Тимчук С.В.
Матеріали V Міжнар. наук.-практ. конф.
«Сучасні тенденції сталого розвитку індустрії
туризму та гостинності: європейські практики та
національні реалії» (м. Харків, 15 квітня 2026 р.)
Харків: ХНУМГ ім. О.М. Бекетова, 2026. 605 с. С.134-138.

Агроекологічні практики як елемент туристичного продукту в сільському зеленому туризмі

У сучасних умовах глобальних екологічних викликів та зростання інтересу суспільства до принципів сталого розвитку особливої актуальності набуває інтеграція екологічно орієнтованих підходів у сферу туризму. Одним із перспективних напрямів такого поєднання є розвиток сільського зеленого туризму, який передбачає використання природних, культурних та господарських ресурсів сільських територій для створення автентичного туристичного продукту. У цьому контексті важливу роль відіграють агроекологічні практики, спрямовані на раціональне використання природних ресурсів, збереження біорізноманіття та мінімізацію негативного впливу сільськогосподарської діяльності на довкілля.

Агроекологічні практики охоплюють широкий спектр заходів, зокрема органічне землеробство, використання екологічно безпечних технологій вирощування сільськогосподарських культур, збереження традиційних агроландшафтів, застосування природоохоронних методів ведення господарства та популяризацію локальних продуктів. Їх впровадження у діяльність господарств сільського зеленого туризму сприяє формуванню екологічно орієнтованого туристичного продукту, який поєднує відпочинок, пізнавальні елементи та ознайомлення туристів з принципами сталого природокористування.

Водночас агроекологічні практики можуть виступати не лише елементом господарської діяльності, а й важливою складовою туристичного досвіду. Участь туристів у сезонних сільськогосподарських роботах, ознайомлення з технологіями органічного виробництва, дегустація локальних екологічних продуктів, а також участь у майстер-класах з традиційного ведення господарства формують унікальну туристичну пропозицію та сприяють підвищенню конкурентоспроможності сільських туристичних господарств.

Питання розвитку сільського туризму та впровадження екологічно орієнтованих підходів у туристичній діяльності досліджували численні українські та зарубіжні науковці. Однак проблематика інтеграції агроекологічних практик у формування туристичного продукту сільського зеленого туризму потребує подальшого наукового осмислення, зокрема з урахуванням сучасних тенденцій екологізації туризму та зростання попиту на відповідальні форми подорожей [1]. У господарствах сільського зеленого туризму можуть застосовуватися різні агроекологічні практики, спрямовані на екологічно безпечне ведення сільського господарства, збереження природних ресурсів та формування екологічно орієнтованого туристичного продукту.

У господарствах сільського зеленого туризму можуть використовуватися різноманітні агроекологічні практики, що поєднують принципи сталого природокористування з організацією туристичної діяльності. Насамперед важливе значення має впровадження органічного землеробства, яке передбачає відмову від використання синтетичних мінеральних добрив, пестицидів і гербіцидів, а також застосування природних методів підвищення родючості ґрунтів, таких як сидерація, компостування та використання органічних добрив. Важливою складовою агроекологічних практик є також збереження та підтримання біорізноманіття, що реалізується через вирощування традиційних і локальних сортів рослин, утримання місцевих порід тварин, створення квіткових смуг, садів та природних екосистем на території господарства [2].

У діяльності агротуристичних господарств широко застосовуються практики раціонального використання природних ресурсів, зокрема ощадливе використання води, впровадження систем збору дощової води, застосування енергоефективних технологій та використання відновлюваних джерел енергії. Важливим напрямом є також формування замкнених або маловідходних циклів господарювання, що передбачає повторне використання органічних відходів у вигляді компосту, сортування та переробку побутових відходів, а також мінімізацію негативного впливу господарської діяльності на довкілля.

Крім того, агроекологічні практики у сфері сільського зеленого туризму часто поєднуються з освітньо-пізнавальними елементами туристичного продукту. Туристи можуть брати участь у сезонних сільськогосподарських роботах, ознайомлюватися з технологіями органічного виробництва, відвідувати екологічні ферми, брати участь у майстер-класах з традиційного ведення господарства та дегустувати локальні екологічно чисті продукти. Такий підхід сприяє формуванню екологічної культури відвідувачів, популяризації принципів сталого розвитку та підвищенню привабливості сільських туристичних господарств [3-4].

В Україні агроекологічні практики у сфері сільського зеленого туризму реалізуються через розвиток локального крафтового виробництва, формування туристичних кластерів, спеціалізацію регіонів на основі автентичних продуктів, впровадження систем добровільної екологічної сертифікації та залучення туристів до господарської діяльності. Такий підхід сприяє формуванню комплексного туристичного продукту, який поєднує екологічно орієнтоване сільське господарство, гастрономічні традиції та пізнавальний туризм.

Одним із найбільш поширених напрямів впровадження агроекологічних практик є розвиток крафтового виробництва та гастрономічного туризму. Зокрема, Львівська область є одним із провідних регіонів України у розвитку малих крафтових сироварень, які використовують традиційні рецептури та екологічно чисту сировину. У цьому регіоні функціонують фермерські господарства та сімейні ферми, що поєднують виробництво органічної продукції з туристичною діяльністю. Наприклад, ферма «La ferme de Elise» у селі Дмитровичі спеціалізується на виготовленні сирів із козиного молока, а екоферма «Плай» у селі Климет виробляє сири з буйволиного та козиного молока з використанням карпатських трав. Молочна ферма «МУККО» у селі Угерсько пропонує туристам дегустаційні програми та екскурсії, під час яких відвідувачі можуть ознайомитися з процесом виробництва сирів. Сімейна мініферма «З гарбузового раю» у селі Мильчиці, окрім виробництва сирів різних сортів, організовує кулінарні майстер-класи та пропонує авторські соуси і варення. Сироварня «Мольфар» у селі Рокитне відома виробництвом оригінальних сортів сирів із використанням темного пива та трюфелів. Подібні господарства формують гастрономічну складову туристичного продукту та сприяють популяризації локальних продуктів [3].

Важливу роль у розвитку агроекологічних практик відіграють кластерні ініціативи, що об’єднують власників агроосель, фермерські господарства та туристичні підприємства для створення комплексного туристичного продукту. Першим прикладом такого об’єднання в Україні став кластер сільського туризму «Оберіг», створений у 2002 році в смт Гриців Хмельницької області, який об’єднав десять агроосель. Подальший розвиток кластерного підходу відбувається через створення нових регіональних об’єднань, зокрема Подільсько-Буковинського туристичного кластеру, заснованого у 2023 році. До його складу входять громади Кам’янець-Подільського, Хотина, Старої Ушиці та Китайгорода, які розвивають туристичну діяльність із акцентом на екологічний туризм і раціональне використання природних ресурсів територій, зокрема акваторії Бакотської затоки. Іншим прикладом є кластер «Сузір’я» в Івано-Франківській області, який спеціалізується на розвитку туризму та виробництві сувенірної продукції [5].

Значний потенціал для розвитку агроекологічних практик має регіональна спеціалізація територій та формування так званих «зелених маршрутів», основу яких становлять природні ресурси та локальні продукти. Наприклад, село Колочава на Закарпатті є одним із відомих центрів сільського зеленого туризму, де функціонує близько десяти музеїв, зокрема скансен «Старе село», що відображає понад трьохсотрічну історію традиційного побуту регіону. У Львівській області Яворівський район розвиває туристичну діяльність на основі природних ресурсів території, зокрема природного заповідника «Розточчя» та бальнеологічних ресурсів, представлених мінеральними водами типу «Нафтуся». Окрім цього, формування туристичної спеціалізації територій може базуватися на популяризації локальних брендів аграрної продукції, серед яких виокремлюють херсонські кавуни, ніжинські огірки, мелітопольську черешню, сумську картоплю та бессарабські виноградники.

Важливим інструментом впровадження агроекологічних практик є система добровільної екологічної сертифікації садиб сільського зеленого туризму.

В Україні функціонує програма «Українська гостинна садиба», у межах якої застосовується екологічне маркування «Зелена садиба». Ця система передбачає дотримання низки екологічних вимог, зокрема відмову від використання хімічних засобів захисту рослин, сортування відходів та використання органічних залишків для компостування. Найвищий рівень сертифікації передбачає повну відмову від мінеральних добрив і застосування природних будівельних матеріалів. За даними програми, екологічну сертифікацію пройшли понад дві сотні агросадиб у більш ніж двадцяти областях України, що свідчить про поступове поширення екологічно орієнтованих практик у сфері сільського туризму [6].

Ще одним важливим напрямом є залучення туристів до безпосередньої участі у сільськогосподарській діяльності, що характерно для агроекотуризму. У межах такого підходу туристичні господарства пропонують відвідувачам участь у традиційних господарських процесах, зокрема випіканні хліба, рибальстві, зборі грибів, ягід і лікарських трав або сезонних польових роботах. Поряд із цим організовуються освітні заходи та майстер-класи з органічного садівництва, ремісничих занять, таких як гончарство чи різьбярство. Прикладом впровадження подібних практик є фермерське господарство «Пан Білан», яке розробляє туристичні продукти на засадах сталого розвитку, поєднуючи вирощування органічної продукції з проведенням кулінарних майстер-класів та пізнавальних заходів для туристів.

Таким чином, розвиток крафтового виробництва, формування туристичних кластерів, регіональна спеціалізація територій, впровадження екологічної сертифікації та активне залучення туристів до аграрної діяльності є основними практичними напрямами реалізації агроекологічних практик у сільському зеленому туризмі України. Їх застосування сприяє формуванню унікального туристичного продукту, підвищує привабливість сільських територій та стимулює розвиток сталого туризму.

Отже, використання агроекологічних практик у сільському зеленому туризмі забезпечує підвищення конкурентоспроможності туристичних господарств, сприяє збереженню природного середовища та стимулює соціально-економічний розвиток сільських територій. Подальші дослідження доцільно спрямувати на розроблення механізмів підтримки впровадження агроекологічних практик та оцінювання їх економічної ефективності у структурі туристичного продукту.

Список літератури

1. Горшкова Л.О. Розвиток сільського «зеленого» туризму як складової частини туристичного комплексу // Вчені записки ТНУ імені В.І. Вернадського. Серія: Економіка і управління. 2020. Т.31(70). №1. С.115-120.
2. Махиня С.О. Сільський туризм як фактор соціально-економічного розвитку сільських територій: дис... д-ра філософії: 051. Кам’янець-Подільський: Подільський державний університет, 2025. 253 с.
3. Стадник М., Кожушко П. Органічне виробництво та агротуризм: взаємозв’язок та взаємовплив // Економіка та суспільство. 2024. Вип.69.
4. Тимчук С.В., Чернега І.І. Механізми екологізації аграрного виробництва як платформа для розвитку сільського зеленого туризму в Україні // Економіка та суспільство. 2025. Вип.80.
5. Рубіш М.А., Чорій М.В., Зеленська Л.В. Гастрономічний туризм як засіб активізації туристичних дестинацій // Науковий вісник Мукачівського державного університету. Серія «Економіка». 2020. Т.7. №1. С.61-66.
6. Яровий В. Агроекологія в стратегіях розвитку сільського господарства та сільських територій: глобальний та український виміри : монографія. К.: НАН України, ДУ «Ін-т екон. та прогнозув. НАН України», 2024. 235 с.