Носирєв О.О.
Матеріали III Міжнар. наук.-практ. конф.
«Маркетингові та організаційні механізми повоєнного
розвитку галузі гостинності та туризму України»
(м. Харків, 12 листопада 2025 р.).
Харків: НТУ «Харківський політехнічний
інститут», 2025. Ч.1. 633 с. С.32-38.

Лікувально-оздоровчий туризм як драйвер соціально-економічного розвитку територій

Лікувально-оздоровчий туризм розглядається як узагальнювальна категорія стосовно понять «медичний туризм» та «оздоровчий туризм», інтегруючи їх у своїй змістовій структурі. В цілому Україна володіє достатнім природно-рекреаційним потенціалом та має необхідні передумови для розвитку лікувально-оздоровчого туризму, особливо в західних і південних регіонах.

Найвідомішими курортами України є Трускавець, Моршин, Немирів (Львівська область), Сойми, Свалява, Кваси, Синяк (Закарпатська область), курорти Хмільник (Вінницька область), Миргород (Полтавська область), Бермінводи (Харківська область), Бердянськ, Кирилівка (Запорізька область), Гопри, Генічеськ (Херсонська область), Одеса та ін. [1]. Також за порівняльними характеристиками українські та європейські заклади розміщення в сфері лікувально-оздоровчого туризму знаходяться майже на одному рівні, а природних ресурсів нашої держави досить для того, щоб в майбутньому вийти на світовий ринок туристичних послуг саме з лікувально-оздоровчою метою [1].

В Україні розвиток лікувально-оздоровчого туризму ґрунтується передусім на використанні природних лікувальних ресурсів, до яких належать мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, а також сприятливі кліматичні, водні та лісові умови. Лікувально-оздоровчий сегмент туристичного ринку України нині формується як один із найперспективнішх напрямів національної туристичної індустрії. Його подальший розвиток потребує посилення управлінської координації, впровадження сучасних моделей регулювання та системних науково обґрунтованих підходів. На сьогодні Україна демонструє вагомий потенціал завдяки значним запасам мінеральних і термальних вод, родовищам лікувальних грязей (рис. 1), унікальним кліматичним умовам і природним ландшафтам, що створює реальні можливості для інтеграції у європейський та глобальний простір медичного й оздоровчого туризму [6].

Рис. 1. Мапа природних лікувальних ресурсів України

Джерело: https://kurort.gov.ua/bez-kategoriyi/mapa-prirodnikh.

Для забезпечення ефективного використання цих ресурсів сформовано нормативно-методичну базу, що регламентує проведення комплексних досліджень та медико-біологічну оцінку їх якості й цінності з метою визначення оптимальних способів застосування у діяльності санаторно-курортних закладів [3]. Мінеральні води внутрішнього застосування використовуються з лікувально-профілактичною метою при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, порушеннях обміну речовин, патологіях нирок і сечовидільної системи. Лікувальні грязі (торф’яні, сапропелеві, мулові сульфідні, сопкові) застосовуються у терапії хвороб опорно-рухового апарату, нервової системи, органів травлення, репродуктивної системи, дерматологічних і ЛОР-захворювань. Озокерит (гірський віск) також використовують як у профілактичних, так і в лікувальних процедурах [3].

До основних категорій захворювань, для лікування яких в Україні застосовуються природні лікувальні ресурси, належать патології опорно-рухового апарату, захворювання органів травлення, хронічні запальні процеси жіночої репродуктивної системи, хвороби сечостатевої системи, порушення функцій центральної та периферичної нервової системи, а також захворювання вуха, горла і носа [3].

У структурі спеціалізованих засобів розміщення курортно-лікувального профілю провідне місце посідають бази відпочинку (за винятком туристичних баз). За показником рівня завантаженості найвищі позиції займають санаторно-курортні заклади для дітей і дорослих. Така тенденція зумовлена специфікою стаціонарного відпочинку, що потребує інтенсивнішого залучення персоналу для виконання покладених функцій. Сферу лікувально-оздоровчого туризму в Україні стримують низка системних проблем, серед яких: застарілий стан матеріально-технічної бази, недостатній рівень сервісу, уповільнене впровадження інновацій у лікувально-оздоровчу діяльність, недостатній розвиток дозвіллєвих та анімаційних послуг, недосконалість податкової політики, що перешкоджає інвестиціям у рекреаційну інфраструктуру та санаторно-курортний комплекс. Додатковими дестабілізуючими чинниками є зростання вартості енергоносіїв і продуктів харчування, інфляційні процеси, які підвищують собівартість санаторно-курортного обслуговування, а також ускладнення соціально-політичної ситуації в країні, що призводить до скорочення іноземного туристопотоку з лікувально-оздоровчою метою.

Можна погодитись з позицією авторів [2], які відзначають, що лікувально-оздоровчий туризм здійснює виражений позитивний соціальний ефект, сприяючи розширенню доступу населення до медичних послуг та поглибленню міжкультурних взаємодій. Туристи, які обирають медичні та оздоровчі послуги за кордоном, переважно прямують до дестинацій, де можуть отримати лікування, недоступне або обмежене у їхніх країнах, з метою покращення стану здоров’я та підвищення якості життя. Крім того, взаємодія таких туристів із місцевими громадами та фахівцями медичної сфери сприяє культурному обміну та підсилює взаєморозуміння між представниками різних країн [2].

Український лікувально-оздоровчий туризм поступово інтегрується у світовий ринок медичних послуг. У структурі в’їзного медичного туризму найбільшим попитом користуються:

• стоматологічні послуги та протезування;
• офтальмологічне лікування, зокрема оперативне втручання при відшаруванні сітківки та катаракті;
• пластична хірургія;
• реабілітація пацієнтів із захворюваннями та травмами опорно-рухової системи, включно з реабілітацією дорослих і дітей із ДЦП;
• ендопротезування суглобів і відновлення після нього;
• а також послуги у сфері репродуктивного здоров’я [3].

Попри те, поточний розвиток галузі супроводжується низкою зовнішніх викликів, які істотно впливають на ринкову динаміку. До них належать структурний дефіцит фінансування соціальної та медичної інфраструктури, зниження купівельної спроможності населення на тлі політичної нестабільності та триваючої війни, а також застарілість матеріально-технічної бази багатьох санаторно-курортних установ. Ці чинники ускладнюють реалізацію наявного потенціалу, проте одночасно підкреслюють потребу в комплексній модернізації санаторно-курортного комплексу, від якого безпосередньо залежить конкурентоспроможність лікувально-оздоровчого туризму. Високий професійний рівень українських медичних фахівців залишається однією з ключових переваг, що може бути використана як стратегічний ресурс розвитку галузі [6].

Досліджуючи розвиток рекреації та оздоровлення у Карпатському регіоні, авторки [4] зауважують, що «основою санаторно-курортної галузі регіону є бальнеологічні(мінеральні лікувальні води різного хімічного складу), грязелікувальні та кліматолікувальні ресурси. У межах курортів окрім традиційних напрямів - лікування і оздоровлення - часто впроваджуються послуги wellness-(профілактичні) та SPA-(відновлюючі). Однак, ці послуги можна отримати і у спеціалізованих закладах, мережа яких стрімко розростається» [4].

Розглядаючи проблеми лікувально-оздоровчого туризму в Україні на прикладі міста Трускавець, можна навести приклад санаторіїв «Алмаз», «Янтар» та «Рубін», які були закриті у 2015 році через комерційну недоцільність та відсутність достатньої кількості відпочиваючих. Також закритим в місті є корпус колишньої водолікарні та корпус верхнього трускавецького бювету (рис. 2).

Рис. 2. Корпуси непрацюючих санаторіїв «Алмаз», «Рубін», «Янтар», будівля зачиненого верхнього бювету та непрацюючої водолікарні м. Трускавець

Світлини з мережі Інтернет.

Прикладом занедбаності інфраструктури лікувально-оздоровчого туризму також є санаторій «Рай-Оленівка» у Харківській області, який 2005 році було законсервовано, а в 2009 році - остаточно закрито. З того часу він прийшов у занепад, перетворившись з колишнього курортного оазису на Замість курортного комплексу, «Рай-Оленівка» перетворилася на занедбане місце, яке не має нічого спільного з колишньою славою.

При цьому важливою передумовою сталого розвитку лікувально-оздоровчого туризму є ефективне державне регулювання санаторно-курортної діяльності. Для забезпечення конкурентоспроможності національного санаторно-курортного сектору доцільно впровадити комплекс заходів державної підтримки, зокрема реалізовувати маркетингові програми, орієнтовані на просування українських туристично-рекреаційних оздоровчих комплексів на внутрішньому й міжнародному ринках, а також фінансувати модернізацію матеріально-технічної бази санаторно-курортних закладів і розвиток наукових досліджень у сфері курортології [2].

Як зазначає О.Л. Нодь [5], «збалансований розвиток галузі туризму та курортно-рекреаційної сфери дає змогу забезпечити декілька аспектів функціонування країни. З одного боку, це отримання економічного ефекту у вигляді заробітної плати, доходів, податків, збільшення зайнятості населення, створенні інфраструктури, соціально-економічний розвиток регіону та країни, а з іншого соціального - лікування та здоров’я нації, що є найважливішим завданням держави. Тобто, виникає ефект заміщення державних видатків на охорону здоров’я більш ефективним джерелом самофінансування відтворення здоров’я населення через придбання курортно-рекреаційних послуг» [5].

При цьому, на думку авторів [7], «лікувально-оздоровчий туризм в Україні має значний потенціал для розвитку, однак його реалізація потребує систематичної роботи на рівні державної політики, залучення інвестицій та розвитку інфраструктури. Однією з основних є застаріла інфраструктура санаторіїв та курортів, що потребує модернізації. Крім того, існують проблеми з низькою якістю сервісу, недостатнім фінансуванням з боку держави, а також слабкою інтеграцією сучасних маркетингових інструментів для залучення туристів» [7].

Останніми роками ринок лікувально-оздоровчого туризму демонструє суттєві трансформації. Традиційні курорти перестають асоціюватися переважно з відпочинком людей старшого віку та перетворюються на поліфункціональні оздоровчі центри, орієнтовані на широку аудиторію споживачів. Така зміна позиціонування зумовлена зміною структури попиту - зростає популярність здорового способу життя, відновних та антистресових програм - а також зменшенням обсягів бюджетної підтримки з боку державних і регіональних інституцій. У відповідь на це курорти диверсифікують спектр своїх послуг, поєднуючи лікувально-реабілітаційні програми з культурно-розважальними заходами, пропонуючи ширший вибір оздоровчих та відновлювальних процедур й запроваджуючи гнучкі підходи до тривалості курсів лікування й реабілітації [2].

У сучасних умовах особливої актуальності набуває реабілітаційна спрямованість лікувально-оздоровчого туризму. Попит на медичне, психологічне та соціальне відновлення населення зростає у зв’язку з масштабними наслідками воєнних дій, що формує нові вимоги до змісту та організації оздоровчих послуг. У повоєнний період роль цієї сфери лише посилюватиметься, оскільки саме вона здатна забезпечити комплексну реабілітацію значної частини громадян і стати важливим елементом національної системи відновлення [6].

Особливої уваги потребує розширення як традиційних напрямів лікувально-оздоровчого туризму, таких як стоматологія чи пластична хірургія, так й сфери роботи з подоланням залежностей, корекцією девіантної поведінки, нормалізацією маси тіла, що може ефективно інтегруватися у санаторно-курортну інфраструктуру. У контексті організації туристичного продукту важливим є розвиток послуг для приватних і корпоративних клієнтів, зокрема в межах програм корпоративної соціальної відповідальності. Подальший розвиток ринку передбачає також активізацію експорту лікувально-оздоровчих послуг завдяки впровадженню нових форм просування, індивідуалізації пропозицій та удосконаленню інфраструктури, орієнтованої на прийом іноземних туристів. Важливу роль відіграє формування партнерських зв’язків між учасниками туристичного ринку та представниками суміжних галузей, створення кластерних структур, розширення мережевої взаємодії, а також участь у міжрегіональних і міжнародних проєктах.

Перспективні та актуальні напрями трансформації ринку лікувально-оздоровчого туризму охоплюють розвиток внутрішньорегіонального туризму, що передбачає активне використання рекреаційного потенціалу дестинацій місцевими жителями. Важливим є також упровадження нових організаційних форм туристичної діяльності в умовах зниження купівельної спроможності населення. При формуванні програм лікувально-оздоровчого туризму необхідно враховувати особливості медичних послуг, зокрема профілактичних, діагностичних, реабілітаційних та превентивних процедур, а також специфіку відповідних захворювань. Значні перспективи відкриває інтеграція сучасних інноваційних рішень, передусім цифрових технологій і телемедицини, які забезпечують безперервну комунікацію між надавачами медичних послуг і туристами.

Список використаних джерел

1. Заваріка Г.М., Чуєва Т.Д. Лікувально-оздоровчий туризм як можливість розвитку східних територій України // Перспективи розвитку наукових досліджень у контексті глобалізаційних змін: освіта, політика, економіка, міжкультурна комунікація: Матеріали V міжнар. наук.-практ. конф. (м. Сєвєродонецьк, 8 червня 2021 р.). Сєвєродонецьк: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2021. 204 с. С.46-49.
2. Калініченко С.М., Харчевнікова Л.С., Аврята А.В., Олійник І.А. Особливості розвитку лікувально-оздоровчого туризму // Український журнал прикладної економіки та техніки. 2024. Т.9. №4. С.41-45.
3. Куреда Н. М., Кізима М. І. Продукти сучасного ринку лікувально-оздоровчого туризму України // Гостинність, сервіс, туризм: досвід, проблеми, інновації: тези доповідей IX Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Київ, 14-15 квітня 2022 р.). К.: Вид. центр КНУКіМ, 2022. 294 с. С.122-125.
4. Луцак В., Безручко Л. Сучасний стан лікувально-оздоровчого туризму в Українських Карпатах // Географія, економіка і туризм: національний та міжнародний досвід: Матеріали XVIII Міжнар. наук. конф. (11-12 жовтня 2024 р.). Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2024. 346 с. С.147-151.
5. Нодь О.Л. Аналіз сучасного стану розвитку галузі туризму та курортно-рекреаційної сфери України та її регіонів // Вісник Хмельницького національного університету. 2021. Т.298. №5(2). С.274-279.
6. Носирєв О.О. Лікувально-оздоровчий туризм: тенденції та стратегічні вектори розвитку // Таврiйський науковий вiсник. Серiя: Eкoноміка. 2024. Вип.20. С.321-331.
7. Папп В., Бошота Н., Горват З. Стратегічні напрями розвитку лікувально-оздоровчого туризму в Україні // Сучасні трансформації сервісної економіки: туризм, рекреація та комерційні послуги: Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Мукачево, 27-28 вересня 2024 р.). Мукачево: МДУ, 2024. 130 с. С.104-106.