Ворошилова Г.О., Рокитько Ю.А.
Тези доповідей ІІІ Міжнар. наук.-практ.
конф.-фестивалю «Нематеріальна культурна спадщина
як сучасний туристичний ресурс: досвід, практики,
інновації» (м. Київ, 14-15 листопада 2019 р.)
К.: Вид. центр КНУКіМ, 2019. 279 с. С.51-54.
Місце нематеріальної культурної спадщини України в розвитку туризму
Дослідження культурної спадщини є важливою складової патріотичного виховання молоді, любові та поваги до національної культурної спадщини та толерантності і поваги до інших культур. В туристичній сфері це особливо важливо, оскільки на сьогодні національний туристичний ринок, внутрішній туризм в Україні формують патріоти батьківщини, свого села, містечка, дестинації.
Нематеріальна культурна спадщина - це потужний туристичний ресурс, який вимагає збереження, вивчення та популяризації за рахунок у т.ч. туристичних подорожей та екскурсій.
Відповідно до Конвенції ЮНЕСКО, термін «нематеріальна культурна спадщина» означає «звичаї, форми представлення та вираження, знання і навички, а також пов’язані з ними інструменти, предмети, артефакти й культурні простори, визнані співтовариствами, групами і, в деяких випадках, окремими особами в якості частини їх культурної спадщини» [4].
Нематеріальна культурна спадщина відіграє надзвичайно важливу роль у формуванні ідентичності окремої соціальної групи і особистості. Існування нематеріальної спадщини в її великому багатстві є необхідною умовою для збереження культурного розмаїття в умовах зростаючої глобалізації. Взаємне розуміння нематеріальної культурної спадщини різних громад допомагає в проведенні міжкультурного діалогу і виховує взаємну повагу до інших способів життя.
Основним документом, який визначає сутність нематеріальної культурної спадщини та регламентує діяльність щодо її збереження є Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини, яка була прийнята на 32 сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 17 жовтня 2003 року. Україна приєдналася до Конвенції 6 березня 2008 року відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини» [1].
В країні також затверджений Перелік елементів нематеріальної культурної спадщини України, до якого включені:
- Опішнянська кераміка;
- Косівська мальована кераміка;
- Кролевецькі ткані рушники;
- Культура хліба (Хлібна культура і традиції);
- Петриківський розпис - українське декоративно-орнаментальне малярство ХІХ-ХХІ ст.;
- Козацькі пісні Дніпропетровщини [2].
Українські об’єкти нематеріальної культурної спадщини відображають збережену етнокультурну самобутність історичних країв нашої держави, зокрема Буковини, Покуття, Закарпаття, Волині, Поділля, Слобожанщини тощо, і тим самим забезпечують конкурентні переваги українського туристичного продукту на світовому ринку туризму, що дозволяє нашій країні підвищити темпи розвитку туристичного бізнесу разом з малим підприємництвом, яке забезпечує відродження і збереження етнокультурної самобутності українського народу.
Розвиток туризму на основі пожвавлення використання ресурсів нематеріальної культурної спадщини регіонів нашої країни вирішить також низку напружених соціальних проблем, найперше, безробіття, закордонного заробітчанства, а також сприятиме вихованню національно-патріотичних почуттів своїх громадян.
Серед великої кількості шедеврів нематеріальної культурної спадщини, які сформувалися як об’єкти туристичного інтересу, слід виділити, такі:
- легенди Криму та Карпат, що пов’язані з історичними подіями;
- стародавнє дійство присвячене Купайлу, що не поступається карнавалам, занесеним до переліку свят, що охороняються ЮНЕСКО;
- вертепи та різдвяні колядки, які поєднують карнавальні й пісенні дійства;
- писанкарство, гончарство, кобзарство і т.ін., що виражають культуру і мистецтво підприємницької діяльності.
Задля збереження та збагачення наведеного переліку об’єктів нематеріальної культурної спадщини та включення їх до світових надбань у цій сфері, необхідно розробити національну програму їх вивчення, відродження, збереження та використання в туристичній діяльності. Зрозуміло, що виконання такої програми потребує створення туристично-інформаційних центрів популяризації об’єктів української культурної спадщини, які, як доречно зазначає О.І. Орленко, виконують функції інформаційного, координаційного та навчального осередку, підтримуючи розвиток туризму і забезпечуючи тим самим стратегічний розвиток внутрішнього та в’їзного туризму [3, с.35]. Все це потребує державної фінансової підтримки й розвитку волонтерського руху, спрямованого на вивчення й відродження культурної спадщини України відповідно до конвенції ЮНЕСКО з цих проблем.
Розвиток туризму в Україні потребує наукового дослідження, розробки й популяризації привабливих для задоволення туристичного попиту об’єктів. В умовах визнання пріоритетності туризму в соціально-економічному розвитку України і набуття ним характеру потужної туристсько-рекреаційної індустрії підвищення уваги до проблем формування й популяризації привабливих для туристів об’єктів відвідування стає доволі актуальним.
Отже, історико-культурна спадщина, як матеріальна, так і нематеріальна, має величезне значення і вплив на моральне і духовне життя суспільства. Для збереження та збагачення переліку об’єктів нематеріальної культурної спадщини, включення їх до реєстрів надбань людства, необхідно розробити національну програму їх вивчення, відродження, збереження та використання в туристичній й у соціокультурній діяльності загалом. Все це потребує вагомої державної фінансової підтримки, цілеспрямованої державної політики, спрямованої на вивчення й відродження історико-культурної спадщини етнорегіонів України, її культурних надбань відповідно до Конвенції ЮНЕСКО з цих проблем.
Список використаних джерел
1. Закон України «Про приєднання України до Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/132-17.
2. Петранівський В.Л., Рутинський М.Й. Туристичне краєзнавство. К.: Знання, 2008. 575 с.
3. Орленко О.І. ТЦ: подорожі з відкритими очима // Новости турбизнеса. 2007. №18(92). С.35-37.
4. Мельничук О. І. Концепція нематеріальної культурної спадщини. Формування в міжнародному праві // Пам’ятки України: історія та культура. 2003. №3. C.12-17.
