Устименко Л.М., Булгакова Н.В., Уткіна О.С.
Тези доповідей ІІІ Міжнар. наук.-практ.
конф.-фестивалю «Нематеріальна культурна спадщина
як сучасний туристичний ресурс: досвід, практики,
інновації» (м. Київ, 14-15 листопада 2019 р.)
К.: Вид. центр КНУКіМ, 2019. 279 с. С.138-142.

Популяризація нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО в межах національно-орієнтованих видів туризму

2019 рік став для України дійсно визначним, адже три об’єкти увійшли до Національного переліку Нематеріальної культурної спадщини, бо виконали всі основні вимоги для того, аби бути включеними до списку, який допоможе їм залишитися під світовою охороною. Цими об’єктами стали:

• Традиція декоративного розпису села Самчики - традиційні ремесла сіл Самчики, Сахнівці Старокостянтинівського району Хмельницької області. Включена до Нематеріальної культурної спадщини наказом від 4.07.2019 року
• Олешнянське гончарство Чернігівщини - традиційні ремесла с. Олешня, смт Замглай Ріпкінського району Чернігівської області. Включено до об’єктів ЮНЕСКО наказом від 4.07.2019 року.
• Художнє дереворізьблення Чернігівщини - традиційні ремесла. Чернігівська області. Також включено до Нематеріальної спадщини включено наказом від 04.07.2019 року.

Головна мета кожної країни, а у тому числі нашої держави - популяризувати якомога більше об’єктів, які можна буде визначити як нематеріальну культурну спадщину рівня ЮНЕСКО. Наразі для цього робиться все можливе - у школах та вищих навчальних закладах у рамках факультативних занять проводяться майстер-класи, на яких школярі та студенти можуть більше дізнатися про нематеріальну культурну спадщину України, про те, що колись грало важливу роль в становленні України, як культурно багатої держави, про те, що дійсно залишило вагомий відбиток в історії нашої країни та всього українського народу.

Але всі вище перераховані заходи направлені на популяризацію серед підростаючого покоління нашої держави та певної частки дорослого населення, що опосередковано причетні до цієї справи. Зрозуміло, що це коло треба розширити за державні межі, тому так важлива популяризація національних об’єктів нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО серед іноземців. Найбільш от питальним засобом для цього можуть бути національно-орієнтовані види туризму: краєзнавчий, етнографічний, етнічний та культурно-пізнавальний.

Багатовікова історія України та її унікальна культурна спадщина дає можливість створювати суспільно важливий національний туристичний продукт. В епоху глобалізації нагальним питанням є збереження національної своєрідності, що актуалізує необхідність напрацювання ефективних методів збереження, відтворення, популяризації елементів національної культурної спадщини як сучасного туристичного ресурсу. Оскільки глобалізаційні процеси в світі охопили і сферу туризму, то постає проблема збереження національної своєрідності в межах туристичної діяльності в цілому та національно-орієнтованих видів туризму зокрема.

У період активізації глобалізаційних процесів питання зосередження уваги на розвитку національно-орієнтованих видів туризму є засобом не тільки збереження культурного надбання окремої нації, але й культурного розмаїття людства. Другим важливим напрямом розвитку національно-орієнтованих видів туризму є популяризація об’єктів історико-культурної спадщини народу та її трансляція прийдешнім поколінням, що є сьогодні досить актуальним.

Водночас комплексні дослідження, що поєднують питання етнокультурних ресурсів та використання їх в туристичній сфері в науковій літературі з історії, географії, культурології та філософії поки що не проводилися. Питання, пов’язані зі з’ясуванням місця та ролі етнічних ресурсів у житті сучасної людини та застосування у туристичній сфері розроблені не повною мірою. З огляду на викладене можна стверджувати, що представлена проблематика є актуальною, а дане дослідження системним аналізом культурологічних засад національно-орієнтованих видів туризму, їх ресурсного потенціалу та перспектив розвитку національного туризму, його змісту та форм.

Культурна своєрідність певної території формує стійкий інтерес до культурної спадщини та попит на культурні послуги, що забезпечує майбутній розвиток. Реалізація потенціалу етнічної культури стає одним з внутрішніх чинників розвитку, здатних перетворитися на сталу конкурентну регіональну перевагу. Найбільший інтерес у туристів викликають такі елементи культури народу як мистецтво, релігія та історія. Мистецтво - один з важливих елементів культури, здатний сформувати переконливий мотив до туристської поїздки. Вивчення мистецтва певного краю, зокрема і народної творчості, є складовою частиною загального краєзнавства У пам’ятках мистецтва розкривається сьогодення й минуле регіону разом з його рисами духовного життя. Вивчення особливостей художнього життя регіону, місцевих пам’ятників, мистецтва, творчості художників є досить часто предметом туристського краєзнавства.

Народні промисли, народне мистецтва особливо цікаве для туристів, тому що пов’язане з побутом, способом життя й працею народу, з культурними традиціями й звичаями краю, вони дають можливість представити джерела й своєрідність місцевої художньої культури. Ефективність мистецтва у збереженні культури краю характеризується рівнем індивідуального осягнення культурних цінностей, їх перетворенням у внутрішній світ суб’єкта.

Краєзнавчий туризм має на меті допомогти туристам зрозуміти, що світ мистецтва є відкритим простором своєрідної культури, що виражає самобутність національних традицій у їх взаємозв’язку з духовними надбаннями інших народів і дає можливість осягнути цілісну художню картину світу. Пошук та ознайомлення з художніми творами дарує майбутнім поколінням знання про рідну культуру, прищеплює вміння адекватно сприймати мистецькі цінності певного етносу, виховує почуття національної гідності та патріотизму.

Нині існує безліч класифікацій видів туризму, які мають різні критеріальні підходи, тому чітку класифікацію провести дуже важко, проте кожна з них виокремлює такий вид туризму як культурно-пізнавальний. У наш час культурно-пізнавальний туризм є надзвичайно перспективним, хоча інформації щодо його проблем та перспектив розвитку недостатньо. В. Петранівський (2012) виокремлює поняття етнокультурного туризму поряд із етнографічним. Усі, хто залучений до етнокультурного туризму, на його думку, повинні брати до уваги соціально-культурні традиції та звичаї всіх народів, включаючи національні меншини, зокрема, наголошує на тому, що туристичну діяльність необхідно здійснювати у гармонії зі специфічними етноособливостями регіонів, які приймають мандрівників, дотримуючись місцевих звичаїв і традицій.

Щодо етнографічного туризму, то це вид пізнавального туризму, основною метою якого є відвідування етнографічних об’єктів, що є історичною спадщиною народу, який проживав на даній території. На думку дослідника, дефініція «етнокультурний туризм» є більш вагомою за змістом та світоглядним значенням, ніж етнографічний туризм, оскільки відображає мотиваційно-пізнавальний інтерес туристів до духовно-матеріальних елементів культури конкретного народу (етносу). Таким чином, у науковій літературі декілька близьких за змістом понять мають реальне право на існування: «етнографічний туризм», «етнокультурний туризм», «етнічний туризм». А етнокультурний потенціал регіону можна розглядати як складову частину культурно-пізнавального туризму.

Через етнографічний туризм реалізується функція збереження і трансляції національної спадщини, зокрема, даний вид туризму характеризується потужним культурним та соціально-економічним впливом на розвиток країни, прибутковістю та динамічністю. Значною мірою поступ цього напрямку туризму зумовлений новою хвилею розвитку постіндустріального суспільства і бажанням наблизитися до свого етнічного коріння. З огляду на це туризм, в основу якого покладено етнічний потенціал, є перспективним інноваційним сегментом внутрішнього туризму в Україні.

У молодій демократичній європейській державі, якою сьогодні є Україна, у добу глобалізації та розвитку нових інформаційних технологій національна культура набуває особливого, ключового значення. Отже, зростає роль державної культурної політики, що повинна враховувати вимоги світової спільноти щодо сутності культури та її значення в епоху кардинальних зрушень у напрямку єднання. У сучасному світі саме творча, інтелектуальна діяльність як важливий складник культури стає визначальним чинником суспільного розвитку. Завдяки культурі громадяни суспільства мають змогу реалізувати свій творчий потенціал, долучитись до надбань світової цивілізації, зберігати і збагачувати не лише матеріальні, науково-технічні, інтелектуальні багатства власної країни, але й світову історико-культурну спадщину у всьому різноманітті.

Список використаних джерел

1. Вишневська О.О. Феномен туризму у сучасному соціокультурному просторі: монографія. Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2009. 296 с.
2. Петранівський В. Етнокультурний і етнофестивальний туризм: теорія і практика // Франкова криниця. 2012. №12. С.28-41.
3. Ustymenko L. Involving UNESCO Intangible Cultural Heritage in Tourist and Recreational Activities // World Science. 2018. Vol.4(32). рр.16-19.