Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

Пінчук Т.А.
Науковий вісник УжНУ. Серія «Економіка». - Випуск 28. – 2009. – С. 49-53.

Агротуризм як форма підприємництва у сільській місцевості

В статті уточнено взаємозв’язки категорій: «сільський туризм», «сільський екологічний туризм», «зелений туризм», «екотуризм», «агротуризм»; визначено роль туристичних послуг у диверсифікації аграрної економіки та підвищенні ефективності сільськогосподарського виробництва. За допомогою методу економічного районування здійснена класифікація сільської місцевості з метою ефективного управління на мікро-, мезо- і макроекономічному рівнях.

Ключові слова: аграрні підприємства, агротуризм, туристичні послуги, диверсифікація виробництва.

Вступ

агротуризм Легальний статус сільського туризму та агротуризму в Україні ще остаточно не визначений. Це складає проблему для розвитку такої діяльності, оскільки державні та господарські діячі часто розуміють визначення сільського туризму по-різному і мають на увазі різні поняття. Також відсутність чіткого правового поля стримує створення економічної стратегії розвитку цього виду туризму, програм підтримки та допомоги. Актуальним сьогодні також є питання підготовки операторів сільського зеленого туризму та агротуризму. Спільно із спеціалістами Міністерства праці та соціальної політики України, Державного центру зайнятості та Спілки розробляються навчальні плани та програми підготовки таких фахівців. Також доцільно залучати до цієї роботи викладачів вузів регіонів найбільшого розвитку туризму.

В таких умовах науково-методичне та практичне вдосконалення управління туристичною діяльністю на базі аграрних підприємств з використанням феноменів самобутності побуту, народних традицій і промислів, етнокультурних особливостей сільської місцевості, сільського способу життя набуває все більшого теоретичного та практичного значення. У публікаціях М.Лендєла, М.Костриці, Александрової А.Ю., Квартальнова В.А., Козирєвої В.М. висвітлюються окремі елементи економічного механізму функціонування туризму в основному на макро- та мезорівні (галузь) як частини (сектору) міжгалузевого комплексу соціально-побутової інфраструктури [1]. Системні дослідження особливостей економіки туристського господарюючого суб’єкту на мікрорівні (туристична фірма або агропідприємство, агрооселя) практично відсутні. Це ускладнює процеси ефективного управління туристичними підприємствами, науково-методичного забезпечення економічної складової підготовки кадрів для сфери сільського туризму й агротуризму.

Метою роботи є обґрунтування науково-теоретичних засад розвитку туристичних послуг аграрних підприємств з метою диверсифікації виробничо – економічної діяльності, підвищення рівня розвитку сільської місцевості та престижу сільського способу життя.

На основі абстрактно-логічного методу уточнено взаємозв’язки категорій: «сільський туризм», «сільський екологічний туризм», «зелений туризм», «екотуризм», «агротуризм»; визначено роль туристичних послуг у диверсифікації аграрної економіки та підвищенні ефективності сільськогосподарського виробництва.

За допомогою методу економічного районування здійснена класифікація сільської місцевості з метою ефективного управління на мікро-, мезо- і макроекономічному рівнях.

1. Сутність агротуризму

Проблема визначення поняття аграрного та сільського туризму (так само як і туризму загалом) є досить складною і вирішується у різних країнах різними шляхами. Всі поняття, що зустрічаються у літературі, переважно об'єднуються за так званим "ступенем деталізації".

Найширше поняття "сільський туризм" розуміється як туризм, що базується в сільських будинках (дворах) або фермах, або загалом у сільській місцевості, але не включає відпочинок на особливих рекреаційних територіях - таких як національні парки, лісові зони і т. д. Простіше кажучи, це майже всі форми відпочинку, що можливі у сільській місцевості. Подібне визначення використовують і в Україні, хоча часто відбувається змішування понять сільського туризму і агротуризму та зеленого туризму, не зважаючи на те, що перше з понять є значно ширшим. Міжнародне поняття, що відповідає вищенаведеному, це "базований на фермах туризм" (farm tourism або farm-based tourism) [2].

Також широко вживається у сфері сільського зеленого туризму поняття "агрооселя". Чітке визначення цьому терміну було дано діячами Спілки сприяння сільського туризму в Україні: агрооселя - це житлове приміщення, яке знаходиться у сільській місцевості, містить не більше п'яти кімнат, залежно від категорії житла пристосованих для проживання туристів і належить на правах приватної власності господарю, який займається сільськогосподарською діяльністю або зайнятий у сфері обслуговування чи соціальній сфері села.

Таким чином, ми можемо розглядати агротуризм як частину великого поняття сільський туризм, де сільське домогосподарство (агрооселя) виступає у ролі бази для туриста. У своїх дослідженнях базуватимемося саме на цьому понятті, яке є міжнародно визнаним і досить зрозумілим. В Україні, як ми вже вказували, поняття агротуризму або і сільського туризму загалом часто асоціюється із поняттями "сільський зелений туризм", екотуризм. Розглянемо їх спільні і відмінні риси.

Агротуризм має дещо спільне з екотуризмом, а саме відповідає критеріям екологічності, тобто сприяє охороні природи, збереженню природних пам'яток і т.д. За кордоном часто пропозиції агроосель поєднуються з вимогами екологічності поведінки туристів. Але агротуризм має й іншу мету - він пропонує перебування в аграрному підприємстві (фермерському господарстві), агрооселі (домогосподарстві) і вивчення сільського життя, або просто відпочинок у мальовничій місцевості, тоді як екотуризм зосереджений на активному вивченні природи і, найчастіше, активних подорожах.

Поняття "сільський туризм" з'явилося в Україні в останні роки, головним чином, завдяки діяльності Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні. Це поняття охоплює широкий спектр відпочинку у сільській місцевості (власне сільський туризм), а також орієнтований на перебування в агрооселях відпочинок (агротуризм). Словом "зелений" підкреслюється екологічна спрямованість цього виду туризму. Під зеленим туризмом часто також розуміється відпочинок саме у селах, у "зеленій місцевості" [3]. Також частково вживається в Україні і поняття "екоагротуризм". Воно поєднує в собі риси всіх вищеназваних видів туризму і є дещо подібним до визначення сільського зеленого туризму.

Найчастіше сільський зелений туризм як додаткова діяльність на селі являє собою форму діяльності сільськогосподарської ферми або двору. Отже, він тісно пов'язаний із сільським господарством. Як приклад, можемо відзначити, що найбільш успішні агрооселі у розвинутих західних країнах паралельно займаються сільськогосподарською діяльністю, або ця діяльність і є головною для агрооселі. Саме сільське господарство в агрооселі є однією з атракцій для туристів. При цьому вони можуть взяти участь у ній. Для України, де велика частина населення, що проживає у містах, має родичів у селі або періодично навідується у сільську місцевість, така атракція, певна річ, не є найголовнішою, але для деяких жителів великих міст це є все ж актуальним і такою можливістю не слід нехтувати .

Найбільш цікавими для туристів є не дуже важкі чи "брудні" види діяльності ферми або селянського двору, наприклад, догляд за дрібними тваринами або збір фруктів. Також туристів можуть зацікавити різноманітні тварини на фермі, що поширені тільки у певному регіоні або зустрічаються нечасто (наприклад, норки). Дуже цікавою для деяких туристів є пасіка та процес виготовлення меду; риболовля.

Сільське господарство, таким чином, утворює ніби межі діяльності агрооселі, особливо, коли ця агрооселя приймає туристів лише сезонно, а решту часу займається іншою діяльністю. Також сільськогосподарська діяльність часто прямо пов'язана із туризмом в агрооселі через продаж вироблених продуктів туристам або приготування страв з таких продуктів. Власники агрооселі можуть обрати для себе багато шляхів комбінування сільськогосподарської діяльності із прийомом туристів. Крайніми випадками є лише випадковий прийом туристів за основної сільськогосподарської діяльності або постійний прийом туристів за мінімальної сільськогосподарської зайнятості. Головним тут є правильно збалансувати обидва ці види діяльності і визначити для себе пріоритети та межі прибутку і затрат під час кожного виду діяльності [1].

Часто зустрічається деякий поділ праці в агрооселі, тобто частина родини займається власне сільським господарством, а частина - прийомом туристів (здебільшого, жінки). Це, відповідно, збільшує прибутки родини і надає можливість розвивати різні види послуг для туристів.

Аграрний туризм являє собою особливу форму туризму, відмінну від масового туризму або відпочинку, але водночас він увібрав у себе деякі риси загального туризму. Найбільше це проявляється у так званих сільських готелях, тобто сільських будинках, які приймають водночас досить велику кількість туристів і мають досить високий рівень сервісу. Ці готелі за суттю не є агрооселями, але часто вони трактують свою діяльність як сільський зелений туризм або агротуризм (оскільки знаходяться у суто сільській місцевості, хоча і найчастіше з розвинутою інфраструктурою).

Важливим питанням розвитку агротуризму стає те, наскільки можна розвивати тут цей вид туризму паралельно з іншими видами туризму, щоб не знищити і не "затерти" самі атракції - тобто сільську місцевість та природу, які і приваблюють туристів. У сільському туризмі загалом діють майже такі самі правила прийому і обслуговування кожного туриста, як і у масовому туризмі, особливо у сфері надання певних послуг та психології відносин.

Агротуризм в інтерпретації українських науковців і практиків розуміється найчастіше як відпочинок в агрооселях (будинках у сільській місцевості). На сьогодні, як уже зазначалося, в практиці господарювання та відповідно теоретичним засадам функціонування туристичної сфери оперують поняттями “сільський”, “агро”, “фермерський”, “екотуризм”, проте не вказують чітких видових меж та критеріїв детермінації. Відсутня класифікація сільського туризму за основними видами. Регіональні особливості розглядаються в аспекті відмінності природно-рекреаційних ресурсів, без практичної трансформації означених особливостей у пріоритети розвитку.

Позиціонуючи сільський туризм на ринку туристичних послуг України перш за все слід визначити сутність та дати поняття цього виду. На нашу думку, сільський туризм – це подорожі з метою відпочинку, рекреації, регенерації та (чи) релаксації населення, що передбачає розміщення в сільській місцевості із залученням приватного сектору. Всі інші види туризму, як то: фермерський, природний, біологічний, зелений, екологічний, підтримуючий, сталий, альтернативний туризм, екотуризм, агротуризм і т.д. – є іншими за метою та сутністю видами туризму, хоч інколи можуть реалізовуватися в тому числі і за рахунок відпочинку в сільській місцевості та використання приватних засобів розміщення (пансіонів чи особистих домогосподарств).

Приймаючи до уваги скрутне економічне становище у сільському секторі країни, зростаючу соціалізацію внутрішнього туризму, Уряд України намагається здійснити певні кроки щодо прийняття ряду державних програм та нормативних актів, спрямованих на отримання додаткових доходів та розвиток малого підприємництва у сферах діяльності, не пов’язаних з сільськогосподарським виробництвом. Правове регулювання діяльності на ринку сільського туризму підпадає під юрисдикцію двох відомств: Міністерства аграрної політики України (МАПУ) та Державної туристичної адміністрації України (ДТАУ). Тому документи, які були прийняті ними або за їх сприяння за останні роки, вже створили певне нормативне поле щодо ведення діяльності з надання послуг сільського туризму.

Існує три різновидності нинішнього сільського туризму в Україні.

По-перше, агротуризм - вид сільського зеленого туризму, як пізнавального, так і відпочинкового характеру, пов'язаний з використанням господарств населення, або сільськогосподарських підприємств і їх земель та інших ресурсів, які тимчасово не використовуються в аграрній сфері. Цей вид може не мати обмежень в навантаження на територію і регламентуванні видів розважального відпочинку.

По-друге, відпочинковий (відпочинок на селі). Базою його розвитку є капітальний житловий фонд у садибах господарів, у сільської громади та наявні природні, рекреаційні, історико-архітектурні, культурно-побутові й інші надбання тієї чи іншої місцевості.

По-третє, це екотуризм - науково-пізнавальний вид сільського зеленого туризму, характерний для сільських місцевостей і сіл, розташованих у межах територій національних парків, заповідних зон, природних парків тощо, де передбачено відповідні обмеження щодо господарських навантажень на територію та регламентовано види розважального відпочинку [4].

Враховуючи те, що економічні і соціальні проблеми села значно загострилися, широке розповсюдження і розвиток аграрного туризму є особливо бажаними. Позитивний вплив аграрного туризму на вирішення соціально-економічних проблем села полягає передусім у тому, що він розширює сферу зайнятості сільського населення, особливо жінок, і дає селянам додатковий заробіток; розширює можливості зайнятості сільського господаря не тільки у виробничій сфері, але й в сфері обслуговування. При певному нагромадженні числа відпочиваючих з'являється потреба в задоволенні їх різноманітних запитів, а це, в свою чергу, стимулює розвиток сфери послуг: транспортних, зв'язку, торгівлі, служби побуту, відпочинково-розважальних та інших інфраструктурних об’єктів.

Важливим результатом розвитку агротуризму є розширення можливостей реалізації продукції особистого господарства, причому реалізації її на місці, і не як сільськогосподарської сировини, а як готових продуктів харчування після відповідної обробки і приготування. Досвід показує, що ті сім'ї, які приймають відпочиваючих, вдосконалюють і структуру посівів на присадибних ділянках з урахуванням потреб гостей, розширюють асортимент овочевих культур, фруктових дерев, ягідників тощо; розвивають і урізноманітнюють присадибне тваринництво, заводять тепличне господарство, займаються мисливством, бджільництвом та рибальством.

Розвиток сільського туризму та його видів спонукає до покращення благоустрою сільських садиб, вулиць, сіл в цілому; стимулює розвиток соціальної інфраструктури. Звичайно, на перших порах приймання і обслуговування відпочиваючих відбувається на базі існуючого житлового фонду з використанням місцевих рекреаційних та інфраструктурних ресурсів. Але з певним надходженням коштів від цієї діяльності ті, хто нею займається, починають робити вкладення у поліпшення комунального облаштування житла, вулиць; об'єднаними зусиллями добиваються зміни на краще сфери обслуговування. А це одночасно й вагомий внесок у розвиток села. Прикладом може бути створення місцевих осередків Спілки розвитку сільського зеленого туризму в західних областях країни, районних об’єднань громадян, зацікавлених у розвитку інфраструктури для сільського зеленого туризму тощо.

Суттєву роль відіграє розвиток сільського туризму та його складників у підвищенні культурно-освітнього рівня сільського населення. Готуючись приймати і обслуговувати відпочиваючих, члени селянських родин мимоволі змушені поповнювати свої знання з ведення домашнього господарства, гігієни і санітарії, приготування їжі тощо, а спілкування з гостями розширює їх кругозір, дає змогу зав'язати нові знайомства, завести друзів в інших населених пунктах.

2. Класифікація регіонів агротуризму

Враховуючи значні історичні, побутово-етнографічні відмінності та велику територію країни, з метою вдосконалення організації сільського туризму та його видів, зокрема, агротуризму, управління ним, доцільно виділити наступні регіони сільського туризму та його складників:

Західний (Карпатський) у складі Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей. Ця територія відзначається насамперед унікальними гірським та передгірськими ландшафтами Карпат; великими рекреаційними ресурсами (мінеральні води, цілюще гірське повітря, значні можливості для зимових видів туризму та спорту; мальовнича природа; наявність національного природного парку, заказників, великої кількості унікальних пам’яток природи – озеро Синевір, скелі Довбуша, Долина нарцисів тощо.) Великий інтерес для жителів всіх інших регіонів країни викликає багата історія краю, особливості ведення сільського господарства, самобутні культурно-історичні традиції та етнічні особливості корінних жителів – гуцулів, буковинців, галичан, русинів, лемків; побутовий уклад в цілому та організація гірських агроосель; народні промисли; своєрідна і цікава архітектура. Саме тут сільський туризм та агротуризм набули значного поширення і є значний досвід їх ведення.

Полісся у складі Волинської, Рівненської, Житомирської, Чернігівської областей. Природа краю цікава своїми багаточисленними озерами, лісовими угіддями, грибними місцями та ягідниками. Сільськогосподарська діяльність є більш вираженою, ніж у Карпатському регіоні і є основною для сільських жителів. Але для туристів на селі будуть цікавими можливості активного відпочинку, участь у сільськогосподарських роботах (наприклад, у сінокосах), приваблює гостинність та щирість поліщуків, цікаві етнічні особливості в організації побуту, народних обрядів тощо.

Поділля у складі Тернопільської, Хмельницької та Вінницької областей відрізняє мальовнича природа Подільської височини, Товтрів, каньйон р. Дністер, велика історико-культурна спадщина (в т.ч. фортеці, замки, місця релігійного туризму), особливості сільського побуту та аграрної діяльності.

Центральна Україна у складі Київської, Полтавської, Черкаської, Кіровоградської областей. Сільське населення традиційно займається сільським господарством, а сільський туризм розвинутий менше. Але потенціал для нього є дуже великим, - природний, історичний та соціально-економічний. Саме ці області є територіально-організаційною основою формування української нації. Тут збереглися парково-архітектурні ансамблі минулого (у Тростянці, Умані, Білій Церкві). Для туристів будуть цікавими Шевченківські місця; місця, пов’язані з діяльністю інших відомих людей країни. Особливістю регіону є наявність та близькість потенційних рекреантів – жителів м. Києва та іноземців, які переважно концентруються у столиці. Багатство природно-рекреаційного потенціалу, велика кількість історичних пам'яток, відроджені традиції, порівняна близькість до основних промислових центрів сприяють розвитку сільського туризму в Центральному регіоні. Регіон привабливий для всіх видів сільського туризму та агротуризму з пріоритетом відпочинкового туризму.

Східний регіон – Сумська та Харківська області. Відзначається також мальовничою природою, але сільські традиції внаслідок переважання міського способу життя збереглися менше. Туристичний сільський потенціал буде цікавим насамперед для жителів Харкова та Сум.

У Придніпров’ї (Дніпропетровській та Запорізькій областях), як відомому промисловому регіоні, значну роль в організації території відіграє сільська місцевість. Тому її використання є дуже доречним з метою здійснення відпочинку вихідного дня жителів промислових міст. Це буде сприяти й відродженню багатої козацької історії краю, звичаїв і традицій.

У Донецькій та Луганській областях проживає також значна кількість міського населення, а його щільність є однією з найбільших в Україні, - 130-150 чол/км2. В таких умовах, при невисокій платоспроможності населення, можна сподіватись на попит на недорогі туристичні послуги сільської місцевості, в т. ч. тури вихідного дня із збиранням врожаю сільськогосподарських культур та забезпеченням чистою екологічною та якісною продовольчою продукцією частини продовольчих потреб населення.

Південний або Причорноморський регіон включає Одеську, Херсонську, Миколаївську області, Автономну Республіку Крим. Близькість Чорного та Азовського морів, приємний теплий клімат сприяють розвитку відпочинкового та оздоровлювального сільського туризму, та агротуризму. Величезний історико-культурний спадок Південного берегу Криму, мальовнича природа і древні поселення гірських районів є основою для сільського пізнавального туризму.

Взагалі сьогодні говорити про сільський туризм та його складові, в особливості агротуризм, доволі легко. Ці види відпочинку користуються попитом у міських та іноземних жителів. Сьогодні вони сприймаються на державному рівні, а кілька років тому говорити, зокрема, про сільський туризм серйозно було не прийнято. Україна має вагомі об'єктивні передумови, щоб увійти до найбільш розвинутих у туристичному відношенні країн світу. Маючи вигідне геополітичне розташування, вона з давніх часів є перехрестям транспортних та людських потоків з Півночі на Південь та із Заходу на Схід. Держава володіє значним туристичним потенціалом: сприятливими кліматичними умовами, різноманітними мальовничими ландшафтами (гірські, передгірські, рівнинні, лісові, лісостепові, степові, прирічкові, приморські); багатством флори і фауни, мережею транспортних сполучень, культурно-історичними пам'ятками, доволі розвинутою індустрією подорожей та туризму. Проте організація сільського туризму та агротуризму здійснюється недостатньо [5].

Нові перспективи для розвитку цього виду діяльності надасть прийняття Закону України "Про сільський екотуризм", проект якого зареєстровано у Верховній Раді України. В проекті цього Закону вперше в Україні законодавчо закріплюються такі терміни, як "сільський екотуризм", "сільський екотурист (мандрівник)", "послуги з сільського екотуризму" та інші.

Позитивним для розвитку агротуризму на рівні регіонів є визначення повноважень місцевих органів самоврядування та державної виконавчої влади в галузі сільського туризму, а також джерел фінансування цього виду діяльності. Окремим розділом в проекті Закону визначені особливості оподаткування суб’єктів туристичної діяльності у сфері сільського туризму. Так, пропонується звільнити від оподаткування сільських господарів, які забезпечують проживання туристів у власній оселі не більше 8 осіб. Але згідно чинного законодавства, питання оподаткування регулюються виключно законами про оподаткування. Вважаємо за доцільне, питання щодо оподаткування сільського екотуризму врахувати в проекті Податкового кодексу України

Висновки

До агротуризму відносяться підприємницька туристична діяльність, що здійснюється на базі аграрних підприємств та агроосель та пов’язана із сільським господарством та сільською місцевістю (споживання власних продуктів; можлива участь у сільськогосподарських роботах, відпочинок на селі, сезонність тощо). Характерною особливістю агротуризму є його екологічність, м’який вплив на довкілля. Саме з цим пов’язане вживання термінів «сільський екотуризм», «агроекотуризм», «сільський зелений туризм», «зелений туризм». З іншої сторони, туристів найбільше приваблює саме природа та можливість життєдіяльності в ній через сільську місцевість та аграрне виробництво. Тому вживання термінів «екотуризм», «зелений туризм» ще більше поглиблює природозберігаючу сутність аграрного туризму.

Важливим результатом розвитку аграрного туризму є розширення можливостей реалізації продукції особистого господарства, причому реалізації на місці; диверсифікація сільськогосподарського виробництва у напрямі розширення асортименту овочевих та плодово-ягідних культур; урізноманітнення галузей тваринництва; збільшення зайнятості сільського населення; покрашення облаштування сіл; відродження народних промислів і традицій. Особливе значення для організації туристичних послуг аграрних підприємств має наявність відповідного житлового фонду. В залежності від побутового облаштування та якості й асортименту пропонованих послуг житлові будинки, садиби, агрооселі, домогосподарства класифіковані за певними категоріями.

Для того, щоб сільський туризм та аграрний в його складі в Україні набули поширення і стали вагомим економічним внеском для родини кожного сільського господаря, необхідна тісна співпраця органів місцевого самоврядування, громадських організацій та сільських господарів. Для цього в Україні необхідно створити сприятливе для сільського населення, прозоре та дієве нормативно-правове поле, а також механізми контролю за виконанням чинних законів.

Перелік використаних джерел

1. Квартальнов В.А. Туризм: теория и практика: Избранные труды. Т.2. Социальный туризм. - М., 1998. – C.32-35.
2. Регіональний підхід до управління економічними процесами: (Монографія) / Г.С. Ємець, М.А. Лендєл; - К: Вид-во «Наукова думка», 1992. – 222 с.
3. Гловацька В.В. Сільський зелений туризм : сутність, функції , основи організації // Економіка АПК. - К., 2006. - №10(144). - C.148-155.
4. Горішевський П.А., Васильєв В.П., Зінько Ю.В. Сільський зелений туризм: організація надання послуг гостинності. - Івано-Франківськ: Місто-НВ, 2003. - 148 с.
5. Пінчук Т.А. Основні форми та напрями надання послуг сільського туризму // Перспективи становлення конкурентоспроможної регіональної економіки. Матеріали VI Пленуму Спілки економістів України та міжнар. наук.–практ. конф. - К., 2007. – С.288-291.

Присоединяйтесь к нам в Контакте, Фейсбуке, Твиттере, Одноклассниках и Google+








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.