Заєць О., Даниленко В.В.
Матеріали XIX Міжнар. наук.-практ. конф.
«Управління розвитком соціально-економічних
систем» (м. Харків, 6-7 березня 2025 р.)
Харків: ДБТУ, 2024. Ч.3. 656 с. С.314-318.
Практика агротуризму в країнах ЄС
Протягом останніх десятиліть агротуризм активно розвивається в різних регіонах Європейського Союзу, що значною мірою зумовлено різними факторами та умовами. У наукових працях можна знайти чимало міжнародних досліджень, які аналізують агротуризм з різних перспектив.
Для розуміння будь-якого явища необхідне базове концептуальне визначення його ключових характеристик. Огляд наукової літератури свідчить про відсутність єдиного загальноприйнятого визначення агротуризму. У різних дослідженнях використовуються різноманітні терміни, що описують це явище, зокрема агротуризм, фермерський туризм, сільський туризм [1]. Це створює складну структуру, що поєднує елементи сільського господарства та туризму, особливо коли відсутнє чітке тлумачення цих понять.
Агротуризм розглядається як ефективний інструмент місцевого розвитку, оскільки сільське господарство залишається ключовою економічною діяльністю в сільській місцевості. Взаємозв’язок між аграрним сектором і туризмом сприяє економічному зростанню країн, що розвиваються [2]. Незважаючи на проблему деаграризації, що супроводжується скороченням робочих місць у сільському господарстві через розвиток промисловості та новітніх технологій, розвиток туристичної діяльності у сільських регіонах відкриває можливості для збільшення доходів населення та покращення їхнього добробуту. Окрім цього, агротуризм стимулює інновації у створенні туристичних послуг і продуктів [3].
Агротуризм отримав міжнародне визнання ще на початку XX століття [4]. Його інтенсивне зростання розпочалося після впровадження країнами комплексу політик, які містили чіткі керівні принципи, зобов’язання та стимули, спрямовані на підтримку диверсифікації фермерських господарств шляхом розвитку туризму та готельно-ресторанних послуг [5].
Одним із прикладів є програма LEADER, яка надає гранти фермерам країн-членів Європейського Союзу для сприяння розвитку сільських територій. Програма LEADER (фр. Liaison Entre Actions de
Développement de l’Économie Rurale «Зв’язок між діями щодо розвитку сільської економіки») це ініціатива Європейського Союзу, спрямована на підтримку розвитку сільських територій шляхом залучення місцевих громад до активної участі у формуванні та реалізації стратегій розвитку своїх регіонів. Серед ключових особливостей програми LEADER можемо зазначити:
- підхід «знизу вгору», де рішення приймаються на місцевому рівні, що дозволяє враховувати специфіку та потреби конкретних громад;
- територіальний підхід, а саме зосередження на конкретних сільських територіях з урахуванням їхніх унікальних ресурсів та потенціалу;
- місцеві партнерства, це про створення місцевих груп, які об’єднують представників державного, приватного та громадського секторів для спільної роботи над розвитком регіону;
- інноваційність через заохочення новаторських підходів у вирішенні місцевих проблем та використанні ресурсів;
- співробітництво через сприяння співпраці між різними регіонами та країнами для обміну досвідом та кращими практиками;
- комплексний підхід через розробку та реалізацію багатогалузевих стратегій розвитку, що охоплюють різні аспекти сільського життя та створення мереж для обміну інформацією, знаннями та досвідом між учасниками програми.
У країнах Європейського Союзу реалізовано низку успішних ініціатив, спрямованих на підтримку сільських територій та розвиток туризму. Варто відзначити такі практики, як програма SAPARD (Спеціальна передвступна програма для сільського господарства та розвитку села), яка була запропонована ЄС для 10 країн Центральної Європи - кандидатів на вступ до ЄС та спрямована на допомогу цим країнам у підготовці до членства шляхом фінансування проєктів, що покращують сільське господарство та розвиток сільських територій, включаючи розвиток сільського туризму. Програми розвитку сільського зеленого туризму та агротуризму започатковані у багатьох країнах ЄС, таких як Польща, Німеччина, Чехія, Франція, Данія та Нідерланди. У більшості з них зелений туризм є важливим напрямом державної політики, що сприяє диверсифікації економіки сільських територій та підвищенню рівня життя місцевого населення.
Кожна країна ЄС має власні особливості організації агротуризму, що відображають її традиції та економічні умови.
У Греції агротуризм поки що не є частиною державної політики сільського розвитку, тому його фінансування з боку уряду обмежене. Однак Європейський Союз активно підтримує фермерів, заохочуючи їх використовувати агротуризм як спосіб підвищення вартості сільськогосподарської продукції. Водночас агротуризм розвивається переважно як сімейний бізнес, який максимально використовує наявні ресурси. Основним його завданням є залучення внутрішніх та іноземних туристів, створення нових робочих місць і відкриття перспектив для розвитку підприємництва. Поєднуючи сільськогосподарське виробництво з туристичною діяльністю, агротуризм пропонує відпочинок у природному середовищі, що приваблює сім’ї, людей похилого віку та пари, які прагнуть споживати екологічно чисту продукцію та взаємодіяти з природою. Це сприяє зростанню конкурентоспроможності аграрного сектору, підтримці місцевої економіки та збереженню традиційного способу життя сільських громад [6].
Агротуризм в Італії виник на основі стародавніх традицій сільського відпочинку в Альпах, Апеннінах і прибережних районах, ставши важливою частиною сільського підприємництва. Вдалі податкові пільги для аграрного сектору в 1990-х роках сприяли розвитку мережі елітних котеджів і пансіонатів, оснащених кінними манежами, басейнами та іншою рекреаційною інфраструктурою. Це створило синергію між агротуризмом і курортним бізнесом. Виноградарство, сироваріння та виготовлення макаронів стали популярними видами діяльності, а кожна провінція Італії має свої унікальні сорти винограду та неповторні вина, які можна спробувати на приватних виноробнях.
У Франції реалізація різних концепцій зеленого туризму є звичним явищем, де поєднуються агротуризм на узбережжі, кінні ферми, гірськолижні шале, виноробні садиби, рибальські будиночки та кемпінги для автотуристів, що подорожують на власних автомобілях. У країні встановлені високі стандарти для сільських помешкань. Наприклад, п’ята категорія передбачає розміщення в елегантно мебльованих садибах з художнім оформленням, каміном і сучасною побутовою технікою, а на прилеглій території може бути ландшафтний парк, басейн, сауна чи джакузі, спортивні майданчики, гараж для автомобіля та інші зручності. Вартість проживання включає харчування, яке відповідає національним кулінарним традиціям. Франція, як і Італія, займає лідируючі позиції у розвитку гастрономічного та винного туризму.
Агротуризм в Австрії розвивається завдяки поєднанню традицій сільського господарства з туристичними послугами, що дозволяє країні залучати туристів, які шукають автентичні та природні враження. Основними аспектами розвитку агротуризму в Австрії є диверсифікація сільського бізнесу, сприятливе законодавче середовище, популяризація австрійських традицій та культурних цінностей, екологічна стійкість та сталість та популярність серед місцевих та міжнародних туристів. Австрійські фермери активно впроваджують нові послуги для туристів, такі як фермерські будинки для проживання, організація екскурсій, дегустації місцевих продуктів, виробництво сиру та вина, а також участь туристів у сільськогосподарських роботах (збирання врожаю, догляд за тваринами тощо). В Австрії існує державна підтримка агротуризму, зокрема через програми фінансування та субсидії для фермерів, які займаються цією діяльністю. Важливими елементами агротуризму є ознайомлення з місцевими традиціями, кулінарією та культурними особливостями. Наприклад, в багатьох регіонах організовуються гастрономічні тури, де туристи можуть спробувати австрійську кухню, місцеві сири, вина та інші делікатеси. Австрійські фермери активно працюють над забезпеченням стійкого розвитку агротуризму, зокрема через органічне землеробство, збереження біорізноманіття та екологічно чисті практики.
Агротуризм у сусідніх з Україною країнах, таких як Польща, Словаччина та Угорщина, розвивається завдяки збереженню сільських традицій та природного середовища, а також наданню туристам можливості зануритися в сільську атмосферу. У Польщі агротуризм отримав розвиток завдяки державним програмам підтримки фермерських господарств, які надають послуги для туристів. Польські фермери пропонують проживання в традиційних сільських будинках, організовують екскурсії, дегустації місцевих продуктів, а також активні заходи, такі як збирання врожаю чи катання на кінних підводах. Популярними є також гастрономічні тури та участь у традиційних польських святах.
Словаччина також активно розвиває агротуризм, особливо в гірських регіонах, де туристи можуть насолоджуватися природною красою та сільським спокоєм. Власники фермерських господарств надають гостям можливість жити в еко-фермах, займатися традиційними ремеслами та скуштувати місцеві продукти, зокрема сири, м’ясо та вина. Словаччина також є популярним напрямом для тих, хто шукає рекреаційні можливості на природі.
Угорщина має багаті традиції сільського туризму, зокрема в регіонах, де виробляють вино, наприклад, в долині Токаї. Угорські фермери створюють комфортні умови для відпочинку в сільських котеджах, пропонують активні заняття, такі як риболовля та полювання, а також культурні програми, включаючи дегустацію вина та традиційну угорську кухню.
Таким чином, агротуризм в країнах ЄС розвивається як важлива частина сільського господарства та туризму, підтримуючи економіку місцевих регіонів і одночасно зберігаючи природні та культурні ресурси країн. Загалом агротуризм у цих країнах активно підтримується на державному рівні та стає важливим фактором розвитку сільських територій, пропонуючи туристам автентичний досвід життя на фермі і знайомство з місцевими традиціями.
Література
1. Barbieri C., Mshenga P.M. The Role of Firm and Owner Characteristics on the Performance of Agritourism Farms // Sociologia Ruralis. 2008. Vol.48(2). pp.166-183.
2. Busby G., Rendle S. The Transition from Tourism in Farms to Farm Tourism // Tourism Management. 2000. Vol.21. pр.635-642.
3. Hegarty C., Przezborska L. Rural and Agri-Tourism as a Tool for Reorganising Rural Areas in Old and New Member States - a Comparison Study of Ireland and Poland // International Journal of Tourism Research. 2005. Vol.7(2). pр.63-77.
4. Anthopoulou T. Agrotourism and the Rural Environment: Constraints and Opportunities in the Mediterranean Less-Favoured Areas // Tourism and the Environment. Environment & Assessment. Springer, 2000. Vol.6. pp. 359-360.
5. Король М.М., Атаманчук В.В. Аналіз європейського досвіду організації зеленого туризму // Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2016. №6. Ч.2. С.30-33.
6. Худавердієва В.А. Правові засади євроінтеграційних процесів в Україні в контексті імплементації законодавства ЄС у галузі туризму // Нове українське право. 2022. №2. С.197-206.