Пеняк П.С.
Матеріали ІХ Міжнар. наук.-практ. конф.
«Гостинність, сервіс, туризм: досвід, проблеми,
інновації» (м. Київ, 14-15 квітня 2022 р.)
К.: КНУКІМ, 2022. 294 с. С.145-147.

Із історії діяльності клубу чехословацьких туристів на Закарпатті

Із включенням сучасної території Закарпаття (в ті часи воно називалося Підкарпатська Русь) до складу Чехословаччини (1919-1939) потужного імпульсу зазнав туристично-рекреаційний комплекс краю. Почали інтенсивно розвиватися різні види туризму (пішохідний, пізнавальний, лікувальний, діловий), більше уваги зверталося на використання бальнеологічних ресурсів, регіон перетворювався на туристичну «мекку» Центральної й Південно-Східної Європи.

Провідну роль у цих процесах відіграв клуб чехословацьких туристів (КЧСТ). Це була громадська організація з широкими повноваженнями, яка діяла в країні протягом 1918-1939 років. На середину 30-х років минулого століття клуб нараховував понад 122 тис. членів, обслуговував 10920 км. піших туристичних маршрутів на території Чехії й Моравії, 3,5 тис. км. у Словаччині та на Закарпатті [5, c.7]. У 1938 році в Чехословаччині діяло 390 відділень клубу, які в управлінському плані були розділені на 37 жуп [2, c.8]. На Підкарпатській Русі функціонувала одна жупа з центром в Ужгороді, яка об’єднала 8 відділень в усіх окружних центрах: Великому Березному, Волівці, Воловому (нині Міжгір’я), Мукачеві, Рахові, Тячеві, Ужгороді, Хусті [7, с.6]. Їх основним завданням був прийом і розміщення подорожуючих, організація відпочинку, харчування та безпека. На початку 20-х років ХХ ст., коли матеріально-технічна база галузі туризму в краї тільки формувалася, ЧКСТ у своїй діяльності спирався і співпрацював з органами місцевого самоврядування, закладами харчування, готельного і лісового господарства, які мали налагоджену інфраструктуру та логістику.

Паралельно клуб почав розбудовувати і власну інфраструктуру. Так, на середину 20-х років об’єднання організувало місця для перебування й ночівлі туристів у Берегові, Севлюші (нині Виноградів), Волівці, Воловому, Мукачеві, Нижньому Бистрому, Рахові, Ужгороді, Солотвині, Хусті, Ясінях [2, c.8]. Наприкінці 20-х - у 30-і роки було введено в дію ряд нових туристично-рекреаційних об’єктів. В Ужгороді це готелі «Карпатія», «Коруна», відділення клубу на 35 ліжок; у Великому Березному станція КЧСТ, туристичний притулок на горі Явірник, турготель «Спорт» на 60 ліжок; у селі Довге (нині Мукачівська ОТГ) - відділення клубу, мініготель із двома кімнатами біля залізничної станції; у Рахові - туристичний дім-готель на 64 ліжкомісця і два приміщення для ночівлі туристів, гірський притулок на горі Думен; у Хусті - відділення клубу на 42 місця, готелі «Ройял», «Централ» із централізованим водопостачанням й водовідведенням [6, c.14]. Біля чехословацько-польського кордону клубом була побудована мисливська «Графова хата» з оригінальним надписом над дверима: «Лисиці мають нори, птахи гнізда, а син людський не має де голову прихилити. Лишаємо цей дім на Божу ласку, для раптових подорожуючих на короткий час» [5, c.7; 3, с.89]. Усього за період 1920-1938 років КЧСТ збудував і частково відремонтував 6 туристичних, 10 гірських хат та 14 притулків, створив 779 ліжкомісць. Крім цього, в розпорядженні клубу був 61 будинок на 475 ліжок, із них 14 об’єктів діяли цілорічно [1, c.7].

туристичний притулок на горі Явірник
Туристичний притулок на горі Явірник

Важливою складовою діяльності КЧСТ була розробка й маркування туристичних маршрутів. Серед піших маршрутів, якими опікувався клуб, назвемо наступні:

  • Ужок - Волосянка;
  • Перечин - Воєводино - Лумшори - водоспад Шипіт - полонина Рівна;
  • Великий Березний - г. Явірник, де на висоті 820 м. знаходився притулок на 11 ліжкомісць (проіснував до 2015 р.);
  • Мукачево - Синяк (тут знаходилися два будиночки КЧСТ) - урочище Берегвар;
  • Воловець - Скотарське;
  • Синевирська-Поляна - Морське Око (Синевирське озеро), на березі якого знаходився туристичний притулок та відділення КЧСТ [5, c.7].

У 1928 році КЧСТ розробив закарпатську туристичну стежку (маршрут) завдовжки 343 км., до якої були прив’язані 22 промарковані бічні маршрути, а загальна протяжність склала близько 1 тис. км. [1, c.7]. За підтримки клубу на Закарпатті започатковується новий вид туризму - приватний (сьогодні це сільський або зелений туризм). Він поширився в селах Тур’янської й Ужанської долин: Дубриничах, Заріччі, Кострині, Лумшорах, Невицькому, Тур’їх-Реметах та ін. [4, c.6]. До власників садиб пред’являлися високі вимоги як у наданні побутово-фінансових, так і санітарно-гігієнічних послуг.

Не можна не згадати і про інформаційну діяльність КЧСТ, яка полягала у пропаганді здорового способу життя, виданні та поширенні агітаційних та рекламних матеріалів. Це були буклети, путівники, брошури, в яких подавалася різноманітна інформація про туристичний комплекс краю, базу розміщення подорожуючих, особливості туристичних маршрутів. Наприклад, у 1923 році було опубліковано «Туристичний путівник Підкарпатської Русі та Словаччини на схід від Кошиць», авторами якого стали І. Крал та А. Свобода. Роком пізніше побачив видавничий світ буклет К. Касаміцького «Пішки з Ужгорода на Говерлу» [4, c.6].

На жаль, наступні події 1938-1945 років (Мюнхенська змова, Віденський арбітраж, розпад Чехословаччини, окупація краю Угорщиною, події Другої світової війни) майже повністю зруйнували туристичний комплекс Закарпаття.

Список використаних джерел

1. Варваринець М. 90 років закарпатського туризму // Старий замок Паланок. 2009. 21 березня. С.7.
2. Джахман М. Клуб чехословацьких туристів: перші кроки галузі в нашому краї. URL: http://novzak.uz.ua/news/klub-chehoslovackyh-turystiv/.
3. Достал Я. Європейське коріння. Ужгород: Карпати, 2016. 280 с.
4. Куля Ф. Яким був туризм на Закарпатті у минулому // Новини Закарпаття. 2013. 12 серпня. С.6.
5. Туряниця Ю. Пішохідний туризм на Закарпатті заснувала чехословацька влада на початку минулого століття // Новини Закарпаття. 2020. 22 лютого. С.7, 12.
6. Штефаньо О. Нафтовидобувна вишка біля Ясіня, ферма з розведення черепах у Мукачеві, а в Ужгороді - аеродром // Новини Закарпаття. 2021. 27 лютого. С.14.
7. Dostal J. Podkarpatská Rus. Praha: Vydává Knihkupectvi Klubu československých turistů, 1936. 280 s.