Зеліско Н.Б.
Матеріали V Всеукр. наук.-практ. конф.
«Актуальні проблеми та перспективи розвитку обліку,
аналізу та контролю в соціально-орієнтованій системі
управління підприємством» (м. Полтава, 14-15 квітня 2022 р.)
Полтава: ПДАУ, 2022. 847 с. С.705-707.

Досвід агротуризму в зарубіжних країнах

Трансформація сфери туризму до рівня світових стандартів є неодмінним прагненням України. Наразі для багатьох держав світу туристична галузь є стратегічним пріоритетом розвитку національної економіки. Однією з форм туризму є агротуризм, що є найдоступнішим видом туризму, зважаючи на ментальність селян. До того ж, агротуризм сприяє безпосередньому контакту з цінностями, які несе в собі сільське середовище.

У зарубіжних країнах сільський агроекотуризм трактується по-різному.

Так, у Литві «сільський туризм - це цілеспрямована рекреаційна діяльність у сільській місцевості та тимчасове проживання приїжджих людей у сільській садибі» [5].

У Латвії діяльність у сфері агротуризму є досить перспективним видом відпочинку. До того ж агротуризм допомагає вирішити проблему безробіття на селі. За останні роки у сільській місцевості майже вдесятеро зросла кількість місць прийому туристів [1].

У Канаді сільський туризм трактують як процес, завдяки якому люди намагаються приваблювати відвідувачів у сільську місцевість, обслуговувати їх в тих місцях [5].

У Швеції замість поняття «сільський туризм» використовується термін «сільська гостинність» [6]. Трактування цього терміну означає, що відпочиваючі можуть займати частину будинку господаря, мати окремі кімнати, проживати в окремому будинку або у наметах на території маєтку.

В Угорщині також використовують термін «сільська гостинність», «сільський туризм». Даний термін означає різновид робіт і послуг, що виконуються (надаються) сільськими жителями у процесі господарювання у власних садибах [6].

У Білорусі існує поняття «агроекотуризм», що пов’язано з проживанням туристів тільки у зелених садибах (житлових будинках) з підтримкою держави тих, хто має житловий фонд для туристів не більше 5 кімнат [2].

У Німеччині концепція агроекотуризму представлена пропозиціями дешевого відпочинку на природі без використання дорогої інфраструктури, проте з наданням комфортних умов проживання.

У Польщі діяльність осіб, що провадять туристичні послуги, не підлягає стягуванню податку на додатну вартість. Взагалі, агротуризм активно розвивається в багатьох промислово розвинених європейських країнах, що пов’язано з прагненням частини міських мешканців на деякий час відпочити від надмірно високих емоційних і екологічних навантажень, що супроводжують їх у великих містах, повернутися до затишку сільського життя. Як бачимо, досвід зарубіжних кран свідчить, що сільський агротуризм є важливим фактором, який здатен забезпечити вирішення таких важливих проблем на селі, як зростання зайнятості населення, розвиток сільської інфраструктури, отримання стабільних прибутків та поповнення місцевих бюджетів в умовах децентралізації. Хоча поряд із позитивами ведення туристичної галузі на селі є такі проблеми, як транспортна віддаленість осередків відпочинку, занедбаних стан доріг у сільській місцевості, рекреаційна не облаштованість, тобто невідповідність запитам сучасного туриста, низький рівень надання туристичних послуг, низький рівень маркетингу.

Доречі, маркетинг у сфері агротуризму покликаний виявити потреби туристів, створити привабливі для них туристичні послуги, ознайомити потенційних туристів з доступними для них туристичними продуктами, поінформувати їх про місце, де ці послуги можна придбати. Виходячи з практики маркетингової діяльності туристичних фірм світу, використовують «Сім P туристичного продукту», такі як продукт, розроблений у відповідності із вивченим попитом, стратегічне планування діяльності фірми, туристичний продукт запропонований у потрібному місці, адресно спрямований відповідному споживачу, до того ж за привабливими цінами, а також грамотно представлений із якісним обслуговуванням.

В Україні до цього часу невирішеними залишаються питання із підготовки профільних фахівців у сфері туризму, навчання і перекваліфікації сільських жителів. У нашій країні відсутня група тренерів, які б на постійній основі здійснювали профільне повне консультування, супровід та навчання зацікавлених осіб.

Останні роки значного поширення набула концепція «зеленої економіки», що ініційована Програмою ООН із навколишнього середовища [1], як стратегічний напрям розвитку галузей, орієнтованих на ресурсозбереження, збереження навколишнього природного середовища та підвищення добробуту людей. Одним із стратегічних напрямків розвитку «зеленої економіки» є створення позитивного екологічного образу України на міжнародному просторі для ефективної інтеграції країни у світове товариство.

В Україні для збереження екології навколишнього природного середовища розроблено системи екологічного маркування садиб під назвою «Зелена садиба», що є членом Європейської федерації сільського та фермерського туризму EUROGITES. Дане екологічне маркування встановлюється на термін 2 роки та підтверджується відповідним сертифікатом. При цьому довкілля садиби має бути екологічно чистим та привабливим, а господарі садиб повинні стежити за поліпшенням екологічного стану довкілля, сприяти збереженню ландшафтів та іншого біорізноманіття. В Європі найбільшим попитом у туристів користуються екоагросадиби, що знаходяться у чистому середовищі та пропонують екологічно чисті продукти. В Україні ухвалено Закон України «Про основні принципи (стратегії) державної екологічної політики на період до 2020 року» [2], згідно з яким стратегічною метою національної екологічної політики є стабілізація і поліпшення стану довкілля для безпечного життя та здоров’я людей.

Хоча на практиці положення даного Закону не виконуються, оскільки відсутня ув’язка фінансування державних екологічних цільових програм з можливостями бюджету, що безперечно заважає досягненню поставлених екологічних цілей. Необхідно зазначити, що на сьогодні важливе місце у розвитку агротуризму належить кластерному підходу, що активізує перетворення аграрного виробництва в диверсифіковану сферу економіки. Крім того, кластерний підхід дозволить забезпечити поліпшення не тільки територіальної, але й соціальної складової на регіональному і місцевому рівнях, врахування мікроекономічної складової функціонування продовольчого ринку, що є вагомою підставою для формування конкурентоспроможності економіки. У системі сільського туризму кластер можна визначити як сконцентровану на певній території групу взаємопов’язаних установ сфери туризму та гостинності та інших, пов’язаних з нею галузей, місцевих органів влади та громадських об’єднань, які взаємодіють і взаємодоповнюють один одного при створенні комплексного зеленого турпродукту території [4].

Хоча успіх агротуризму залежить лише від злагодженої роботи як місцевого населення, так і місцевих та центральних органів влади, громадських організацій та ін.

Список використаних джерел

1. Вишневська Ю.В. Адміністративно-правові заходи забезпечення діяльності у сфері сільського туризму в Україні: автореф. дис... к.ю.н.: 12.00.07. К.: Національний університет біоресурсів і природокористування України, 2011. 20 с.
2. Туристична бібліотека - все про туризм. URL: https://tourlib.net/.
3. Дармостук Д.Г. Державне регулювання зеленого туризму в Україні // Публічне управління: теорія та практика. 2013. Вип.2. С.166-170.
4. Rilla E. Agritourizm: Unique Niches in Great Britain and New England. University of California, 1998.
5. Ткаченко Т.І. Сталий розвиток туризму: теорія, методологія, реалії бізнесу. К. Нац. торг.-екон. ун-т, 2006. 537 с.
6. Medlik S. Dictionari of Travel. Tourism and Hospitality. London: Butterworth Heinemann Etd., 1993. p.43.