Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Менеджмент
Маркетинг
Экономика
Другие

Бартошук О.В.
Держава і регіони. Серія: Економіка та підприємництво. - 2011. - №2. - С.62-68.

Моделі розвитку індустрії туризму (зарубіжний досвід)

Анотація. Подано класифікацію різних моделей розвитку туризму в зарубіжних країнах. Розкрито сутність, функції, особливості та напрями діяльності національних туристичних адміністрацій. Обрано модель туристичного розвитку, яка є найбільш прийнятною для розвитку вітчизняного туризму.

Ключові слова: туризм, туристична індустрія, модель розвитку, зарубіжний досвід, національна туристична адміністрація, стратегічна програма розвитку туризму.

І. Вступ

Вивченню питання регулювання туристичної галузі приділяється багато уваги у працях як вітчизняних, так і зарубіжних учених. Значний внесок у дослідження проблем розвитку, управління та функціонування туристичної індустрії зробили вчені: Ю. Алексєєва [1], В. Биркович [2], М. Борущак [3], В. Герасименко [4], І. Зорін [5], Ф. Котлер [6], М. Марінін [7], Є. Писаревський [8], В. Цибух [9], С. Цьохла [10] та ін.

Проте, незважаючи на теоретичні дослідження різних аспектів розвитку туризму, недостатньо розглянуті можливості використання зарубіжного досвіду регулювання розвитку туристичної індустрії для України, а також проблеми формування й розвитку туристичної індустрії з урахуванням особливостей ринкової економіки. Актуальність і недостатня вивченість цієї проблеми зумовили вибір теми.

II. Постановка завдання

Мета статті - проаналізувати зарубіжні моделі розвитку туризму; розкрити сутність, функції, особливості та напрями діяльності спеціалізованих органів управління з реалізації державної стратегії розвитку туризму; визначити, яка з моделей розвитку туристичної індустрії є найбільш прийнятною для розвитку туризму в Україні.

III. Результати

У країнах світу існують різноманітні підходи до створення та функціонування органів регулювання розвитку індустрії туризму. Це пояснюється специфікою соціально-економічних і політичних умов розвитку окремих держав, рівнем значущості та масштабами туризму в національній економіці, рівнем розвинутості ринкових відносин та ін. Аналізуючи роль держави в розвитку туристичної галузі, можна виділити чотири моделі розвитку індустрії туризму (табл. 1).

Таблиця 1

Моделі розвитку туристичної галузі
Моделі розвитку індустрії туризму
Перша модель - “Ринкова, американська” Друга модель - “Туризм - основне джерело надходжень до бюджету” Третя модель -“Європейська”
Оперативне регулювання, мезоекономічний + мікроекономічний рівень Державне регулювання, макроекономічний + мезоекономічний + мікроекономічний рівень
Країни з розвинутою ринковою економікою Країни, що розвиваються, країни з перехідною економікою, країни з уже розвинутою індустрією туризму Розвинуті європейські держави
Відсутність державної адміністрації, що займається питаннями розвитку туристичної галузі.
Вирішення питань розвитку туризму на місцях.
Принципи ринкової економіки
Спеціальні органи державної влади.
Центральний орган - міністерство
Спеціалізований галузевий підрозділ (централізована структура, державний орган) багатопрофільного, багатогалузевого органу (міністерства) або підпорядкований уряду країни
США Ізраїль, Єгипет, Індія, Куба, Мальта, Марокко, Мексика, Нова Зеландія, Малайзія, Кенія, Оман, Камбоджа, ПАР, Домініканська Республіка, Хорватія Швейцарія, Німеччина, Франція, Австрія, Великобританія, Італія, Іспанія, Швеція, Сінгапур, Чехія, Угорщина, Грузія, Китай
  Четверта модель ”Комбінована”
Державне регулювання, макроекономічний + мезоекономічний + мікроекономічний рівень
Країни з рецептивними (такими, що приймають) туристичними ринками
Комбіноване міністерство (туризм + суміжні з ним або взаємодоповнюючі напрями соціально-економічної політики).
Туризм - пріоритетний напрям розвитку економіки.
Чіткий розподіл повноважень між центральною та регіональними туристичними адміністраціями
Туреччина, Греція, Польща, Туніс, Індонезія, Болгарія, Йорданія, Російська Федерація

Перша (ринкова) модель передбачає відсутність центральної державної туристичної адміністрації, органу державного управління на рівні центральної влади. Всі питання, пов’язані з розвитком туризму, вирішуються на рівні регіонів або самостійно суб’єктами господарювання на основі оперативного регулювання та принципів ринкової економіки. Основна умова для можливості використання цієї моделі полягає в тому, що країна має бути привабливою для іноземних туристів з усіх поглядів і не мати потребу в особливій рекламі національного туристичного продукту на світовому ринку.

Подібна модель розвитку індустрії туризму сформувалася в США, де з метою економії бюджетних коштів у 1997 р. ліквідована державна структура U.S. Travel and Tourism Administration (USTTA), що займалася питаннями розвитку туристичної галузі. Цей крок був зумовлений тим, що США втримують міцні позиції на міжнародному туристичному ринку, а сильні приватні ком-панії здатні на самостійні рекламні акції в інтересах усього національного ринку туризму. Замість USTTA в США діє Консультативна рада з туризму та подорожей (USTTAB) - досить впливовий орган, до складу якого входять значні представники туристичної індустрії.

Однак прийняття першої моделі можливе лише у випадках, коли туризм національній економіці взагалі не потрібний або коли суб’єкти туристичного ринку настільки сильні та свідомі, що здатні вирішувати всі свої проблеми без участі держави. Такий підхід ефективний у країнах з розвинутою ринковою економікою, де переважають приватні компанії різної величини і спеціалізації. Важливе значення при цьому мають розвинута інфраструктура, система забезпечення безпеки туристів, високий рівень надання банківських, страхових послуг і медичного обслуговування.

Друга модель розвитку туризму передбачає наявність спеціального, потужного, авторитетного та самостійного державного центрального органу (міністерства, управління та ін.), що займається розвитком та контролює діяльність усієї туристичної галузі. Міністерство має значні повноваження у сфері інвестицій, маркетингових досліджень, підготовки кадрів, реклами тощо. Спеціалізовані органи займаються майже виключно питаннями функціонування туристичної галузі (табл. 2).

Таблиця 2

Органи управління туристичною галуззю (за другою моделлю)
Країна Спеціалізований підрозділ
Єгипет Державна туристична адміністрація
Ізраїль Міністерство туризму
Куба Національний офіс з туризму
Мальта Управління з туризму
Марокко Національний туристичний офіс
Хорватія Міністерство туризму (Управління з туризму)
Індія, Мексика, Малайзія, Нова Зеландія, Кенія, Оман, Камбоджа, ПАР, Домініканська Республіка Міністерство туризму

Така модель управління туристичною індустрією властива багатьом країнам, що розвиваються, країнам з перехідною економікою, для яких туризм є одним з основних джерел валютних надходжень у бюджет, а також деяким високорозвинутим з туристичного погляду державам з багатою туристичною історією, які мають намір постійно підтримувати на належному рівні туристичний імідж. У цих країнах туризму надається важливого значення в державній туристичній політиці.

Для реалізації цієї моделі потрібні: значні фінансові інвестиції в розвиток індустрії туризму для створення й підтримки на високому рівні національного туристичного продукту та туристичної інфраструктури, забезпечення державної підтримки малого і середнього бізнесу, створення системи безпеки туристів тощо.

Третя (європейська) модель участі держави в розвитку індустрії туризму переважає в розвинутих європейських державах. Вона передбачає, що питання розвитку туристичної діяльності вирішуються на рівні спеціалізованого галузевого підрозділу (централізована структура, державний орган), який функціонує в рамках багатогалузевих, багатофункціональних міністерств (найчастіше економічної спрямованості) або напряму підпорядковується урядові країни, однак має статус відносно самостійного адміністративного органу (табл. 3).

Таблиця 3

Органи управління туристичною галуззю (за третьою моделлю)
Країна Макроекономічний (державний) рівень Мезоекономічний (регіональний) рівень
Спеціалізований підрозділ у міністерстві
А - Адміністративна діяльність
М - Маркетингова політика (кількість представництв за кордоном)
Назва відомства
Швейцарія А - Державний секретаріат з економічних
питань
М - Швейцарська національна туристична корпорація Switzerland Tourism

Входить
до
складу,
під-
поряд-
кову-
ється

Федеральний департамент економіки Регіональні і локальні Союзи з туризму
Німеччина А - Федеральний туристичний союз
М - Національний туристичний комітет (27)
Міністерство економіки, парламент -
Франція А - Державний секретаріат з питань туризму та Управління з туризму
М - “Maison de la France” (33)
Міністерство економіки, фінансів та промисловості Регіональні туристичні представництва, підпорядковуються префектам
Італія А - Департамент з туризму
М - Національне управління з туризму (ENIT) (20)
Міністерство економічного розвитку Місцеві органи влади
Великобританія А - комітет з питань спорту й туризму
М - “VisitBritain” (26)
Міністерство культури, засобів масової інформації та спорту Tourist Boards в Англії, Шотландії та Уельсі
Іспанія А - Державний секретаріат з торгівлі, туризму та малого бізнесу, Центральна дирекція з туризму готельна мережа “Paradores” два виставково-конгресних центри
М - Іспанський інститут туризму “Turespana” (29)
Міністерство економіки та фінансів Органи місцевої влади
Австрія А+М - Австрійський національний туристичний офіс (26) Міністерство економіки та праці -
Швеція А+М - Туристичне управління Міністерство економіки -
Сінгапур А+М - Рада з туризму Міністерство торгівлі та промисловості -
Чехія А - Департамент туризму (Державний секретаріат)
М - Національне туристичне управління CzechTourism (27)
Міністерство регіонального розвитку Департаменти туризму в регіонах
Угорщина А - Департамент туризму
М - Угорський національний туристичний офіс (22)
Міністерство національної економіки Регіональні комітети з туризму (туристичні ради), інші місцеві організації
Грузія А+М - Національне туристичне агентство Міністерство економіки та стійкого розвитку -
Китай А+М - Управління зі справ туризму (12) Держрада (уряд) -

У різних країнах світу спеціалізовані галузеві підрозділи (урядові або напівурядові) називаються по-різному, але за суттю всі вони є Національними туристичними адміністраціями (далі - НТА), до компетенції яких належить формування державної туристичної політики.

Доцільно розглянути європейську модель розвитку детальніше, тому що вона видається найбільш прийнятною і для України. Характерними рисами цього типу розвитку туризму є: погодження інтересів держави, місцевої влади та приватного бізнесу; взаємовигідні форми співробітництва між органами управління макроекономічного та мезоекономічного рівнів; у країнах діють багато інших організацій, що займаються питаннями розвитку туризму (перебувають в адміністративному підпорядкуванні у вищезгаданих структур або функціонують автономно). Така схема роботи виявилася досить продуктивною для залучення фінансових засобів приватного сектора до вирішення актуальних завдань розвитку національної економіки.

Четверта (комбінована) модель розвитку туристичної галузі передбачає створення комбінованого міністерства, яке, крім туризму, охоплює інші, суміжні з ним або взаємодоповнюючі напрями соціально-економічної політики.

За даними Всесвітньої туристичної організації (UNWTO), у понад 80 країн світу туризм віднесено переважно до компетенції міністерств і відомств економічного блоку (міністерства економіки, торгівлі, транспорту, промисловості, фінансів), решта - до міністерств і відомств соціального блоку (міністерства культури, екології, освіти, інформації, археології) [4, с. 20].

Для країн, які дотримуються цього типу державного регулювання, характерне визначення туризму як пріоритетного напряму розвитку економіки, що досягається за допомогою чіткого розподілу повноважень між центральною та регіональними туристичними адміністраціями. Основними цілями державної туристичної політики подібних спільних міністерств є забезпечення збалансованості в розвитку туризму та інших галузей економіки, а також просування національного туристичного продукту за кордоном. На наш погляд, ця модель поєднує риси другої та третьої моделей розвитку туристичної галузі. Вона знайшла широке застосування в тих країнах, які мають намір позиціонувати себе як рецептивні туристичні ринки (табл. 4).

Таблиця 4

Органи управління туристичною галуззю (за четвертою моделлю)
Країна Спеціалізований підрозділ
А - Адміністративна діяльність
М - Маркетингова політика
Назва відомства
Туреччина А + М - Генеральна дирекція популяризації, Генеральне управління з інвестицій Міністерство культури та туризму
Греція - Міністерство культури та туризму
Польща А - Департамент туризму
М - Польська туристична організація
Міністерство спорту і туризму
Органи місцевого самоврядування, Польське агентство розвитку туризму, регіональні та локальні туристичні організації
Туніс А + М - Національне управління з туризму Міністерство торгівлі та туризму
Індонезія А + М - Управління з туризму Індонезії VITO (Visit Indonesia Tourism Promotion Officer) Міністерство туризму, культури та мистецтва
Болгарія - Міністерство економіки, енергетики та туризму
Йорданія А + М - Рада з туризму Jordan Tourism Board Міністерство туризму
регіональні ради з туризму
Російська Федерація А + М - Федеральне агентство з туризму (Ростуризм) Міністерство спорту, туризму та молодіжної політики
Департаменти, комітети, управління з туризму на регіональному рівні в областях

Незважаючи на те, що у світі сформувалися різні моделі розвитку туризму, кожна країна має свої специфічні особливості та власні варіанти реалізації цих моделей, але водночас можна виділити спільні для країн загальні риси. Результати досліджень свідчать, що в більшості країн світу створено Національні туристичні адміністрації - НТА (Ради, організації, управління тощо) - спеціалізовані органи управління (самостійні або у складі міністерств, урядові або квазіурядові), які займаються формуванням та реалізацією стратегії розвитку туризму й державної політики у сфері туризму.

Ці органи відповідають за управління галуззю, її регулювання, інвестування й міжнародні відносини у сфері туризму, виконують контрольну та координаційну функції. Найважливішими завданням НТА є:

- загальне управління розвитком туризму;
- залучення інвестицій до туристичної галузі;
- розвиток інфраструктури;
- просування національного туристичного продукту на світові ринки та розвиток нових видів туризму всередині країни.

Основні особливості діяльності НТА:

- займаються розробкою національних програм розвитку туризму;
- НТА в більшості країн світу фінансуються за рахунок державних (урядових) джерел (VisitBritain фінансується з держбюджету на 68%, ENIT та Turespana повністю фінансуються з держбюджету);
- крім фінансових дотацій від держави НТА з метою розвитку туризму залучають кошти шляхом рекламно-пропагандистської діяльності, співробітництва з регіональними представниками туристичного бізнесу;
- основна частина витрат НТА скеровується на сприяння просуванню національного туристичного продукту на внутрішній і зовнішній ринок (за рахунок організації туристських виставок, конференцій, рекламних акцій тощо). У середньому частка таких витрат становить 50-70% бюджетів НТА;
- вони мають розгалужену мережу представництв за кордоном.

Світовий досвід свідчить про доцільність і необхідність чіткого розподілу діяльності підрозділу, відповідального за розвиток туризму в країні, на два напрями: адміністративний та маркетинговий (рис. 1).

Напрями діяльності національних туристичних адміністрацій
Рис. 1. Напрями діяльності національних туристичних адміністрацій

Перший напрям діяльності НТА (адміністративний) представляє Департамент (комітет, дирекція, секретаріат тощо) туризму - головний орган державного управління з питань туризму, який займається формуванням загальної стратегії в галузі туризму, здійсненням державної туристичної політики, підтримкою стабільного розвитку та регулюванням туристичної індустрії.

Функції Департаменту туризму полягають у розробці нормативно-правової бази загальнонаціонального характеру, зборі та обробці статистичної інформації, координації діяльності регіональної представницької і виконавчої влади, міжнародному співробітництві (міжурядові угоди, ввідносини з міжнародними організаціями, ЄС) тощо. До складу цього департаменту зазвичай входять представники регіональних департаментів туризму та головних професійних організацій у галузі туризму.

Усвідомлення важливості ефективної некомерційної рекламної діяльності з популяризації туристичного потенціалу відчувається в діяльності з розвитку туризму в багатьох країнах. Тому другий напрям діяльності НТА представлений національними туристичними офісами - організаціями, які займаються маркетинговою діяльністю (наприклад, інститут туризму Turespana в Іспанії, ENIT в Італії, Maison de la France у Франції, VisitBritain у Великобританії, Польська туристична організація, Мальтійське управління туризму тощо). Саме це відомство одержує основну частку державного фінансування; у його структурі працюють набагато більше фахівців, ніж в “адміністративному” напрямі діяльності НТУ [4, с. 20].

До компетенції офісів належить розробка “національної програми маркетингу”, створення привабливого туристичного іміджу країни, просування національного туристичного продукту та туристичних можливостей у державі й за кордоном через мережу регіональних, локальних та іноземних осередків, рівномірний розподіл туристичних потоків за регіонами, рекламну діяльність, маркетингові дослідження, управління закордонними туристичними представництвами та координацію маркетингової діяльності регіональних органів, розвиток інформаційної мережі тощо.

Основними заходами, які проводяться маркетинговими гілками НТУ з метою роз-витку туризму, є такі: проведення конференцій, презентацій, участь у міжнародних виставках і ярмарках, видавництво та поширення туристичних рекламно-інформацій-них матеріалів, організація прес-турів та консалтингове обслуговування, електронний маркетинг через мережу Інтернет (наприклад, створення інформаційної туристичної системи CZECHTOURSERVICE в Чехії та IT у Польщі) тощо. Особливістю розвитку туризму на Мальті є діяльність Мальтійського управління з туризму (МТА) з організації Мальтійських клубів за кордоном, які поєднують компанії, що обрали Мальту своїм пріоритетним напрямом.

Національні туристичні офіси співпрацюють з органами самоврядування, науковими та навчальними закладами, представниками туристичної індустрії, а також регіональними та локальними туристичними офісами.

Становить інтерес зарубіжний досвід регулювання регіонального розвитку туризму, тому що саме на місцях та в регіонах розміщені туристичні та рекреаційні ресурси, виробляється і споживається туристичний продукт, створюється певний імідж не тільки окремої місцевості, а й країни взагалі. На регіональному (мезоекономічному) рівні розвитку туризму в багатьох країнах діють відповідні органи центральної виконавчої влади, що вирішують питання ліцензування, сертифікації послуг, координують місцеві та національні ініціативи, створюють привабливий туристичний імідж регіону (наприклад, Ради з туризму в регіонах Італії та Австрії, регіональні управління з туризму Великобританії, регіональні туристичні асоціації в Німеччині тощо).

Учасниками регіональних туристичних організацій є представники регіональної туристичної громадськості, місцевої влади та торговельних палат, власники туристичних компаній та інфраструктурних об’єктів. Фінансування здійснюється за допомогою внесків цих учасників, але, як правило, найбільші внески належать місцевій владі.

При існуванні складної територіальної структури та великої різниці між рівнями соціально-економічного розвитку окремих регіонів країни, для координації державної політики в галузі розвитку туризму у відстаючих регіонах створюються спеціальні агентства (наприклад, “Каса Півдня” в Італії). У Польщі розробкою фірмового туристичного продукту для різних регіонів з урахуванням їх специфіки займається Польське агентство розвитку туризму (PART). У цій країні існують території пріоритетного розвитку туризму, де інтенсивно формується популярний і успішний туристичний продукт за рахунок грамотного застосування PR і маркетингових технологій.

Підсумовуючи досвід країн світу та існуючі моделі розвитку туризму, можна зазначити, що рівень участі держави в розвитку туризму залежить від розвинутості економіки країн. У країнах з розвинутою ринковою економікою втручання державних структур може бути мінімальним, тоді як у країнах з неусталеною економікою спостерігається підвищена увага з боку держави до туристичної сфери. Держава допомагає приватному сектору (видає кредити чи субсидії під будівництво готелів) або сама будує й експлуатує об’єкти туристичної інфраструктури. У будь-якому випадку держава має виступати координатором у розвитку туристичної інфраструктури.

У ряді країн розробляються спеціальні державні програми стимулювання туризму, які передбачають прямі субсидії або пільги в оподатковуванні, створення сприятливих умов для приватних інвестицій, позики за вигідними відсотковими ставками, зниження мит, збільшення бюджетних асигнувань на розвиток інфраструктури, надання гарантій на інвестиції з метою залучення інвесторів тощо. Наприклад, у Хорватії туристичні послуги звільнені від сплати ПДВ; польський туристичний бізнес має найнижчу ставку оподаткування в Європі - 7%; уряд Греції пропонує інвесторам допомогу в одержанні кредиту за вигідною відсотковою ставкою, знижки в податках; органи державного управління Туреччини здають в оренду на 49 років земельні ділянки за мінімальну плату інвесторам за умови будівництва го-телю.

У багатьох країнах світу, уряди яких вважають туризм однією з основних галузей розвитку національної економіки, існують Стратегічні (державні) програми розвитку туризму (національні туристичні стратегії), які підкріплені належним фінансуванням, податковими заходами стимулювання тощо. Наприклад, угорський уряд визнав розвиток туристської галузі стратегічним питанням, і в країні розроблений план Сечені, у Словаччині реалізуються Програма підтримки розвитку туризму та Кредитна програма підт-римки.

Обов’язковим елементом Стратегії роз-витку туризму є активна робота з розвитку законодавства в галузі туризму й приведення його у відповідність з правовою базою Євросоюзу. Один з основних елементів національних туристичних стратегій - організація роботи туристичних інформаційних центрів (ТІЦ) - структур, що надають туристу вичерпну інформацію про місце, у якому він знаходиться, про його визначні пам’ятки та екскурсії, рекламно-інформаційну продукцію (буклети, довідники, карти) тощо. Європейські ТІЦ функціонують у формі підрозділів органів влади або на базі музеїв чи туристичних баз, обладнані сучасною комп’ютерною технікою.

Підтримку держави в рамках Стратегії розвитку туризму доцільно скерувати на розвиток наукового потенціалу й створення умов для інноваційної діяльності. Стратегія розвитку туризму визначає стратегічні за-вдання туристичної галузі, тоді як Програма розвитку національного турпродукту розробляє стимулювальні заходи функціонування пріоритетних видів туризму (сільський, зелений, екологічний туризм, інсентив-туризм, діловий, конференц-туризм та ін.), які забезпечать покращення соціально-економічних показників розвитку національної економіки. Практика розвитку окремих видів туризму за кордоном може бути використана у вітчизняній практиці.

Для розвитку туризму в Україні необхідно використовувати досвід зарубіжних країн, спрямований на створення й закріплення позитивного іміджу України як країни, привабливої для туризму. “Европейська” модель розвитку індустрії туризму є найбільш прийнятною для України. Досвід більшості країн, у яких успішно розвивається туристична галузь, свідчить, що лише окрема структура - національна туристична адміністрація - може ефективно здійснювати державну політику у сфері туризму. Функції гілок НТА чітко розподілені; організаційна структура має розгалужену мережу як у країні, так і за кордоном. Дуже важливо, що НТА в розвинутих європейських країнах працює в тісній взаємодії з місцевою владою і приватним бізнесом.

Для ефективного функціонування цієї моделі доцільним є державне фінансування галузі за такими напрямами:

- розробка стратегічної програми розвитку туризму;
- створення національного туристичного продукту та створення мережі туристичних представництв за кордоном для ефективної пропаганди цього продукту;
- визначення найбільш перспективних видів туризму;
- застосовування сучасних інформаційних технологій;
- маркетингова, рекламно-інформаційна діяльність;
- організація ТІЦ;
- створення національного туристичного Інтернет-порталу;
- проведення політики стимулювання інвесторів, організація кредитної програми підтримки проектів розвитку туристичної інфраструктури;
- приведення нормативно-правової бази туристичної індустрії у відповідність з міжнародними стандартами.

Реалізація вказаних заходів дасть можливість підвищити темпи розвитку туристичної галузі, проводити активну загальнодержавну політику в цій важливій складовій економіки України, вимагає подальших досліджень запозичення Україною досвіду розвитку туристичної галузі провідних туристичних країн світу.

IV. Висновки

1. Масштабність і важливість туризму свідчать про його належність до стратегічних галузей національної економіки, потенційно інвестиційно привабливого виду економічної діяльності. Необхідна цілісна система управління, що відповідає сучасним і перспективним вимогам динамічного розвитку та реалізується на різних рівнях: державному, регіональному, окремого підприємства.

2. У міжнародній практиці використовуються чотири моделі розвитку туристичної галузі: перша - передбачає відсутність центральної державної туристської адміністрації, всі питання вирішуються на місцях на основі принципів ринкової “самоорганізації”; друга - передбачає наявність сильного й авторитетного міністерства, що контролює діяльність всієї галузі; третя - полягає в тому, що питання розвитку туристської діяльності країни вирішуються на рівні багатогалузевого міністерства (найчастіше з економічною спрямованістю); четверта - передбачає створення комбінованого міністерства, яке, крім туризму, охоплює суміжні або взаємодоповнюючі напрями соціально-економічної політики.

3. За масштабами міжнародного туризму та формою організації туристичної галузі для України найбільш прийнятною є третя модель розвитку. Першочерговим напрямом розвитку туризму в Україні є розробка цілісної стратегії його розвитку на державному й регіональному рівнях, що буде враховувати досвід зарубіжних країн і національні історичні, правові та культурні особливості. В Україні удосконалення діючої системи розвитку туристичної сфери має відбуватися шляхом створення національної туристичної адміністрації, виділення в її структурі адміністративного та маркетингового відділів, а також шляхом створення регіональної мережі туристичних представництв.

Література

1. Алєксєєва Ю.В. Державне регулювання соціального туризму в Україні / Ю.В. Алєксєєва // Зб. наук. пр. НАДУ. - 2004. - Вип.1. - С.182-191.
2. Биркович В.І. Розвиток туристичної галузі в регіоні / В.І. Биркович // Університетські наукові записки. - 2006. - №2(18). - С.335-341.
3. Борущак М. Стратегия развития туристского региона: теория, методология, практика: монография / М. Борущак. - Минск: БГЭУ, 2002. - 166 с.
4. Герасименко В.Г. Управління національним туризмом у контексті міжнародного досвіду / В.Г. Герасименко, С.С. Галасюк // Вісник ДІТБ. Серія: Економіка, організація і управління підприємствами (в туристичній сфері). - 2008. - № 12. - С. 19-24.
5. Зорин И.В. Туризм как многогранное явление современного мира / И.В. Зорин // Дополнительное образование. - 2000. - №7-8. - С.13-19.
6. Котлер Ф. Маркетинг. Гостеприимство и туризм: учеб. для вузов: пер. с англ. / Ф. Котлер, Дж. Боуэн, Дж. Мейкенз; [под ред. Р.Б. Ноздревой]. - М.: ЮНИТИ, 1998. - 787 с.
7. Маринин М. Какие нужны меры по защите отечественного туризма / М. Маринин // Туризм: практика, проблемы, перспективы. - 1998. - №2. - С.12-18.
8. Писаревский Е.Л. Актуальные вопросы развития туризма в Российской Федерации / Е.Л. Писаревский // Туризм: право и экономика. - 2009. - №3. - С.2-11.
9. Цибух. В. Туризм - справа державна / В. Цибух // Міжнародний туризм. - 2000. - №5. - С.84-85.
10. Цьохла С.Ю. Економічні основи курортної індустрії й перспективи розвитку / С.Ю. Цьохла // Ученые записки ТНУ им. В.И. Вернадского. Серия: Экономика. - 2008. - Т.21(60). - №1. - С.286-294.

Бартошук Е.В. Модели развития индустрии туризма (зарубежный опыт)

Аннотация. Представлена классификация разных моделей развития туризма в зарубежных странах. Раскрыта сущность, функции, особенности и направления деятельности национальных туристических администраций. Выбрана модель туристического развития, которая является наиболее приемлемой для развития отечественного туризма.

Ключевые слова: туризм, туристическая индустрия, модель развития, зарубежный опыт, национальная туристическая администрация, cтратегическая программа развития туризма.

Bartoshuk O. Models of development of the tourism industry (foreign experience)

Annotation. The classification of different models of tourism development in foreign countries is presented. Essence, functions, characteristics and directions of national tourism administration’s activity are shown. The model of tourism development which is the most acceptable to the development of domestic tourism is selected.

Key words: tourism, tourist industry, model of development, foreign experience, national tourist administration, strategic program for the development of tourism.

Присоединяйтесь к нам в Контакте, Фейсбуке, Твиттере, Одноклассниках и Google+








© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.
TrendStat