Пилипів В.В.
Тези доповідей ІІІ Міжнар. наук.-практ.
конф.-фестивалю «Нематеріальна культурна спадщина
як сучасний туристичний ресурс: досвід, практики,
інновації» (м. Київ, 14-15 листопада 2019 р.)
К.: Вид. центр КНУКіМ, 2019. 279 с. С.256-261.

Гастрономічний туризм як форма інтенсифікації збереження нематеріальної культурної спадщини

Подорожування є однією із ознак вільної людини й цивілізації, де базова цінність - свобода людини, її самовизначення через прихильність до тих чи інших туристичних практик [1, с.135]. В сучасному світі туризм стає найбільш ефективною формою культурної глобалізації, а Дж. Уррі називає його одним із феноменів глобальної культури. [5, с.167].

Одна із важливих тенденцій останнього десятиріччя - це зміщення споживання з матеріальних на інтелектуальні й естетичні цінності, нематеріальну спадщину. Ця остання включає традиції, звичаї, особливий життєвий уклад, які склалися в конкретному історичному локальному просторі, а створення туристичних об’єктів і відповідних брендів впливає на розвиток туризму, дозволяє багатьом містам стати конкурентоспроможними на європейському й світовому туристичному ринках завдяки надбанням історичної гастрономічної спадщини.

І тому гастрономічний або кулінарний туризм здобуває все більше прихильників у всьому світі і є одним із основних загальносвітових трендів туризму. При цьому гастрономія розглядається не тільки як форма нематеріальної культурної спадщини, яка важлива для підтримки туризму, але вона також стає одним з визначних аттракторів туризму.

Чіткого визначення гастрономічного туризму не існує, а термін «кулінарний туризм» вводить на початку 2000-х років Л. Лонг, професор університету Огайо, США [4, с.98]. На лінгвістичному рівні, як свідчать дослідження американських науковців, люди розуміють абсолютно різні речі під схожими за змістом поняттями як food tourism, culinary tourism або gastronomytourism.

Гастрономічний туризм розглядається як самостійне явище і гастрономічна складова будь-якого виду туризму з огляду на необхідність харчування всіх туристів. В першому випадку туризм, об’єднуючи культурні, екологічні та економічні чинники, що дозволяє не лише отримувати задоволення від споживання їжі, а й знайомить з гастрономічними традиціями країни відвідування, оскільки національна кухня і гастрономія - важливі елементи культури народу, що нерозривно пов’язана з його історією і геопросторовим та геокультурним ареалом його проживання як сукупності смислів буття.

Гастрономічний складник туризму в тій чи іншій мірі є елементом будь-якого туру, оскільки, масовий туризм передбачає швидке і недороге харчування туристів під час подорожі. Але найбільш креативні регіони включають в традиційний стандартний обід страви місцевої кухні, здатні викликати у туриста інтерес до подальшого знайомства з місцевими гастрономічними традиціями. А коли знайомство з національною або регіональної кухнею і продуктами конкретної території є головним мотивом поїздки, то він стає самостійним мотивом для подальшого подорожування.

Президент Міжнародного еногастрономічного центру, член експертної ради по гастрономічному туризму Всесвітньої туристичної організації ООН, Л. Гелібтерман до гастрономічного туризму відносить і спеціальні винні і гастрономічні тури; об’єкти гастрономічного туризму (спеціалізовані музеї, сироварні, виноробні, пивоварні тощо); ресторани з регіональною кухнею; відвідування кулінарних курсів при готелях, а також спеціалізованих кулінар¬них центрів і шкіл; відвідування фермерських господарств; відвідування сільськогосподарських (фермерських) ринків; продовольчі виставки і ярмарки; гастрономічні і винні (пивні та ін.) фестивалі [2; 8].

Прихільників суто гастрономічного туризму називають фудді, які готові долати багато тисяч кілометрів, щоб скуштувати унікальну, ексклюзивну або екзотичну страву чи напої, представляють дуже обмежений сегмент споживачів туристичних послуг розрахований на прихильників slowfood (повільної їжа). Найбільшими прихильниками цього виду подорожей зарекомендували себе серед європейців німці й англійці.

Мода на гастрономічний туризм в Європі, стрімке зростання його популярності зумовлені змінами традицій споживання їжі, поширенням практики швидкого харчування, що стимулює бажання відчути смак нової їжі, і познайомитися із стравами інших кухонь і стає мотивом гастрономічних подорожей, чому сприяє скорочення відстаней і стиснення просторів у світі мобільностей [5, с.210].

В той же час спротив гастрономічній уніфікації й стандартизації пробуджує інтерес до власного коріння, що стимулює пошуки самоідентичності, в тому числі і через національну й регіональну кухню, сприяє зростанню зацікавленості в розвитку гастрономічного туризму у місцевих жителів. Все це перетворює гастрономічний туризм на важливу складову частину європейської економіки, що створючи інфраструктуру гостинності і нові робочі місця, дозволяє зберегти національні культурні традиції і навіть відродити відсталі райони. Так сироварня «Феду» Флоранс Пралон повернула до життя практично спорожніле село в горах на півдні Франції. Сир продається в усьому світі, сироварню щороку відвідує до восьми тисяч осіб.

На зростання зацікавленості гастрономічним туризмом впливає позитивний імідж розкручених гастрономічних брендів і регіонів, в першу чергу таких країн Середземномор’я, як Іспанія, Франція, Італія, гастрономія яких зарахована до надбань світової нематеріальної культурної спадщини [3; 7].

Обсяг світового ринку гастрономічного туризму оцінюється в 42 мільярди доларів. В Європі до його лідерів відносяться Франція, Італія, Іспанія. Але європейські туристи відвідують країни із багатою кулінарною традицією такі як Індія, Китай, Японія, де лише в Токіо налічується 217 мішленівських ресторанів. Серед європейців зростає попит на гастрономічний туризм в Латинську і Південну Америку, перш за все в Перу і Мексику. Не випадково саме в Лімі в травні 2016 року відбувся Другий глобальний форум Всесвітньої туристської організації ООН по гастрономічному туризму.

На розвиток гастрономічного туризму впливає проект «Гастрономічне креативне місто», що реалізується в рамках програми «Мережа Креативних Міст ЮНЕСКО», розробленої у 2005 р. на базі загальної Декларації ЮНЕСКО про культурне різноманіття та ініціативи всесвітнього альянсу Культурного Різноманіття (2002 року).

До списку креативних міст в гастрономічній номінації увійшли європейські міста Берген (Норвегія), Бургос (Іспанія), Естерсунд (Швеція), а італійське місто Парма отримало статус Міста креативної гастрономії в 2015 році. Будучи «креативними центрами» в галузі гастрономії ці міста та регіони, в яких вони розміщуються, стимулюють соціально-економічний розвиток, сприяють досягненню соціальної креативності, збереження культурно-історичної спадщини за рахунок розвитку креативних індустрій, якими є їх туристичні чи гостинні «соціально-культурні кластери» [6, с.40].

В Іспанії завдяки розвитку гастрономічного туризму і його підтримці, як державою, так різними неурядовими асоціаціями щорічно проводяться чисельні гастрономічні фестивалі та інші заходи, які відвідали в 2014 р. 64 млн. туристів. Це дозволило Іспанії увійти в топ-3 найбільш відвідуваних країн світу [3].

Внесення французької кухні в 2010 р. до списку Всесвітньої нематеріальної культурної спадщини людства стало приводом для організації у 2011 році щорічного Свята (Фестивалю) Гастрономії, мета якого - збереження і популяризація традицій гастрономічного мистецтва країни. Щороку заходи в рамках свята зосереджуються навколо однієї конкретної теми, яка об’єднує кухарів і гурманів із всіх куточків не лише Франції, а й Європи, і гастрономічний туризм перетворюється на масове явище. Ці заходи демонструють унікальність і багатогранність французької кухні в двох її іпостасях як регіональної, в основі якої багатства народної кухні та аристократично вишуканої високої кухні, яка сягає часів високого Середньовіччя [2].

Італійці також активно розвивають гастрономічний туризм. Гастрономічна спадщина цієї країни налічує близько п’яти тисяч типових страв, які готуються за традиційними рецептами виробляється 1438 сортів хліба і макаронних виробів, 764 різновиди шинки і 472 сорти сиру. Така різноманітність сприяє розвитку еногастрономічного туризму число шанувальників якого щорічно зростає як серед іноземних гостей, так і серед самих італійців. За даними Національного управління Італії з питань туризму, не менше 10 відсотків туристів прибувають на Апеннінський півострів для участі у різноманітних гастрономічних та винних турах.

Кожний район Італії має власну гастрономічну специфіку. Так вина і гастрономічна спадщина - одне з головних багатств П’ємонту. Провінція Альба, відома у всьому світі ще й тому, що на місцевих пагорбах з вересня по жовтень росте справжнє диво, посмакувати яке приїздять гурмани з усього світу - білий трюфель.

Вишукані потреби фудді, головних споживачів послуг гастрономічного туризму задовольняють смак «лукулових бенкетів», «гастрономічна подорож» в бенедиктинські монастирі задля знайомства не лише з кухнею, а й з «практичними мистецтвами» ченців. Подібні унікальні «гастрономічні подорожі» розширюють коло споживачів гастрономічного туризму й перетворюють його на однин з головних трендів розвитку туризму.

Список використаних джерел

1. Бауман З. От паломника к туристу // Социологический журнал. 1995. №4. С.133-154.
2. Живи активно! URL: https://zhyvyaktyvno.org/.
3. Каталония без посредников. URL: https://catalunya.ru/.
4. Маяцкий М. Курорт Европа: эссе. М.: Ад Маргинем Пресс, 2009. 176 с.
5. Урри Дж. Мобильности. М.: Праксис, 2012. 576 с.
6. Шевцова А.О. Креативні стратегії розвитку міст: сутність поняття та підходи до його розуміння // Український географічний журнал. 2014. №2(87). С39-43.
7. Condé Nast Traveller. URL: https://www.cntraveller.com/.
8. Couchserfing. URL: https://www.couchsurfing.com/.