Туристическая библиотека
  Главная Книги Статьи Методички Диссертации Отчеты ВТО Законы Каталог Поиск отелей Реклама Контакты
Теория туризма
Философия туризма
Право и формальности в туризме
Рекреация и курортология
Виды туризма
Агро- и экотуризм
Экскурсионное дело
Экономика туризма
Менеджмент в туризме
Управление качеством в туризме
Маркетинг в туризме
Инновации в туризме
Транспортное обеспечение в туризме
Государственное регулирование в туризме
Туристские кластеры
ИТ в туризме
Туризм в Украине
Карпаты, Западная Украина
Туризм в Крыму
Туризм в России
101 Отель - бронирование гостиниц
Туризм в Беларуси
Международный туризм
Туризм в Европе
Туризм в Азии
Туризм в Африке
Туризм в Америке
Туризм в Австралии
Краеведение, странове-
дение и география туризма
Музееведение
Замки, крепости, дворцы
История туризма
Курортная недвижимость
Гостиничный сервис
Ресторанный бизнес
Анимация и организация досуга
Автостоп
Советы туристам
Туристское образование
Другие

Панченко С.А.
Гілея: науковий вісник. - 2012. - №56.

Значення і проблеми соціального туризму в Україні

Розглядається соціальний туризм як важливий чинник в розвитку туризму в цілому. Аналізуються проблеми, пов'язані з такими видами туризму як сільський (зелений) туризм, агротуризм, екотуризм.

Ключові слова: соціальний туризм, сфера туризму, види туризму.

В сучасному глобалізованому світі значення туризму у формуванні особистості, її свідомості є досить вагомим. В Стратегії розвитку туризму і курортів, затвердженій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 6.08.08 за № 1088-р [1], серед основних напрямів реалізації Стратегії передбачається «розробити механізм державної підтримки впровадження туристичного продукту соціального характеру».

Туризм є засобом соціалізації людини, під час туристичної подорожі відбувається процес засвоєння індивідом системи знань, норм, цінностей, що дозволяє йому функціонувати як повноправний член суспільства, який духовно освоює і духовно присвоює культуру світу. Туризм допомагає індивіду або групі засвоювати ціннісні орієнтації і загальні норми поведінки, перетворювати їх у мотиви і діяльнісні принципи соціальної активності. В результаті відбувається інтерналізація особистості [2].

Вивченням соціальних аспектів туристичної діяльності, осмислення її ціннісного значення займаються сучасні філософи, науковці, мислителі: В.Пазенок, М.Попович, А.Єрмоленко, В.Лях, Я.Любивий, С.Горський, В.Малахов, В.Табачковський, М.Кисельов, В.Федорченко, С.Соляник, О.Кручек, І.Зорін, В.Квартальнов.

У сфері туризму людина реалізує свої базові потреби, росте духовно, самоудосконалюється а також реалізує рекреаційні потреби, емоційні потреби, пізнавальні потреби, потреби у самореалізації.

Концепція соціального туризму в Україні базується на трьох основних принципах:

- забезпечення відпочинком і оздоровленням кожного члена суспільства шляхом залучення в середовище туризму людей з низьким рівнем доходів;
- субсидування туристських поїздок незаможних громадян;
- участь державних і суспільних структур у розвитку туризму.

За словами І. Кураса: «Туризм - це, насамперед, людське підприємництво, до якого людина вдається аби задовольнити свої світоглядні та духовні потреби, пізнати навколишній світ, реалізувати свою особистість у просторі «Іншого»: інших культур, звичаїв, способів життя» [3, с 6-12]. До категорії соціального туризму можуть бути віднесені:

- дитячо-юнацький туризм,
- молодіжний (студентський) туризм,
- туризм літніх людей,
- туризм інвалідів,

а також за мотиваційною ознакою:

- спортивний туризм,
- зелений (сільський) туризм,
- агротуризм.

Особлива роль туризму виявляється у формуванні високого рівня моральної солідарності, що випливає із незацікавлених у комерційному зиску мотивацій масового суб'єкта туристичної діяльності. Турист, зазвичай, сплачує певну суму грошей за туристські послуги, але при цьому прагне цікаво й пізнавально провести час, відпочити. Це створює передумови для того, щоб суб'єкт туристичної діяльності вже заздалегідь сформував собі соціальну й культурологічну орієнтацію на позитивний результат подорожі -відпочинок, пізнання й освоєння навколишнього соціокультурного світу і прагнув здебільшого позитивно проявити себе в іншому соціальному й культурному середовищі. Досить цікавим і пріоритетним є розвиток в Україні внутрішнього туризму для вітчизняного туриста [4, с 44].

Ось чому суспільно важливим і пріоритетним для держави є зелений (сільський туризм). Зелений (сільський) туризм в Україні перебуває на стадії формування. Як показує досвід європейських країн, зелений туризм сприяє ефективному господарюванню, поліпшенню благоустрою та санітарного стану населених пунктів, зокрема садиб селян, об'єктів соціальної сфери на селі й туристських об'єктів. При цьому підвищує зайнятість сільського населення, відроджуються народні промисли, зростає виробництво. Розвиток екологічного туризму Україні сприятиме створенню освітніх екологічних програм для широкого загалу населення, розробці туристських маршрутів заповідними територіями з метою збереження природного середовища.

Мета сільського (зеленого) туризму полягає у тому, що сільські господарі, які мають досить обладнаний будинок, здають його повністю або частково мешканцям міст на час відпусток чи канікул. Як правило, крім житла, селяни забезпечують туристів харчуванням і знайомлять з найцікавішими куточками свого села чи місцевості.

Найперспективнішими для організації сільського (зеленого) туризму в нашій державі є Крим та західні області. Зрозуміло, чому саме Крим: море, тепле повітря, пальми Південного узбережжя. До речі, з 1997 року в цій республіці реалізовується програма ЕС «ТАСІБ». Вона передбачає розвиток сільського туризму в регіоні. Цей проект був схвалений Європейським Союзом і участь у ньому взяли 141 претендент. Асоціація фермерів Криму «Розвиток сільського зеленого туризму в Криму» виграла цей конкурс. Потенціал для розвитку сільського зеленого туризму в Криму величезний. Експерти проекту ЕС «ТАСІЗ» відвідали села Ленінського, Радянського, Джанкойського, Чорноморського, Євпаторійського, Сакського, Сімферопольського районів, а також Севастопольську зону, Бахчисарайську, Південний Берег Криму, Алушту, Судак, Феодосію і села, що розміщені на Головній смузі Кримських гір від Севастополя до Феодосії. І, що характерно, в кожному селі є бажаючі працювати в сфері сільського зеленого туризму. Але й західні області можуть запропонувати чимало цікавого. Насамперед - Карпати. Вкриті густими лісами гори, широкі полонини, бурхливі річки та неповторна говірка місцевих жителів завжди приваблювали і приваблюватимуть людей. Закарпаття полюбляють поціновувачі знаменитого вина. Ця область унікальна також вельми своєрідним поєднанням української, угорської та словацької мов, культур та звичаїв. Волинь славиться прекрасними Шацькими озерами... Кожна місцевість може стати привабливою для певної категорії туристів, потрібно лише знайти «родзинку».

Сільський туризм обходиться значно дешевше, ніж мандрівки на море чи за кордон. У виграші - обидві сторони туристичної оборудки: господар будинку отримує гроші, турист - економить кошти.

З огляду на це селянам варто звернути увагу на дві категорії потенційних сільських туристів:

- міські жителі України, які не мають фінансової змоги відпочивати на морі чи за кордоном;
- іноземні гості, яким хочеться відчути української сільської екзотики.

Основними проблемами забезпечення відповідних умов для розвитку туризму на селі є:

- низький рівень якості та комфорту, які необхідні для задоволення потреб як вітчизняних, так і іноземних туристів;
- погане транспортне сполучення;
- низький рівень надання послуг;
- нестача цілісних туристичних пропозицій, що містять продукти, орієнтовані на новий тип туристів;
- низький рівень маркетингу, недостатнє методичне забезпечення та відсутність цілеспрямованої діяльності;
- існує сильна конкуренція з боку сусідів, які пропонують кращу інфраструктуру та сполучення, менш суворі візові вимоги та більш прогресивну систему оподаткування, яка сприяє розвитку туризму [5, с 473].

Розглянемо наступний вид туризму - екологічний. Організацією Об'єднаних Націй 2002 рік був оголошений Міжнародним роком екотуризму. За словами Франческа Франжіаллі - колишнього Генерального секретаря ВТО - «екотуризм це усі форми туризму, в яких головною метою туристів є спостереження та розуміння високої цінності природи, що сприяє збереженню і мінімізації шкідливого впливу на природне середовище та історичну спадщину». Екотуризм є вирішальним чинником збалансованості, стабільності та відповідальності туристичного сектору. Результатом осмислення даних проблем стала розроблена Всесвітньою туристською організацією (UN WTO), Всесвітньою радою подорожей та туризму (WTTC) та організацією «Зелений світ» концепція сталого розвитку туризму в ХХІ столітті: «Agenda 21 for travel and tourism industry».

В «Agenda 21» сформульовані загальні принципи розвитку туризму:

- подорожі і туризм повинні допомагати людям досягти гармонії з природою;
- подорожі і туризм повинні зробити свій внесок в збереження, захист та відтворення екосистем;
- подорожі і туризм повинні базуватися на життєздатних моделях виробництва і споживання;
- захист навколишнього середовища повинен стати невід'ємною складовою процесу розвитку туризму;
- проблеми розвитку туризму повинні вирішуватись за участю зацікавлених громадян, місцевих жителів шляхом узгодження даних рішень з тими, які були прийняті на місцевому рівні;
- держави повинні попереджати одна одну щодо природних катаклізмів, які можуть торкнутись безпосередньо туристів чи туристської сфери;
- подорожі і туризм повинні сприяти створенню робочих місць для жінок і місцевих жителів;
- розвиток туризму повинен забезпечувати і підтримувати культуру і інтереси місцевих жителів;
- індустрія туризму повинна базуватись на міжнародному праві у сфері захисту навколишнього середовища [6].

Ці положення співпадають з основними принципами екологічного туризму і відповідно стали базовими для його розвитку. Екологічні проблеми знайшли своє відображення в матеріалах нарад ВТО в Лондоні та Джакарті (лютий і листопад 1997 р.). В резолюціях даних нарад було зазначено, що екологічні податки повинні бути справедливими і недискримінаційними, а отримані кошти індустрії туризму повинні бути направлені на охорону навколишнього середовища; освіта в сфері охорони навколишнього середовища повинна бути посилена особливо в навчальних закладах які готують персонал для готелів і туристичних фірм [7].

Екотуризм, разом зі спортом, природним та культурним туризмом, дає можливість задовольнити безмежну потребу відкриття та подорожі, не призводячи до неприйнятних та невиправних наслідків. Як підкреслювалося на зустрічі у Квебеці, яка проводилась у травні з ініціативи ВТО та ЮНЕП, ця діяльність виявляє найкращі якості туризму: його здатність створювати добробут та робочі місця у найбідніших регіонах, де немає іншої можливості знайти заміну традиційному устрою, що розпадається (наприклад, тваринництву та землеробству). Екотуризм – це туризм майбутнього для такої країни, як Україна, з її великою територією, значною кількістю сільського населення, старовинною культурою та вражаючими уяву природними ресурсами [8, с. 11].

Як екологічно чиста індустрія, туризм йде врівень з галузями, що конкурують з ним, у створенні доданої вартості, але він завдає значно меншої шкоди природному середовищу та населенню, якщо він розвивається раціонально і враховує місткість туристичних об'єктів. За самою своєю природою туризм поєднує створення добробуту та розвиток міжнародних економічних відносин, скорочення різниці рівнів життя та турботу про навколишнє середовище у місцях туристичної активності [8, с. 14].

Базою для екологічного туризму повинні стати національні природні парки та території призначені для збереження і підтримання різноманітних природних і культурних ландшафтів. Саме в таких парках можливий комплексний розвиток сфери послуг, організація маршрутів різної тематичної направленості, може бути організована сітка екологічних маршрутів з обладнаними на них стоянками для туристів (із запасом палива, сміттєзбірниками, туалетами і т.п.). Такі парки здатні зберегти більшу частину території в первозданному стані. Безперечно, на початковому етапі необхідна фінансова підтримка даних нововведень. При цьому розвиток таких парків може забезпечити чималі економічні і фінансові перспективи, оскільки, по своїй суті, екологічний туризм потребує значно менших організаційних і фінансових витрат на розвиток інфраструктури ніж інші види туризму [8, с. 15].

Визначення сутності екологічного туризму також було зроблено Міжнародною організацією екотуризму (TIES). В матеріалах даної організації зазначалось що екотуризм – це відповідальні подорожі до природних зон регіонів, збереження навколишнього середовища і підтримка добробуту місцевого населення.

Для більш чіткого розуміння даного виду подорожей в матеріалах TIES було сформовано 10 заповідей екотуриста:

1) пам'ятати про вразливість Землі;
2) залишати лише сліди, виносити лише фотографії;
3) пізнавати світ у який потрапив: культуру народів, географію, тощо.
4) поважати місцевих жителів;
5) не купувати продукцію, виготовлення якої згубно впливає на навколишнє середовище;
6) завжди йти лише протореними стежками;
7) підтримувати програми по захисту навколишнього середовища;
8) де можливо, використовувати методи збереження навколишнього середовища;
9) підтримувати організації які сприяють захисту природи;
10) подорожувати з фірмами які підтримують принцип екотуризму [9].

Наступний вид туризму – зелений туризм. Зелений туризм - це туристична діяльність на території натуральних природних ландшафтів з елементами благоустрою, де існують умови для короткотривалого відпочинку (від 5-10 годин до 1-2 днів), збору ягід, грибів, відпочинку на пляжі та інших цілей. До категорій об'єктів зеленого туризму належать лісопарки, гідропарки, дендрологічні парки, ботанічні сади та інші ланд¬шафтні комплекси. Цих ресурсів, а саме: лук, лісів, річок, озер, водоканалів, рослинного та тваринного світу; зелених зон міських поселень; садів і парків досить для організації повноцінного зеленого туризму на Україні. Зелений (сільський) туризм в Україні перебуває на стадії формування. Як показує досвід європейських країн, зелений туризм сприяє ефективному господарюванню, поліпшенню благоустрою та санітарного стану населених пунктів, зокрема садиб селян, об'єктів соціальної сфери на селі й туристських об'єктів. При цьому підвищує зайнятість сільського населення, відроджуються народні промисли, зростає виробництво. Зелений туризм дозволяє залучити зовнішні інвестиції в фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи та особисті селянські господарства для створення умов стійкого розвитку сільськогосподарського виробництва і туризму, що відповідають європейським стандартам туристичної індустрії. Також дає можливість європейському споживачу дізнатися про смакові властивості овочевої, ягідної, фруктової, виноградової продукції, що виробляється в цьому регіоні.

Досить перспективним є агротуризм - туристична діяльність на території сільськогосподарських угідь, тобто перетворених, змінених людиною територій. На цих територіях існують умови як для вироблення агропромислової продукції, так і для відпочинку населення з добровільним залученням до деяких видів роботи (збір фруктів, овочів, ягід, догляд за свійськими тваринами та ін.). Існують різні види поселень, на території яких реалізується агротуризм. Це, перш за все, агрорекреаційні села, агропарки, села з прилягаючою ландшафтною територією. Такі ж туристичні функції характерні для фермерських господарств.

Отже, екологічний, зелений, агротуризм додають в сільський туризм елементи екологічного виховання, оздоровлення, добровільної участі у деяких видах сільськогосподарських робіт.

Україна велика агропромислова країна, виходячи із потреб звичайного туриста можна зрозуміти, що більшість українців надають перевагу сільському (зеленому) туризму із його обов'язковими похідними: екологізацією, оздоровленням, а також добровільним залученням до сільськогосподарської роботи. Ми маємо величезний потенціал для розвитку сільського туризму і завдання влади, економічної науки та освіти створити належні умови, підготувати кваліфіковані кадри для того, щоб ефективно ці можливості використати.

Визнаючи природний туризм та екотуризм як найцінніші форми, що справляють особливо збагачуючий вплив на людину, слід водночас добиватися захисту природничого спадку, який складається з екосистем і біологічної різноманітності. Учасники туристського процесу, і особливо професіонали сфери туризму, мають погоджуватися з певними обмеженнями на діяльність в особливо вразливих місцях і заповідниках (зони «проблемної екології»). Людина що подорожує, як і будь-який суб'єкт господарчої діяльності має, нарешті, зрозуміти свою відповідальність за збереження природи. Адже, це – не просто «довкілля», «оточуюче середовище», а органічна частка самого людства. Ми здатні вижити і розвиватися «тільки усвідомивши себе синами і доньками землі в природній спільноті та сприйнявши позалюдську природу як наш природний спільно світ [10, с. 65-70]» – зазначає німецький філософ Клаус Міхаель Маєр-Абіх.

Соціальний туризм в Україні знаходиться в стадії розвитку, лише створена в державі система соціального туризму на сучасному етапі здатна дати повноцінний туристський продукт, який би задовольняв потреби учнівської та студентської молоді, людей пенсійного віку, інвалідів та інших соціально вразливих верств населення у відпочинку, оздоровленні, пізнанні навколишнього світу. Тому наступним кроком повинно стати прийняття Закону України «Про соціальний туризм», адже в нинішніх умовах, в існуючому нормативно-правовому полі соціальний туризм ефективно розвиватися не в змозі [11, с. 3-5].

Отже в туризмі XXI століття соціальний зміст повинен бути збережений, але при цьому запропоновані і здійснені його нові форми. Це повинен бути туризм, наповнений більш глибоким соціоетичним змістом, заснований на принципах стійкого розвитку, солідарності у доповненні до його традиційного соціального сенсу.

Таким чином, прийняття Закону «Про соціальний туризм» стане базою для цього виду туризму, соціальний туризм який включає в себе: дитячо-юнацький туризм, молодіжний (студентський) туризм, туризм літніх людей, туризм інвалідів, а також за мотиваційною ознакою: спортивний туризм, зелений (сільський) туризм, агротуризм, екотуризм стане повністю доступним, сповнений глибокого культурного змісту. Туризм повинен стати місцем, в якому людина завдяки організації, прийому, спілкуванню не лише розкривається як особистість, а й збагачується знаннями про інші країни, місцевості.

Список використаних джерел

1. Степин В. С. Философия и эпоха цивилизационных перемен / В.С. Степин // Вопросы философии, 2006. – №2. – С. 16-26.
2. Соляник С.Ф. Туризм як соціоетичний чинник суспільного життя: автореф. дис. на здобуття наук. канд. філос. наук: спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / С.Ф. Соляник. – Київ, 2011. – 22 с.
3. Курас І.Ф. Філософія і туризм / І. Ф. Курас // Філософські нариси туризму: наук.-навч. видання. – К. : Укр. Центр духовної культури, 2005. – С.6-12.
4. Туризмологія: концептуальні засади теорії туризму. Науково-навчальне видання. – К.: КУТЕП, 2008. – 825 с.
5. Copyright. World Tourism Organization. Global tourism forecasts to the year 2000 and beyond, 1995.
6. www.UN.org/russian/conferen/wssd/agenda21/index.htm [Електронний ресурс].
7. http://zakarpatije.org.ua/predposylki_zaozdeniya.html [Електронний ресурс].
8. Франческо Франжіаллі. Тенденції розвитку міжнародного туризму / Франческо Франжіаллі. – К.: КУТЕП, 2002. – С.11.
9. http://goodhous.com.ua/ecology/stori/sid=465 [Електронний ресурс].
10. Маєр-Абіх Клаус Міхаель. Відповідальність за природу / Маєр-Абіх Клаус Міхаель // Питання на захист природи. Від довкілля до спільно світу [переклад з нім., післямова, примітки Анатолія Єрмоленка]. – К. : Лібра, 2004. – С.65-70.
11. Колотуха О. Соціальний туризм в Україні. Проблеми та перспективи розвитку / Олександр Колотуха // Краєзнавство. Географія. Туризм. – № 20 (649), травень 2010. – С.3-5.
12. Туризм у ХХІ столітті: глобальні тенденції і регіональні особливості: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (10-11 жовтня 2001 р.). – К.: Знання України, 2002. – С. 473.
13. UNWTO Tourism Highlights, Edition 2010. World Tourism Organization [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.unwto.org/index.php.
14. Туризмологія (теорія туризму). Навч.-метод. посібник зі спецкурсу. / Пазенок В.С., Федорченко В.К., Кручек О.А., Мініч І.М. – К.: КУТЕП, 2010. – 70 с.

Панченко С.А. Значение и проблемы социального туризма в Украине

Рассматривается социальный туризм как важный элемент в развитии туризма в целом. Автором проанализированы вопросы, которые рассматривают сельский (зеленый) туризм, агротуризм, экотуризм.

Ключевые слова: социальный туризм, сфера туризма, виды тризма.

Panchenko, S.A. Significance and problems of social tourism in Ukraine

Social tourism as an important factor in tourism development in general has been reviewed. Problems associated with such types of tourism as rural (green) tourism, agritourism, ecotourism have been analyzed.

Key words: social tourism, field of tourism, types of tourism.







© 2002-2017 Все о туризме - образовательный туристический портал
На страницах сайта публикуются научные статьи, методические пособия, программы учебных дисциплин направления "Туризм".
Все материалы публикуются с научно-исследовательской и образовательной целью. Права на публикации принадлежат их авторам.