіональному рівнях набувають все більшої актуальності в результаті світових глобалізаційних процесів та розвитку туристичної галузі в Україні. Підтвердженням цього є особлива увага до туристичних процесів науковців-економістів, зокрема О. Александрової, В. Євдокименка, В. Кифяка, І. Школи, В. Стафійчука та інших. В той же час особливості формування і функціонування туристичного ринку та його окремих складових в просторово-часовому аспекті досліджують і економіко-географи, зокрема О.О. Бейдик, О.О. Любіцева, Н.П. Крачило, О.Д. Король, В.К. Бабарицька, О.З. Байтеряков, О.В. Стецюк, А.В. Мокляк, Н.В. Страчкова, А.П. Федчук та інші.

Формування цілей. Особливості розвитку та взаємодія складових туристичного процесу з одного боку залежать від ряду чинників, серед яких природні, культурні, демографічні, соціальні, економічні тощо; а з іншого – впливають на розвиток регіону і його окремих складових. Тому, за головну мету дослідження ставимо виявлення особливостей впливу історико-культурних та соціально-демографічних чинників на розвиток сучасного туризму.

Виклад основного матеріалу. Постійний вплив на розвиток туризму спричиняють соціально– демографічні чинники, вплив яких є багатоаспектним. Безпосередньо це стосується кількісних та структурних характеристик населення, серед яких чисельність населення, розміщення його по окремих регіонах, статево-вікова структура (з виділенням працездатного населення), сімейний стан і склад сімей тощо.

По-перше, чисельність та розміщення населення обумовлює безпосередньо обсяг споживчого сектора туризму. Так, зростання населення в світі в цілому та його окремих регіонів прямо пропорційно впливає на збільшення числа туристів. Відзначають [4], що туристські потоки з регіонів, що мають підвищену щільність населення, більш інтенсивні. До групи демографічних чинників відноситься також урбанізація (збільшення частки міського населення), ступінь якої прямо пропорційна інтенсивності туристських поїздок. Такі демографічні фактори, як зростання населення земної кулі, його нерівномірна щільність і концентрація у великих містах (урбанізація) призводять до збільшення туристичного потенціалу, посилення міграційних потоків, у т. ч. туристичних [6].

По-друге, статево-вікова та шлюбно-сімейна структура населення виступають вагомим фактором розвитку туристичної галузі. Тобто, чітко простежується тенденція зміни туристської рухливості залежно від віку, статі та сімейного стану, зокрема найбільшу схильність до активних форм туризму проявляють особи у віці 18-30 років [4]. Проте загальна туристська рухливість людей, як правило, досягає піку в 30–50 років. Дослідження показують, що неодружені люди значно мобільніші, ніж сімейні, а жінки виявляють до туризму більшу цікавість, ніж чоловіки. Збільшення середньої тривалості життя та зміни в демографічному русі дозволило залучити до туристичного руху осіб похилого віку, які мають матеріальні можливості подорожувати [4].

По-третє, важливим є поведінкові та життєдіяльністні характеристики населення, які розглядаються з точки зору демографічних даних, умов життя, звичок населення щодо туристичних послуг, а також із погляду знань та поглядів про різні аспекти культури, схильності та можливості до рекреації; робочий час і час для відпочинку, наявність і тривалість відпустки, рівень і традицій, сфери освіти, охорони здоров'я та відпочинку [5] формують попит на туристичний продукт.

По-четверте, потребує аналізу в цьому аспекті і особливості працересурсного потенціалу населення. В економічних роботах з дослідження факторів розвитку туризму [1] «праця» та людина як її носій, є одним з трьох головних факторів розвитку туризму. Виробництво туристичного продукту через специфіку самого туристичного продукту є трудомістким процесом, тобто вимагає залучення в нього трудових ресурсів з високими кількісно-якісними показниками (володіння уміннями і професіоналізмом). Отже, роль трудових ресурсів в туризмі важко переоцінити. Трудові ресурси володіють рядом характеристик, таких як мобільність, автономність, сегментованість тощо. Таким чином, економічна складова демографічних чинників розвитку є беззаперечною, що пояснюється відсутністю можливостей автоматизації туристичного виробництва, необхідністю збереження індивідуального підходу до кожного туриста тощо.

Останнім часом все більший вплив на розвиток туризму спричиняють історико-культурні фактори, зокрема наявність та особливості формування історико-культурних рекреаційних ресурсів. Якщо природні рекреаційні ресурси більше слугують основою для розвитку лікувально-оздоровчої рекреації, то історико– культурні рекреаційні ресурси використовують переважно для організації різних видів пізнавального туризму. Проте це не означає, що історико-культурні ресурси не впливають позитивно на стан здоров’я людей, адже вони мають велике значення, зокрема для психологічного оздоровлення. Ці рекреаційні ресурси оптимізують рекреаційну діяльність у цілому й виконують важливі виховні функції (патріотичні, національного виховання, екологічні тощо). Розташування на певній території суспільно-історичних ресурсів формує її позитивний туристський імідж, впливає на локалізацію рекреаційних потоків і напрямки екскурсійних маршрутів, урізноманітнює рекреаційно-туристьку пропозицію, зменшує сезонність у туризмі [3].

Культурно-історичні ресурси представляють собою спадщину минулих епох суспільного розвитку, до них прийнято відносити лише ті культурно-історичні об’єкти, які досліджені й оцінені як такі, що мають суспільне значення та можуть бути використані при існуючих технічних і матеріальних можливостях для задоволення рекреаційних та духовних потреб [3, 7]. Зазначені об’єкти поділяються на матеріальні та духовні. Матеріальні охоплюють сукупність засобів виробництва та інші матеріальні цінності суспільства на кожній історичній стадії його розвитку, а духовні – сукупність досягнень суспільства в освіті, науці, мистецтві, літературі, в організації державного й суспільного життя, в праці й побуті [7].

Культурно-історичні ресурси відзначаються великою різноманітністю й залежно від їх ознак поділяються на види: історичні (будівлі, споруди, пам’ятні місця і предмети, пов’язані з важливими історичними подіями в житті народу, а також з розвитком науки і техніки, культури і побуту народу, з життям видатних людей держави), археологічні (городища, кургани, залишки давніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, доріг, давні місця захоронень, кам’яні статуї, наскельні зображення, старовинні предмети, дільниці історичного культурного шару давніх населених пунктів), містобудування й архітектури (архітектурні ансамблі й комплекси, історичні центри, площі, вулиці, залишки стародавнього планування й забудови міст та інших населених пунктів, споруди громадської, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, а також пов’язані з ними витвори монументального, образотворчого. декоративно-прикладного, садового-паркового мистецтва, приміські ландшафти), осередки традиційної культури різних народів, духовна спадщина, пам’ятки мистецтва (витвори монументального, декоративно-прикладного й інших видів мистецтва), документальні (акти органів державної влади та управління, інші письмові і графічні документи, кінофотодокументи і звукозаписи, а також давні та інші рукописи й архіви, записи фольклору і музики, рідкісні друкарські видання) [7]. Сюди можна віднести й інші об’єкти, пов’язані з історією, культурою і сучасною діяльністю людей:

- великі міста і мегаполіси, де оригінально вирішені технічні, транспортні й урбаністичні проблеми;
- повністю автоматизовані виробництва, що вписуються в пейзаж;
- села й агрокомплекси нового типу, що змінюють вигляд сільського ландшафту;
- театри, наукові й освітні заклади, спортивні споруди, ботанічні сади, зоопарки, народні промисли, звичаї, святкові обряди тощо.

Важливою складовою культурно-історичних рекреаційних ресурсів певного регіону є його історична і культурна спадщина, тобто сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об'єктів культурної спадщини. До об'єктів культурної спадщини відносяться місця, споруди (витвори), комплекси (ансамблі), їхні частини, пов'язані з ними території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

На розвиток туризму певної території великий вплив спричиняє також розвиненість соціокультурної інфраструктури (наявність умов для культурно-дозвіллєвої діяльності: бібліотеки, театри, концертні зали, клуби, стадіони тощо).

Висновки. Таким чином, ефективність функціонування туризму багато в чому залежить від низки факторів, що впливають на його розвиток, серед яких виділяють демографічні, соціально-економічні, матеріально-технічні, політичні, природно-географічні, історико-культурні тощо. Історико-культурні фактори, як і природно-географічні, відносяться до групи статичних факторів. Вони мають нескороминуще, незмінне значення. Людина лише пристосовує їх до своїх туристських потреб, робить їх більш доступними для використання. Демографічні чинники разом з соціально-економічними, матеріально-технічними, політичними, навпаки, є динамічними факторами розвитку. Різні соціально-демографічні групи населення схильні віддавати пріоритет тим або іншим видам туризму. Процеси, що протікають в демографічному середовищі, обумовлюють розширення кола потенційних туристів, коли у все більшої кількості людей з'являється бажання і можливість подорожувати.

Джерела та література

1. Кифяк В.Ф. Органiзацiя туризму: навчальний посiбник / Кифяк В.Ф. – Чернiвцi: Книги – XXI , 2008. – 343 с.
2. Кусков А.С., Голубева В.Л., Одинцова Т.Н. Рекреационная география: Учебное пособие. - М.: МПСИ, Флинта , 2005. - 496 с. .
3. Мельник І.Г. Основи рекреаційної географії: навчальний посібник. – Луганськ: Віртуальна реальність, 2008. – 174 с.
4. Организация туризма: Учебное пособие для вузов / Дурович А.П., Кабушкин Н.И., Сергеева Т.М., Бирицкая Н.М. – Минск: Новое знание, 2003. – 632 с.
5. Розвиток туристичного бiзнесу регiону: навчальний посiбник / Школа I.М., Ореховська Т.М., Корольчук О.П., Кифяк В.Ф. – Чернiвцi: Книги – XXI, 2007. – 291 с.
6. Сокол Т.Г. Основи туристичної дiяльностi: пiдручник / Сокол Т.Г., Орлов В.Ф. – К.: Грамота, 2006. – 263 с.
7. Стафійчук В.І. Рекреалогія: навчальний посібник. – Київ.: Альтерпрес, 2006. – 264 с.







© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.