Скляр Г.П.
Матеріали І Міжнар. наук.-практ. конф.
«Актуальні проблеми сучасного економіко-гуманітарного дискурсу в Україні»
(м. Кривий Ріг, 28 квітня 2017 р.). Кривий Ріг: Дон НУЕТ, 2017. С.238-241.

Антиномії «чистої» туристичної науки та онтологічні виклики практичного розуму

Матеріали присвячені методологічним проблемам розвитку досліджень сфери туризму в Україні. Особлива увага приділена формуванню сучасної онтології туризму.

Однією з актуальних проблем сучасного економіко-гуманітарного дискурсу в умовах модернізації економіки України є наукове забезпечення пізнання основних механізмів господарствотворення туризму. Модернізаційна парадигма розвитку туризму наділяє його функцією каталізатора відтворювальних економічних процесів в регіонах. Тому своєчасною є тема формування методологічного інструментарію дослідження туризму як господарського феномену з погляду постнекласичної економічної науки.

Європейський вектор модернізації сфери туризму в Україні сприяє ознайомленню з результатами наукових досліджень сучасних іноземних авторів. Так, німецький фахівець Х. Шподе (H. Spode) виокремлює в туристичних дослідженнях дві основні гілки (галузі). Одну можна назвати «класичною» економіко-орієнтованою прикладною наукою для задоволення потреб індустрії туризму, виникнення якої датується приблизно 1900 р. З іншого боку, дослідник виділяє більш молоду, соціально-культурну гілку, яка є більш «чистою» наукою, що супроводжується роботою соціологів, антропологів та істориків. Ця галузь бере початок у післявоєнний період, коли вчені почали визнавати туризм центральним аспектом «масової культури». На думку Х. Шподе, починаючи із 1960-х років існує чітка різниця між цими двома гілками досліджень туризму [7, с.45, 49-50].

До сучасних вітчизняних науковців, які досліджують, за класифікацією Х. Шподе, проблеми «чистої» туристичної науки, слід віднести, насамперед, колектив авторів ґрунтовної монографії «Туризмологія: концептуальні засади теорії туризму» [6]. Один з провідних вітчизняних туризмологів В.С. Пазенок приділяє важливе значення теоретико-методологічному осмисленню туризму, формулює необхідність розуміння глибинної його сутності. Зазначений автор вважає, що індустрія туризму чи туристська інфраструктура за всієї важливості і значущості не є визначальною і глибинною сутністю туризму. Нею є людина, що подорожує з метою задоволення своїх потреб.

Особистість туриста точно відображає визначення, яке запропонував французький філософ Г. Марсель, - «homo viator» (людина-мандрівник, скиталець) [6, с.23]. Надалі В.С. Пазенок наголошує на принциповому характері визнання туриста центральним об’єктом туризмології. «Турист є визначальним об’єктом, а теоретично узагальнені знання про особистість туриста - предметом туризмології як науки. Суб’єктом туризмології є науковець, здатний теоретично, фахово осмислити об’єкт свого знання, тобто туризмолог, туризмознавець. Це осмислення відбувається в контексті розуміння туризму як суспільного простору буття людини-мандрівника, в якому здійснюється її самореалізація» [6, с.24]. Разом з тим, така методологічно обґрунтована характеристика об’єкта, предмета і суб’єкта туризмології надалі не знаходить, на наш погляд, відображення у змісті окремих розділів монографії, підготовлених іншими авторами (наприклад, розділ «Економіка туризму»), які слід віднести, за класифікацією Х. Шподе, до результатів досліджень «класичної» економіко-орієнтованої прикладної науки.

Проблема філософсько-економічного осмислення феномену туризму безпосередньо пов’язана, на наш погляд, з розвитком другої гілки туристичної науки, що має бути адекватною викликам ХХІ століття, яке «повинно стати століттям духовно-інтелектуального пробудження людини і її морально-етичного сходження до висот всезагального розуму і чесноти» [1, с.6]. На думку науковців В.П. Бабіча, Г.В. Задорожного і С.А. Завєтного, першочерговим завданням провідних вчених і педагогів-гуманітаріїв є ефективне використання всесвітнього розуму для пробудження суспільної свідомості до розуміння необхідності формування сучасного цивілізованого, ноосферно-онтологічного світопорядку, адекватного суворим вимогам історії і довкілля [1, с.6]. Вказані автори вважають за потрібне створення всезагальної універсальної методології повномасштабного світогляду і світорозуміння. Цю творчу історичну місію дослідники покладають на «Сучасну онтологію» як нову галузь науково-прикладних соціально-гуманітарних знань щодо сутності, сенсу і цілей земного буття людини та її розумній взаємодії з навколишньою природою [1, с.4].

Особливістю «Сучасної онтології» є поєднання протилежних ідеалістичної та діалектико-матеріалістичної систем світогляду, формування наукової концепції духовно-матеріалістичного пізнання світу. Виникнення у зв’язку з цим потреби у конструктивному вирішенні проблеми методологічного характеру щодо взаємодії, а не протиставлення духу і матерії знаходить, на наш погляд, задоволення, наприклад, у позитивному досвіді синтезу протилежних методологічних підходів «таких важливих у науково-пізнавальному і методологічному сенсі філософських, культурологічних, світоглядних парадигм сучасної епохи, як «модерн» і «постмодерн» [2, с.34]. Автор статті А. Павко вважає, що «сучасна методологічна культура наукового аналізу і продуктивного мислення має органічно поєднувати елементи модерністського та постмодерністського світогляду, раціональні й ірраціональні принципи пізнання, здоровий дух, оптимізм і гострий, проникливий, неупереджений розум. Саме такий підхід відкриває можливості єдності мислення і культури, дає змогу уникнути деструктивності, надмірної раціоналізації й агресивної ірраціональності» [2, с.38-39].

Актуальним, на наш погляд, є подальше поглиблення дослідження зазначеної теми в контексті проблемного поля «чистої» туристичної науки («туризмознавства», «туризмології», «туристики», «прикладного туристичного господарствознавства» тощо). Теоретичний аналіз вітчизняних наукових джерел, які мають методологічний характер і, відповідно, містять проблематику онтології туризму, його онтологічного статусу, дозволив дійти до певних висновків, суттю яких є сучасний погляд на науку, що «досліджує суще як суще» [5, с.7], буття як буття, тобто онтологію, філософське вчення про буття, про реальність, але стосовно сфери туризму.

Вітчизняний автор В. Павловський дає наступне визначення онтології туризму. «Онтологія філософії туризму є першим, вихідним розділом, який розглядає фундаментальні природні та суспільні основи буття туризму, найбільш загальні сутності, категорії, ідеалізовані об’єкти та моделі, а також закономірності розвитку цієї сфери» [3, с.100]. Коментуючи це визначення і зміст статті [3], В. С. Пазенок використовує поняття «соціальна онтологія туризму» і робить висновок, що соціальна онтологія є методологічним фундаментом формування «туристської» теоретичної свідомості, уможливлює вироблення світоглядних орієнтацій цієї свідомості та відповідне спрямування діяльності суб’єктів туристської практики [6, с.53]. Вказаний автор, розглядаючи проблеми адаптації туризму до обставин «суспільства ризику» та особливості сучасного понятійного дискурсу, наводить також приклади використання понять «нова соціальна онтологія» (У. Бек, Е. Гідденс, Н. Луман) і «нова онтологія» (В.Є. Кемеров) [4, с.13, 17].

Таке активне збагачення понятійного апарату теоретичної туристичної науки актуалізує визначення нами поняття «сучасна онтологія туризму». На наш погляд, «сучасна онтологія туризму» є галуззю науково-прикладних соціо-гуманітарних знань щодо сутності, сенсу і цілей земного буття людини-туриста і особливостей її розумної взаємодії з навколишньою природою. Наведене визначення майже дослівно аналогічне позиції В.П. Бабіча, Г.В. Задорожного, С.А. Завєтного [1, с.4], обумовлене нею і містить уточнення щодо особливостей об’єкту: «людина-турист». На наш погляд, сучасна онтологія туризму є методологічним фундаментом прикладного туристичного господарствознавства.

Література

1. Бабич В.П., Задорожный Г.В., Заветный С.А. Манифест (Всемирное научное ноосферно-онтологическое общество им. В.И. Вернадского ВННОО). Харьков: Издательство «Точка», 2016. 8 с.
2. Павко А.І. Методологія модерну і постмодерну: проблеми синтезу протилежних підходів // Вісник НАН України. 2011. №3. С.34-39.
3. Павловський В. Становлення філософії туризму: онтологічний аспект // Вісник КНТЕУ. 2006. №5. С.99-106.
4. Пазенок В.С. Проблема адаптації туризму до обставин сучасного соціуму // Наукові записки КУТЕП. 2014. Вип.18. С.9-18.
5. Стружевський В. Онтологія / Пер. з пол. К. Новікової. К.: Дух і літера; Інститут релігійних наук св. Томи Аквінського, 2014. 312 с.
6. Федорченко В.К., Пазенок В.С., Кручек О.А. та ін. Туризмологія: концептуальні засади теорії туризму: монографія. К.: ВЦ «Академія», 2013. 368 с.
7. Spode H. Genesis and Structure of Tourism Science: an Introduction (Генеза та структура туризмознавства: вступ) // Туризм і гостинність: вчора, сьогодні, завтра: Матер. ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Черкаси, 12-13 жовтня 2016 р.). Черкаси: Видавець О.М. Третяков, 2016. С.45-50.