Рябєв А.А., Ганенко Н.В., Індик М.О.,
Краснокутський В.І., Рибалко Л.О.
The 15th International Scientific and Practical Conference
«Distance Education as the Main Problem of Young people»
(December 26 - 29, 2023). Madrid: International
Science Group, 2023. 345 p. pp.325-329.

Деякі шляхи розвитку екологічного туризму

В останні декілька десятків років відбувається по всьому світу стрімкій розвиток екологічного туризму (далі - екотуризм) і Україна не є виключенням. Проте, якщо порівнювати ступень розвитку в світі та в Україні, то стає зрозуміло, що в останньому випадку екотуризм знаходиться майже в зародковому стані.

Такі поняття як «екологічний туризм», «еко-туризм» або «екотуризм» (англ. ecotour та ecotourism), представляють собою відносно концепції у сфері туристської діяльності. Зумовлюючий фактор виникнення екотуризму полягає у неузгодженості взаємин в системі «суспільство-природа» або «туризм-екологія», з урахуванням специфіки впливу туризму. Важливою причиною орієнтації на аспекти екології (іноді такі аспекти стають ключовими для задоволення туристського інтересу) є зростаючий інтерес до відвідання місць з незміненим (унікальним) або слабко зміненим природним середовищем. Згідно з численними опитуваннями туристів, однією з провідних мотивацій туристських подорожей є бажання взаємодії з природою [1]. Цілком зрозуміло, що така потреба в першу чергу виникає у населення великих місць індустріально розвинутих країн, яке знаходиться значний час у відриві від природного оточення хоча і як будь-який біологічний організм з’являється його частиною. Попит щодо спілкування з природою здатні задовольнити природних середовища, що знаходяться за межами великих міст або навіть в інших країнах та на інших континентах, де спостерігається збереження унікальних з точки зору незайманості природних осередків. В цьому плані Україна має величезний потенціал, який здатен задовольнити попит щодо спілкування з природним оточенням, але не здійснює це [2; 3; 6]. Виникають закономірні питання: чому в Україні екотуризм не розвинуто і що робити для його розвитку?

Для пояснення перешкод щодо розвитку екотуризму в Україні слід почати з пояснення сутності екотуризму, який, у вигляді концепції, розпочав свій розвиток у 80-х роках XX століття із появою перших досліджень на цю тему. За даними Всесвітньої організації туризму при ООН, термін «екотуризм» активно використовується в туристській індустрії умовно давно [1; 4; 5].

Окрім того, необхідно ураховувати те, що на виникнення та посування терміну «екотуризм» значною мірою вплинули маркетолог, а не науковці, тому можна стверджувати, що формування концепції екотуризму стало наслідком особистих рекреаційних потреб людей у взаємодії з природою у вигляді компенсації навантаження від урбанізації та розвитку індивідуальних та групових прагнень не лише до відпочинку на лоні природи, але й до вивчення та захисту природного середовища, в т.ч. історико-культурних ресурсів [6]. Тобто маркетологи виявили попит, оцінили його та надали йому певний вид у системі видів туризму - екотуризму сприяли розвитку екотуризму як реального та прибуткового економічного чинника через впровадження відповідних стратегій туроператорами.

Також слід звернути увагу, що протягом тривалого періоду поняття «екотуризм» було відзначено все одно невизначеними межами та залишається об’єктом дискусій, як відзначено багатьма дослідниками, що пояснюється класичним фактором - представники сфери туризму (туроператори та турагенти), виробники послуг (країни з відповідними ресурсами, транспортні та екскурсійні підприємства, готелі та аналогічні засоби розміщення та ін.), самі споживачі послуг екотуризму та місцеве населення, в межах території якого відповідні послуги створюються та надаються и яке залучено до всіх цих процесів, по різному розуміють сутність екологічного туризму [2-5].

Що стосується концепції самого екотуризму, то це збереження природи, що використовується у рекреаційних та/або туристських цілях. Саме подібне використання природи у сполученні з вихованням любові до неї, дбайливим ставленням до неї, усвідомленням важливості її захисту та відтворення і є основною рисою екотуризму, що послідовно реалізується в значному переліку країн світу.

Тож, повертаючись до України, яка володіє значним потенціалом для розвитку екотуризму, то можна назвати декілька основних перешкод для розвитку екотуризму? на національному (внутрішньому ринку) та на світовому (міжнародному в’їзному).

В Україні май же все населення має доступ до природного оточення через невелику кількість дійсно великих індустріально розвинутих місць, через значну високу доступність до природних рекреаційних ресурсів, яку населення країни може задовольнити не організовано та самостійно у майже будь-яких сполученнях - у сполученні з сільським, зеленим, спортивним та ін. видами туризму, якщо ураховувати значення поняття туризм згідно з Законом України «Про туризм» [8]. Все це пояснює відсутність попиту на організовані послуги з боку туристських підприємств щодо заняття екотуризмом. Не менш важливо і те, що в країні відсутні складова так званої екологічної складової щодо шановного ставлення до природи і не лише використання її як туристсько-рекреаційного ресурсу з надмірним рекреаційним навантаженням, але і з точки зору її збереження та подальшого відтворення через виділення на це або грошей, або часу та сил, або всього разом.

Якщо аналізувати потенціал України для розвитку екотуризму з точки зору міжнародного в’їзного туризму, то тут виникають інші перешкоди: загально низька представленість України на світовому ринку туризму як дестинації, здатної задовольнити рекреаційний та/або туристський інтерес (попит на певні туристські послуги). Той вдалий поштовх, що держава отримала під час проведення Чемпіонату Європи з футболу у 2012 р., нажаль, не мав відповідного довготривалого ефекту через відсутність гідної підтримки через відсутність інформаційної та маркетингової підтримки з боку май же всіх туристських підприємств. Слід також ураховувати наявні економіко-політичні, криміногенні, епідеміологічні та інші перешкоди.

На питання щодо розвитку екотуризму можна відмітити, що окрім доволі подолання перелічених проблем необхідно здійснювати гібридний підхід, який би дозволив створити своєрідні осередки для розвитку екотуризму. Для цього пропонується використовувати об’єкти природно-заповідного фонду, природні національні та ландшафтні парки, заказники та інші природні об’єкти, що відносять до особливо охоронних природних території. Проте використання повинно бути цілком підпорядковано та обмеженням кількості видів діяльності з боку держави, місцевих органів самоуправління та самих природних об’єктів, які і будуть в першу чергу створювати послуги, пов’язані з екотуризмом.

Наприклад, повздовж річки Ворскла (в т.ч. і сама річка) є природоохоронні території, на яких май же відсутні упорядковані місця для відпочинку і при цьому спостерігається значне рекреаційне навантаження з негативними наслідками через відсутність соціальної відповідальності туристів, які залишають сміття, розводять вогнища, вирубають насадження і т.п.[10; 11]. Окрім цього, є об’єднані територіальні громади (далі - ОТГ), в зоні відповідності яких знаходяться названі природоохоронні території; є рекреанти та туристи, студенти відповідних спеціальностей та науковці зі своїм попитом на спілкування з природою. Проте можливості для задоволення цього попиту зараз відсутні, що уявляє собою проблему з точки зору наявного потенціалу, можливостей і попиту на екотуризм або інші види туризму з екологічною складовою.

Подолати цю проблему можна через виявлення таких місць в межах ОТГ та природоохоронних територій, де можливо організувати своєрідні осередки для перебування як місцевих рекреантів, так і туристів в незалежності від мети перебування. На цих виявлених місцях пропонується зробити кемпінги, що будуть діяти на комерційній основі (навіть мінімальна ціна буде приваблювати за рахунок наявності упорядкованого місця для відпочинку з одного боку, природного оточення та невисокої вартості за все це) та в їх межах здійснити своєрідні осередки, де буде:

• виділено простір для стоянки автомобілів та/або автокемперів, в т.ч. з можливістю централізованого підключення комунікацій (водопостачання та відведення, електропостачання);
• виділено простір для встановлення палаток;
• створено санвузлів;
• виділено місце для розділеного збору сміття;
• створено торгівельні та ресторанні підприємства;
• здійснюватись освітня та просвітницька діяльність щодо необхідності збереження природи і т.п.;
• виділено місце для розведення вогнищ.

Від впровадження в дію подібних кемпінгів буде отримано позитивний мультиплікаційний ефект у вигляді:

• збереження природного середовища;
• відтворення природоохоронної функції, що покладено на ОТГ через підвищення прибутковості ОТГ (плата за послуги кемпінгу та штрафи за «відпочинок» у не пристосованих для цього місцях), частина яких повинна бути використана для збереження та відтворення природного середовища;
• створення робочих місць для місцевого населення ОТГ;
• створення умов для навчання рекреантів та туристів бути більш соціально відповідальними по відношенню до природного оточення і т.п.;

У якості висновків слід зазначити, що Україна, яка має в своєму розпорядженні один з найкращих за своїм різноманіттям потенціалів для розвитку екотуризму може розпочати розвиток екотуризму навіть з мінімальними фінансовими капіталовкладеннями, але для цього необхідно здійснити відповідну нормативно-правову базу, яка б регламентувала подібне використання природоохоронних територій

Не менш важливим було б просування на внутрішньому туристському ринку інформації про подібні кемпінги, які б надавали комфортні умови в природному оточенні та були б значно дешевше за ті, що сьогодні надаються туристськими підприємствами організовано.

При чому поступово кількість та географію подібних кемпінгів можливо б було поступово розширювати по території всієї країна. А у якості наступного кроку могло б стати просування українського екотуризму на світовому ринку.

Список літератури

1. World Tourism Organization UN Tourism. URL: https://www.untourism.int/.
2. Бейдик О.О. Рекреаційні ресурси України: навч. посібник. К.: Альтерпрес, 2010.
3. Бейдик О.О. Методологія та методика аналізу, термінологія, районування: монографія. К.: В-во Київського університету, 2001. 395 с.
4. Tourism to the Year 2000: Qualitative Aspects Affecting Global Growth. Madrid: WTO, 1988.
5. A Companion to Tourism / ed. by A.A. Lew, C.M. Hall, A.M. Williams. Blackwell Publishing Ltd., 2004. URL: https://scispace.com/pdf/a-companion-to-tourism-24hsahil66.pdf.
6. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). К.: Альтерпрес, 2002. 436 с.
7. Гостева Н.П. Місце туристичної індустрії України у світі // Держава та регіони. Серія «Державне управління». 2009. №2. С.45-50.
8. Закон України «Про туризм» від 15.09.1995 р. №324/95-ВР. URL: https://tourlib.net/zakon/pro_turyzm.htm.
9. Рябєв А. А., Поколодна М. М., Купін Д. О. Оздоровчий туризм - перспективний напрям рекреації: концепція розвитку (на прикладі Полтавської області) // Бізнес Інформ. 2023. №10. С.203-209.
10. Природно-заповідний фонд Сумської області в розрізі територіальних громад. URL: https://pzf.land.kiev.ua/pzf-obl-18.html.
11. Заставский С. Політика «своєї землі» // Газета «День». 2002. №149.