Транченко Л.В.
Матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф.
«Перспективи розвитку індустрії туризму
і гостинності в Україні та світі»
(м. Луцьк, 4-5 вересня 2026 р.)
Луцьк: ЛНТУ, 2026. 325 с. С.221-223.

Адаптивне управління сталим розвитком туризму: теоретико-методологічний вимір

Туризм є складною соціально-економічною системою, функціонування якої безпосередньо залежить від стану природного середовища, соціально-культурних умов, економічної ситуації, інфраструктури, технологічного розвитку та інституційного середовища. Саме тому забезпечення його довгострокової життєздатності потребує системного управління, орієнтованого не лише на економічне зростання, а й на збереження ресурсної бази та врахування інтересів місцевих громад. Сучасний етап розвитку теорії сталого туризму характеризується значним розширенням дослідницької проблематики.

Систематичний аналіз чотирьох десятиліть наукових досліджень демонструє, що поряд із традиційними економічними, соціальними та екологічними аспектами дедалі більшого значення набувають питання цифровізації, управління дестинаціями, резильєнтності, адаптації та нових моделей туристичного розвитку [1]. Особливої актуальності зазначені питання набувають в умовах глобальних криз, пандемій, кліматичних змін, воєнних загроз, технологічних трансформацій та зміни поведінки туристів. За таких умов туристична система повинна не лише забезпечувати сталість свого поточного функціонування, а й мати здатність адаптуватися до змін, протистояти зовнішнім шокам і відновлюватися після криз [2; 4]. Отже, виникає необхідність переосмислення методології управління сталим розвитком туризму шляхом інтеграції принципів сталості, адаптивності, резильєнтності, цифровізації та партнерської взаємодії.

Класична концепція сталого туризму передбачає узгодження трьох основних складових: економічної, соціальної та екологічної. Однак динамічність туристичного середовища засвідчує, що забезпечення балансу між цими компонентами в конкретний момент часу ще не гарантує його збереження у майбутньому. Тому пропонуємо розглядати сталий розвиток туризму як динамічний стан туристичної системи, за якого забезпечується узгодження економічних, соціальних та екологічних інтересів одночасно із формуванням здатності системи адаптуватися, протистояти кризовим впливам, відновлюватися та здійснювати інноваційну трансформацію. Відповідно, управління сталим розвитком туризму доцільно визначати як системний, адаптивний і циклічний процес формування та реалізації управлінських рішень, спрямованих на забезпечення економічної життєздатності туризму, соціальної інклюзивності, збереження природного і культурного капіталу, підвищення резильєнтності туристичних систем та забезпечення їхньої здатності до інноваційного оновлення.

Таке трактування розширює традиційну парадигму сталого туризму. Якщо традиційний підхід відповідає на запитання «чи є розвиток туризму збалансованим?», то запропонований підхід додатково відповідає на питання «чи здатна туристична система зберегти та відновити цей баланс у разі зміни зовнішніх умов?». Саме тому концепції стійкість та адаптація поступово стають важливою складовою сучасної парадигми сталого туризму [2]. Для практичної реалізації запропонованого підходу розроблено авторську модель управління сталим розвитком туризму, основу якої становлять чотири взаємопов’язані рівні: ресурсний, результативний, адаптивний і трансформаційний.

• Ресурсний рівень характеризує наявний потенціал туристичної системи. До його складу належать природні, культурні, людські, фінансові, інфраструктурні та інформаційні ресурси. Основним завданням управління на цьому рівні є визначення потенціалу території та забезпечення раціонального використання ресурсів.
• Результативний рівень передбачає оцінювання наслідків туристичної діяльності. Він охоплює економічні результати, зайнятість, доходи населення, екологічне навантаження, соціальні ефекти, якість туристичного досвіду та вплив туризму на місцеву громаду.
• Адаптивний рівень відображає здатність туристичної системи реагувати на зміни зовнішнього середовища. Він включає ризик-менеджмент, кризове планування, диверсифікацію туристичного продукту, гнучкість управлінських рішень та механізми відновлення.
• Трансформаційний рівень забезпечує довгострокове оновлення туристичної системи через інновації, цифровізацію, smart tourism, нові бізнес-моделі, циркулярні практики та нові форми партнерства.

Цифровізація при цьому не повинна розглядатися виключно як технологічна модернізація. Систематичний огляд Rodrigues, Eusébio та Breda показує, що цифрова трансформація може бути каталізатором сталого розвитку туризму, однак між технологічними можливостями та їх фактичною реалізацією існують управлінські й теоретичні розриви [3].

Принциповою особливістю моделі є циклічність управління. Отримані результати не є кінцевою точкою процесу. Вони повинні повертатися до системи управління як інформація для коригування наступних рішень.

Таким чином, управлінський цикл набуває вигляду: моніторинг → оцінювання → рішення → реалізація → результат → аналіз → коригування → нове рішення. Такий підхід дозволяє розглядати управління сталим розвитком не як одноразове досягнення визначених показників, а як безперервний процес навчання та адаптації туристичної системи.

Теорія та методологія управління сталим розвитком туризму перебувають на етапі концептуальної трансформації. Сучасна туристична система потребує не лише балансу економічних, соціальних та екологічних інтересів, а й здатності адаптуватися до змін, протистояти кризам, відновлюватися та здійснювати структурну трансформацію.

Запропонована авторська модель передбачає чотири взаємопов’язані рівні управління: ресурсний, результативний, адаптивний і трансформаційний. Їх функціонування забезпечується цифрово-аналітичним і стейкхолдерським контурами та реалізується через постійний механізм зворотного зв’язку. Методологічно запропоновано розширити традиційне оцінювання сталості п’ятьма складовими: економічною, соціальною, екологічною, інституційною та цифрово-інноваційною. Додаткове включення коефіцієнта резильєнтності дозволяє оцінювати не лише поточний рівень сталості, а й здатність туристичної системи протистояти зовнішнім викликам та відновлюватися після них.

Перспективним напрямом подальших досліджень є розроблення, нормування та емпірична апробація інтегрального індексу сталого й резильєнтного розвитку туристичних дестинацій, а також його тестування на прикладі українських туристичних територій.

Список використаної літератури

1. Agarwal R., Mehrotra A., Mishra A., Rana N. P., Nunkoo R., Cho M. Four Decades of Sustainable Tourism Research: Trends and Future Research Directions // International Journal of Tourism Research. 2024. Vol.26. Issue 2.
2. Mihalic T. Trends in Sustainable Tourism Paradigm: Resilience and Adaptation // Sustainability. 2024. Vol.16(17).
3. Rodrigues V., Eusébio C., Breda Z. Enhancing Sustainable Development through Tourism Digitalisation: a Systematic Literature Review // Information Technology & Tourism. 2023. Vol.25. pp.13-45.
4. Wang T., Yang Z., Chen X., Han F. Bibliometric Analysis and Literature Review of Tourism Destination Resilience Research // International Journal of Environmental Research and Public Health. 2022. Vol.19(9).