Павлоцький В.Я.
Матеріали III Міжнар. наук.-практ. конф.
«Маркетингові та організаційні механізми повоєнного
розвитку галузі гостинності та туризму України»
(м. Харків, 12 листопада 2025 р.).
Харків: НТУ «Харківський політехнічний
інститут», 2025. Ч.2. 311 с. С.87-90.

Підходи до ідентифікації формування кластерів міського туризму

Сучасний стан туристичного сектору національної економіки й, зокрема, міського туристичного господарства безпосередньо пов’язаний із повномасштабною збройною агресією, якій протистоїть наша країна. Це протистояння має доленосний характер, як для політичного майбутнього України, так і для функціонування господарсько-економічної системи та усіх її галузей. За таких обставин, недоречними, на перший погляд, виглядають пропозиції із покращення ефективності спостережень та аналізу будь-яких процесів у сфері туризму. Втім, насправді, впроваджувати ефективні інструменти моніторингу багатогалузевого туристичного комплексу необхідно без зволікань. Процес відбудови вітчизняної економіки у повоєнний період має ґрунтуватись на пріоритетному розвитку найбільш продуктивних та конкурентоспроможних секторів господарства, із потенціалом їх перетворення на так звані «точки зростання» - об’єкти внутрішніх та іноземних інвестицій із максимально швидкою окупністю та широким залученням суміжних галузей та виробництв. Стосовно туристичної сфери, саме такими ознаками відрізняються кластерні утворення, що формуються навколо туристично-рекреаційних ресурсів та бізнесів певного міста. З огляду на це, передумовою майбутнього відродження міського туризму є об’єктивна оцінка стану туристичних ресурсів та ідентифікація туристичних кластерів, що зберегли здатність функціонувати навіть в умовах війни.

За останні три десятиліття дослідники з різних країн ввели у науковий обіг чимало визначень поняття туристичний кластер. Наприклад, відомий бразильський фахівець М. Бені (Mario Carlos Beni) зазначає, що туристичний кластер - це сукупність туристичних атракцій, зосереджених на обмеженій географічній території, забезпечена високим рівнем інфраструктури та сервісу, налагодженими соціальними та політичними зв’язками, поєднана із ефективним управлінням у компаніях, які утворюють мережі із виробництва туристичних послуг, що забезпечує стратегічні, конкурентні та порівняльні переваги [1, с.56-57]. Інші автори фокусують увагу на окремих додаткових ознаках туристичних кластерів, проте, усі без винятку погоджуються із необхідністю аналізувати туристичні ресурси, сконцентровані на чітко обмеженій території. Така географічна визначеність кластерів містить чималі проблеми для вітчизняних дослідників, в наслідок хронічного браку необхідної статистичної інформації, який, в цьому випадку, поєднується із недосконалим туристичним районуванням Наприклад, розглядаючи кластери рекреаційного або гастрономічного туризму, складно окреслити їх межі, напевно визначити, чи належить окрема територія або населений пункт до відповідного кластерного утворення. Розвідки, пов’язані із кластерами міського туризму, принаймні, позбавлені останніх ускладнень, оскільки муніципальні кордони є чітко встановленими.

З метою ідентифікації утворення кластерів, зокрема, у сфері туризму, більшість фахівців пропонує використовувати методи статистичного вимірювання нерівномірності прояву певних ознак та явищ у різних регіонах. Історично, першим з показників, що дозволяють зафіксувати таку нерівномірність, був коефіцієнт локалізації, розроблений у 1941 р. Радою з планування національних ресурсів США. Він розраховувався за формулою (1):

  (1)

де: К_л - коефіцієнт локалізації;
x_j - частка j-го регіону у загальнонаціональному обсязі виробництва певного виду товарів (послуг);
y_j - частка регіонального продукту j-го регіону у ВВП країни;
n - кількість регіонів.

Вираз (1) може застосовуватись, коли перевіряється гіпотеза про утворення туристичного кластера у кількох сусідніх адміністративних районах, однак, підтвердити факт формування міського туристичного кластера, він не в змозі. Набагато більшою мірою цьому сприяє використання пізнішої інтерпретації коефіцієнта локалізації, що розраховується як відношення питомої ваги наданих туристичних послуг у регіональному, районному або міському продукті до частки туристичного виробництва у сукупному продукті, відповідно, країни, регіону або міста:

  (2)

де: К_л - коефіцієнт локалізації туристичної діяльності у місті;
С_м - обсяг надання послуг підприємствами туристичної сфери міста;
В_м - загальний обсяг виробництва у місті (міський продукт);
С_р - обсяг надання послуг підприємствами туристичної сфери регіону, до якого належить місто;
В_р - загальний обсяг виробництва у регіоні (регіональний продукт).

Іноді, два останні регіональні показники замінюють відповідними даними по країні в цілому. Це дозволяє зробити висновок про загальнонаціональний характер міського кластера, що досліджується.

Нажаль, на сьогодні, діюча в Україні система статистичних спостережень на всіх рівнях, не дозволяє отримати об’єктивні дані про обсяги надання туристичних послуг.

Існують методики розрахунку коефіцієнта локалізації, в яких, замість обсягів виробництва, використовують інші показники. Зокрема, Європейська кластерна обсерваторія регулярно застосовує коефіцієнт локалізації зайнятості, як ключовий інструмент ідентифікації кластерних утворень [2]. Однак, запозичити цю методику для використання в Україні також неможливо через брак достовірної інформації.

Певний практичний потенціал містить використання фіскальних інструментів ідентифікації туристичних кластерів. Згадана Європейська кластерна обсерваторія пропонує розраховувати з цією метою коефіцієнт фіскальної локалізації. З урахуванням вітчизняної специфіки, даний коефіцієнт може розраховуватись на основі даних про зібраний туристичний збір:

  (3)

де: К_фл - коефіцієнт фіскальної локалізації туристичної діяльності у місті;
Т_м - сума зібраного у місті туристичного збору;
Б_м - загальний обсяг зібраних місцевих податків та зборів;
T_р - сума туристичного збору, зібраного по всіх містах регіону, до якого належить місто;
Б_р - загальний обсяг зібраних по всіх містах регіону місцевих податків та зборів.

Таким чином, про формування кластера міського рецептивного туризму буде свідчити вища за середній по регіону показник частка туристичного збору у місцевому бюджеті відповідного міста. При цьому визначальним слід вважати питання про те, наскільки вищою за середній показник має бути ця частка.

Нормативне (порогове) значення коефіцієнта локалізації, що дозволяє підтвердити наявність кластера, було предметом давніх дискусій. Більшість фахівців вважає, що про функціонуючий кластер свідчить рівень коефіцієнта не нижчий за 1,2-1,5. Проте, існують й інші точки зори. Так, М. Портер (M.E. Porter) рекомендував звертати увагу не тільки на безпосереднє значення коефіцієнта, але і на його динаміку за останні роки. За його думкою, про кластер у стадії початкового формування можна говорити, якщо коефіцієнт локалізації відносно швидко зріс від 0,8 до 1 [3, с.19]. Нам здається, що у сучасних умовах функціонування вітчизняного туристичного сектору, для підтвердження утворення кластера, варто використовувати в якості порогового показника значення коефіцієнта фіскальної локалізації на рівні 1,3. Критерій М. Портера можна застосовувати для визначення потенційних кластерів - тобто міст, де туристичні кластери можуть сформуватись у майбутньому, за певних умов.

Слід зауважити, що для використання інформації про суми зібраного до міських бюджетів туристичного збору, необхідно виконати деякі додаткові розрахунки. Відповідно до Податкового кодексу України, ставка туристичного збору, у межах, встановлених цим кодексом, визначається місцевими радами. Для міст Одеської області, в останні роки, ставка туристичного збору, що справлявся із внутрішніх туристів, коливалась у межах від 0,2 до 0,5% від мінімальної заробітної плати за добу, а для в’їзних туристів - від 0,2 до 5% [4]. Тому, для коректного використання виразу (3), необхідно виконати унормування сум отриманого туристичного збору. Іншими словами, розрахунок коефіцієнта фіскальної локалізації відбуватиметься за припущення, що ставки туристичного збору в усіх містах Одеської області співпадають. В якості нормативних значень зручно використовувати ставку збору у 0,5%, як для внутрішніх, так і для в’їзних туристів, що застосовується в обласному центрі та кількох інших містах Одеської області. Якщо міською радою встановлено інший рівень ставки збору, отримані надходження необхідно умовно перерахувати. Внаслідок цього, за виразом (3), визначатиметься якою б мала бути частка туристичного збору у структурі місцевих податків та зборів, якби ставка туристичного збору дорівнювала 0,5% від мінімальної заробітної плати за добу.

У табл. 1, користуючись офіційними даними Міністерства фінансів України, наведемо, отриману за викладеною вище методикою, інформацію про ступінь локалізації туристичного збору у містах Одеської області за 2019-2023 рр.

Таблиця 1. Ступінь локалізації туристичного збору у містах Одеської області за 2019-2023 рр.

За даними Міністерства фінансів України.

Період спостережень та «крок» у два роки обрані через необхідність відстежувати процес формування туристичних кластерів протягом тривалого часу, та, за різних соціально-економічних процесів у країні та світі.

Список використаних джерел

1. Beni M. Globalização do Turismo: Megatendências do Sector e a Realidade Brasileira. São Paulo: Editora Aleph, 2003. 180 p.
2. European Cluster Observatory. URL: https://www.clustercollaboration.eu/eu-initiatives/european-cluster-observatory.
3. Porter M.E. Location, Competition, and Economic Development: Local Clusters in a Global Economy // Economic Development Quarterly. 2000. Vol.14(1). pp.15-34.
4. Виконання доходів місцевих бюджетів / Міністерство фінансів України. URL: https://www.mof.gov.ua/uk/vykonannia-dokhodiv-mistsevykh-biudzhetiv.