Божко Є.І., Корнійчук П.В.
Матеріали III Міжнар. наук.-практ. конф.
«Маркетингові та організаційні механізми повоєнного
розвитку галузі гостинності та туризму України»
(м. Харків, 12 листопада 2025 р.).
Харків: НТУ «Харківський політехнічний
інститут», 2025. Ч.2. 311 с. С.96-98.
Оздоровчий туризм в Україні в реаліях воєнного часу
У сучасних умовах воєнного протистояння оздоровчий туризм в Україні зазнає як нових викликів, так і набуває окремих можливостей для трансформації й розвитку. У мирний час лікувально-оздоровчий туризм (санаторно-курортний, бальнеотерапевтичний, кліматичний, SPA/Wellness) був одним із перспективних напрямів українського туристичного ринку, спираючись на природні ресурси - мінеральні води, лікувальні грязі, кліматичні та гірські зони, трав’яні запаси тощо. До початку повномасштабної агресії в Україні налічувалося близько 38 курортів, з них 7 - державного значення, 31 - радянського походження, а 11 курортів опинилися в тимчасово окупованих територіях. Серед традиційно популярних напрямів - Трускавець, Моршин, Східниця, Хмільник, Закарпатські термальні курорти [1].
Однак із початком повномасштабної війни перед оздоровчим туризмом постали суттєві перешкоди. Зокрема, значна частина інфраструктури охорони здоров’я зазнала пошкоджень або повної руйнації внаслідок бойових дій, обстрілів і ракетних ударів. У багатьох регіонах спостерігається нестача кадрів медичного персоналу через переселення або виїзд за кордон, а також перевантаженість і логістичні труднощі. Водночас економічні втрати, обмеження бюджетного фінансування, зростання ризиків безпеки, нерівномірне розміщення внутрішньо переміщених осіб (ВПО) створюють диспропорції в попиті на оздоровчі послуги.
Проте попри вищезгадані виклики, у сучасних реаліях спостерігаються певні нові тенденції, які потенційно можуть стати основою для адаптивного розвитку оздоровчого туризму. Зокрема, попит на локальні, внутрішні поїздки серед громадян залишається стійким - люди намагаються уникати тривалих подорожей і зосереджуються на близьких курортних зонах. Водночас зростає інтерес до програм психічного оздоровлення, антистресових практик, оздоровчих ретритів, що поєднують психологічну підтримку з фізичним відновленням. Також зростає роль цифрових технологій - телемедицина, дистанційні консультації, використання мобільних застосунків для моніторингу здоров’я й планування оздоровчих маршрутів [2, с.198].
З огляду на ці тенденції, важливо проаналізувати ключові чинники, що формують потенціал оздоровчого туризму в умовах війни. До таких чинників належать:
- наявність безпечних територій із стабільною інфраструктурою;
- близькість до великих міст із транспортним доступом;
- стабільне забезпечення енергетики та супутніх ресурсів (вода, тепло, комунікації);
- здатність курортних закладів адаптуватися до змін безпеки (наприклад, наявність укриттів, систем оповіщення);
- здатність надавати комплексні послуги (лікування, реабілітація, відновлення);
- а також гнучка цінова політика з урахуванням соціального виміру.
Потенціал оздоровчого туризму у різних регіонах України представлений в таблиці 1.
Таблиця 1. Оздоровчо-медичний потенціал регіонів України
| № | Регіон / курорт / сегмент | Основні ризики / обмеження | Переваги в умовах війни |
| 1. | Західна Україна (Карпати, курорти Львівщини, Закарпаття) | нестабільне транспортне сполучення, сезонність, енергетичні обмеження | відносна безпека, близькість до кордонів, гірські кліматичні фактори, природна тиша |
| 2. | Центр / Північ (курортні зони в Полтавській, Київській областях) | ризики обстрілів, перебої з інфраструктурою, конкуренція з іншими напрямами | доступність для населення великих міст, млявий попит |
| 3. | Південні / східні регіони (до лінії фронту) | безпека, руйнування інфраструктури, міни, низька довіра | потенціал реконструкції після деокупації, природні ресурси |
| 4. | Внутрішні переселенці / соціальний сегмент | обмежені фінансові ресурси, пріоритет гуманітарної допомоги | потреба в реабілітації, психологічній підтримці, локальні маршрути |
Вищеподана таблиця ілюструє, що навіть у найскладніших умовах існують регіони та курортні зони з потенціалом для підтримки оздоровчої діяльності, якщо забезпечити належний рівень безпеки, інфраструктури та інвестицій.
Згідно проведеного дослідження, можемо запропонувати наступні перспективні кроки у галузі оздоровчого туризму в Україні.
- По-перше, необхідно проводити стратегічне зонування територій з врахуванням безпеки, інфраструктурної готовності та екологічного балансу.
- По-друге, курортним установам важливо розробляти адаптивні моделі діяльності - мініпрограми, комбіновані послуги, можливості гнучкого бронювання та переносу термінів.
- По-третє, державна підтримка має включати пріоритетне фінансування реконструкції курортної інфраструктури, компенсаційні механізми, пільгові кредити, податкові стимули.
- По-четверте, необхідно активне залучення міжнародних грантів і партнерств задля модернізації медико-оздоровчих баз, запровадження інновацій, підвищення безпеки.
- По-п’яте, важливим елементом є просвітницька та маркетингова діяльність - формування іміджу надійних оздоровчих напрямів, розробка туристичних маршрутів із акцентом на здоров’я та безпеку, комунікація з громадянами про переваги «оздоровчого відпочинку безпечно» [3, с.154].
Таким чином, оздоровчий туризм в Україні в умовах війни трансформується - він змушений адаптуватися до нових реалій, але водночас зберігає потенціал як для внутрішнього попиту, так і для післявоєнного відродження. Здатність галузі реагувати на виклики, інноваційність, державна підтримка та мобільність будуть ключовими факторами її стійкості й розвитку.
Список використаних джерел
1. Лікувально-оздоровчий туризм в Україні: перспективи розвитку і конкурентоспроможність. URL: https://www.tourism.gov.ua/blog/likuvalno-ozdorovchiy-turizm-v-ukrayini-perspektivi-rozvitku-i-konkurentospromozhnist.
2. Галасюк С.С. Сучасний стан розвитку санаторно-курортної бази в Україні // Глобальні та національні проблеми економіки. 2017. Вип.15. С.197-202.
3. Мальська М.П. Туризм у міжнародному і національному вимірах. Історія і сучасність: Монографія. Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2018. 268 с.