Тонкошкур М.В., Діасамідзе М.
Матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф.
«Сучасні тенденції розвитку індустрії туризму
та гостинності: глобальні виклики»
(м. Харків, 15 квітня 2024 р.). Харків:
ХНУМГ імені О.М. Бекетова, 2024. 342 с. С.330-331.

Передумови та особливості соціально орієнтованого туризму в Україні

Соціальний туризм визначається як форма подорожей, що фінансуються за рахунок позабюджетних або державних коштів, спрямована на сприяння відпочинку осіб з низьким рівнем доходу. Значення соціального туризму зросло в сучасних умовах. Розвиток цієї сфери та підтримка на рівні держави дозволяють залучати значну кількість осіб із низьким рівнем доходу до туристичних заходів, що вони самостійно не могли б собі дозволити. Це відкриває можливості для активного способу життя, відпочинку, оздоровлення, а також дозволяє вивчати та брати участь в культурних цінностях через туристичні можливості. Цей підхід сприяє підвищенню єдності, відповідальності, духовного розвитку та толерантності в суспільстві.

Незважаючи на значний попит на послуги соціального туризму, заклади, що діють у цій сфері, можуть зіткнутися зі значними викликами, що ускладнюють їх розвиток як сфери соціального обслуговування та окремого туристичного сектору.

Забезпечення участі у туристичних подорожах верств населення з низьким рівнем доходів вимагає впровадження конкретних заходів, включаючи формулювання соціальної політики у сфері туризму державою, прийняття відповідних правових актів, що регулюють взаємовідносини у сфері соціально-орієнтованого туризму, розвиток соціальної інфраструктури туристичного сектору, створення систем та впровадження механізмів підтримки окремих соціальних груп з метою отримання соціальних туристичних послуг, підготовку кваліфікованого персоналу для роботи у структурі соціального туризму.

Наявність некомерційного компонента у соціальному туризмі впливає на зацікавленість учасників туристичної галузі у його розвитку та стимулює його активізацію. Суть соціального туризму полягає в тому, що він не тільки сприяє відпочинку найбільш незахищених верств населення, а також забезпечує культурний, освітній та професійний розвиток населення.

Пропонується організаційну структуру соціального туризму визначати як систему, що враховує специфіку надання туристичних послуг в залежності від до соціального статусу та потреб основного контингенту учасників, та включає три основних блоки. Ці блоки передбачають системний розвиток лікувально-оздоровчого та спортивно-оздоровчого туризму, як єдиного комплексу, активізацію спортивного туризму; та всебічну підтримку інклюзивного туризму.

Дослідження соціального аспекту туризму нерозривно пов'язане з аналізом сектора санаторно-курортного обслуговування, який є інфраструктурною основою для цього виду туризму. Поступова приватизація санаторно-курортних закладів, які раніше перебували у державній або комунальній власності, позитивно позначилося на якості обслуговування. Однак слід зауважити, що сфера санаторно-курортних послуг в основному має соціальну спрямованість, і головні інвестиції та розвиток повинні базуватися на державних фондах, утворюючи систему державно-приватного партнерства. Надання послуг оздоровлення громадянам, що потребують такої допомоги, проте не мають власних коштів на такі послуги, не може бути вирішено тільки в межах функціонування ринкових механізмів без суттєвої зовнішньої підтримки, як на місцевої влади так і на рівні держави.

На основі результатів досліджень та аналізу стану галузі передбачається подальше зменшення значимості курортних послуг, які надаються державними закладами оздоровлення. Це викликає необхідність створення ефективної системи державного контроля всієї сфери санаторно-курортних послуг, у тому числі шляхом підтримки окремих оздоровчих закладів, у першу чергу тих, які спеціалізуються на реабілітації та медичному оздоровленні соціально вразливих або незахищених груп, громадян з особливими потребами, дітей, людей пенсійного віку.

Особливості організації різних видів соціального туризму показали, що характеристики соціальної доступності виступають критичними умовами для їхнього функціонування та значного впливу на втілення соціальної стратегії у сфері туризму.

Розвиток соціального туризму потребує активної підтримки як соціуму, так і на державному рівні. Ця підтримка передбачає розробку та впровадження концепції розвитку соціально-орієнтованого туризму в Україні, що базується на принципах безпеки, соціальної відповідальності та доступності, сталого розвитку. Одним із ключових аспектів є соціальна доступність, що включає чотири основні критерії: інформаційний, фінансовий, психологічний та інфраструктурний.

Як національна туристична стратегія, так і регіональні галузеві програми можуть бути розроблені на основі цієї концепції, інтегруючи розвиток туристичної сфери в різних регіонах з урахуванням глобальних тенденцій та цінностей.