Миронов Ю.Б.
Матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф.
«Сталі розумні міста та території: європейський
досвід та можливості для України у повоєнний
період» (м. Луцьк, 7-8 травня 2026 р.)
Луцьк: ЛНТУ, 2026. 261 с. С.177-179.
Туристична інтерпретація культурної спадщини в умовах сталого розвитку міст
Питання інтеграції туристичної інтерпретації культурної спадщини в стратегії сталого міського розвитку набуває дедалі більшої актуальності за умов глобального відновлення туристичної галузі після пандемії COVID-19 та наростаючих викликів, пов’язаних із масовим туризмом, джентрифікацією і деградацією автентичного міського середовища. Як і очікувалося, у 2025 році світова туристична галузь перевершила показники допандемічного рівня: було зафіксовано 1,52 млрд. міжнародних прибуттів, а загальні туристичні надходження досягли 1,9 трлн. доларів США [5]. Такі показники свідчать не лише про масштаб феномену, а й про гостроту проблеми: як забезпечити баланс між економічними перевагами туризму та збереженням і змістовним осмисленням культурної спадщини в міських просторах.
Туристична інтерпретація культурної спадщини - це цілеспрямована комунікативна практика, що забезпечує змістовний зв’язок між туристом і матеріальними чи нематеріальними пам’ятками минулого. Вона виходить за межі суто інформативної функції та передбачає формування у відвідувача (туриста) ціннісного ставлення до спадщини, здатності до культурної рефлексії й усвідомлення відповідальності перед місцевою громадою. У контексті сталого розвитку міст інтерпретація постає не лише як туристичний сервіс, а як стратегічний інструмент управління потоками відвідувачів, регулювання навантаженням на чутливе міське середовище та стимулювання залучення місцевих громад до процесів збереження й актуалізації спадщини. Показово, що 85% мандрівників прагнуть глибоко пізнавати місцеву культуру під час подорожей, а 78% надають перевагу тим напрямкам, де туризм підтримує місцеві спільноти [4], що свідчить про структурний зсув споживчих переваг у бік інтерпретаційних і партисипативних моделей туристичного досвіду.
У науковій літературі останніх років спостерігається закономірне переосмислення ролі культурної спадщини в системі міського сталого розвитку. Дослідження Kalla M. і Metaxas T., присвячене порівняльному аналізу стратегій міської стійкості Афін і Риму, переконливо демонструє, що культурний туризм може бути каталізатором формування міської резильєнтності за умови системного стратегічного планування із залученням усіх стейкхолдерів - від приватного сектора до громадських організацій. Автори наголошують, що обидва міста, приймаючи щороку мільйони туристів, зіштовхуються зі значним тиском на свої історичні центри, проте розглядають культурний туризм не як загрозу, а як ресурс для сталого розвитку - за умови впровадження відповідних механізмів управління [3]. Цей висновок узгоджується з ширшою концепцією «живої спадщини», що утверджується в сучасному дискурсі культурної сталості: спадщина не є статичним музейним об’єктом, а динамічним середовищем, котре відтворюється через взаємодію спільноти, туристів і міського простору.
Не менш важливим є питання ролі місцевих спільнот у процесах інтерпретації. Abedi Dadizadeh N. та Doğan E., досліджуючи практики інтерпретації археологічної спадщини на прикладі давньогрецького городища Антандрос (тепер територія Туреччини), встановили, що інтерпретаційна діяльність місцевих некомерційних організацій суттєво впливає на залученість громади та формування брендингу дестинації, а участь стейкхолдерів у процесах управління спадщиною генерує відчутні переваги для сталого розвитку. Зокрема, якісний аналіз засвідчив, що інтерпретація, здійснювана самою місцевою спільнотою, а не зовнішніми агентами, забезпечує більш автентичний туристичний досвід, знижує ризик комерціалізації й інструменталізації культурних цінностей і підвищує рівень соціальної інклюзії [1]. Це принципово важливо для міського контексту, де туристичні практики нерідко вступають у конфлікт із повсякденним життям місцевих мешканців.
Серед ключових викликів туристичної інтерпретації за умов сталого розвитку міст виокремлюються три взаємопов’язані проблеми:
- проблема овертуризму та нерівномірного розподілу туристичних потоків: надмірне навантаження на знакові об’єкти спадщини призводить до їх фізичної деградації та витіснення місцевого населення;
- проблема автентичності за умов масового туризму: комерціалізація інтерпретаційних практик часто спрощує, стереотипізує або «тематизує» складні культурні наративи, перетворюючи їх на туристичний продукт на шкоду змістовній глибині;
- цифровізація туристичного досвіду: за даними [2], використання цифрових технологій у культурному туризмі підвищило відвідуваність туристичних об’єктів на 25%, проте водночас загострило питання про баланс між цифровим посередництвом і живим контактом із матеріальним та нематеріальним культурним середовищем.
Відповіддю на ці виклики стає концептуальна переорієнтація: від туристичної інтерпретації як однобічного інформаційного повідомлення - до діалогічної, партисипативної та регенеративної моделі. Регенеративний туризм, що активно обговорюється в останні роки в науковій спільноті, пропонує вийти за межі парадигми «не завдавай шкоди» і натомість спрямовувати туристичну діяльність на активне відновлення культурного, соціального й екологічного капіталу туристичних дестинацій. У міському контексті це означає, що грамотно побудована інтерпретаційна програма здатна не лише інформувати туристів, а й фінансово підтримувати реставраційні процеси, стимулювати локальне підприємництво, зміцнювати ідентичність туристичних об’єктів та дестинацій і сприяти соціальній згуртованості.
Для України, яка впродовж десятиліть формує власну туристичну ідентичність на перетині різних культурних традицій, питання туристичної інтерпретації культурної спадщини за умов сталого розвитку міст набуває особливої гостроти. Реконструкція міських центрів у повоєнний період має стати нагодою для впровадження нових інтерпретаційних моделей, що поєднують охорону культурної спадщини з розвитком громади та забезпечують сталу туристичну привабливість українських міст у довгостроковій перспективі. Синтез науково обґрунтованих підходів до управління спадщиною, активної участі місцевих спільнот, інноваційних цифрових інструментів і відповідальної туристичної інтерпретації є необхідною умовою для того, аби культурна спадщина слугувала живим ресурсом сталого міського розвитку, а не лише об’єктом музеєфікації. У цьому контексті ефективна інтеграція спадщини в міський простір стає стратегічним чинником формування конкурентоспроможних, інклюзивних і культурно насичених міст майбутнього.
Література
1. Abedi Dadizadeh N., Doрan E. Community Engagement and Sustainable Heritage Tourism: Mediating Role of Archaeological Heritage Interpretation // Conservation and Management of Archaeological Sites. 2024. Vol.26. Issue 2-3. pp.175-206.
2. Cao R., Cao F. The Digital Transformation of Traditional Cultural Tourism Driven by Big Data // International Journal of Agricultural and Environmental Information Systems. 2025. Vol.16. Issue 1.
3. Kalla M., Metaxas T. Cultural and Heritage Tourism, Urban Resilience, and Sustainable Development. Comparative Analysis of the Strategies of Athens and Rome // Journal of Sustainability Research. 2024. Vol.6(4).
4. 5 Travel Experiences That Go Beyond Typical Tourism. URL: https://www.mindbodyglobe.com/5-travel-experiences-that-go-beyond-typical-tourism/.
5. World Tourism Barometer. 2026. Vol.24. Issue 1.