Тучковська І.І., Сибірний А.А.
Матеріали XIII Міжнар. наук.-практ. конф.
«Інновації в управлінні асортиментом, якістю та безпекою
товарів і послуг» (м. Львів, 4 грудня 2025 р.)
Львів: Растр-7, 2025. 385 с. С.290-291.

Ключові принципи організації інклюзивного туризму

У зв’язку з військовими діями на території України, кількість осіб з інвалідністю невпинно зростає. Відповідно й зростає потреба у наданні якісних послуг спрямованих, як на всебічну соціальну допомогу, так і на реабілітацію та соціалізацію людей з інвалідністю. На сьогоднішній день перспективними напрямами розвитку інклюзивного туризму є лікувально-оздоровчий, культурно-пізнавальний, сімейно-молодіжний та професійно-трудовий туризм.

Інклюзивний туризм являє собою систему заходів, спрямованих на надання людям з інвалідністю можливості відновлювати та розвивати свої фізичні, соціальні, духовні, творчі та інтелектуальні здібності, з метою сприяння їх подальшій інтеграції в суспільство. Останнім часом цей сегмент туристичного ринку зазнає динамічних змін, оскільки його соціальна значущість зростає. Держава сьогодні визначає туризм як один із пріоритетних напрямків розвитку економіки та культури, створюючи умови для його розвитку. Державна політика в галузі туризму реалізується, зокрема, через забезпечення доступності туристичних послуг та екскурсій для дітей, молоді, людей похилого віку, людей з інвалідністю та малозабезпечених громадян шляхом впровадження пільг для цих категорій [1]. У повній мірі це має стосуватися й інклюзивного туризму, по-перше, як одного з різновидів туризму, по-друге, як засобу соціальної реабілітації людей з інвалідністю.

Варто зауважити, що на сьогодні інклюзивний туризм структурно включає чи мало різновидів реабілітації та соціальних послуг. На думку І. Кирилюк до них варто залучити медичні, психологічні, психолого-педагогічні, трудові, фізичні, фізкультурно-спортивні, професійні, соціально-побутові. Організація туризму для людей з інвалідністю вимагає пильної підготовки. При організації інклюзивного туризму варто дотримуватися таких принципів:

• доступності (забезпечення фізичної, інформаційної та соціальної доступності туристичних об’єктів для людей з інвалідністю);
• рівності (надання рівних можливостей для всіх, незалежно від фізичних або інших особливостей);
• індивідуального підходу (адаптація послуг та продуктів до індивідуальних потреб кожного клієнта);
• безбар’єрності (створення умов, що усувають бар’єри для участі людей з інвалідністю у туристичних заходах);
• інтегративності (забезпечення інтеграції людей з інвалідністю у туристичні процеси поряд з іншими групами населення);
• системності (організація туризму як комплексної діяльності, що враховує всі аспекти забезпечення потреб туристів з інвалідністю);
• співпраці (залучення всіх учасників туристичної галузі до співпраці для забезпечення максимальної інклюзивності).

Однією з ключових умов розвитку інклюзивного туризму є забезпечення безпеки туристів. Аналіз сучасних підходів до поняття безпеки в туризмі вказує на те, що в українській та міжнародній науці й практиці досі не сформовано єдиного підходу до цього питання в межах різних досліджень. Крім того, основні концепції трактування безпеки в туризмі, її принципи, чинники та структурно-функціональні аспекти залишаються недостатньо розробленими. Особливо недооцінений регіональний вимір досліджень, що є важливим для розвитку туризму.

Одним з пріоритетних завдань для вирішення цієї проблеми є обґрунтування теоретико-методичних основ дослідження безпеки туризму, що включає розробку наукових підходів до гарантування безпеки у всіх населених пунктах регіонів, а також врахування вже наявного досвіду та підходів як у вітчизняній, так і в зарубіжній практиці. Безпека повинна стати невід’ємною частиною інклюзивного туризму, особливо з урахуванням потреб людей з інвалідністю, дітей, людей похилого віку та інших груп, що потребують особливої уваги. Крім цього, для успішного розвитку інклюзивного туризму, слід розробити та впровадити стандарти безпеки, які охоплюють різноманітні аспекти туристичних послуг [2]: фізичну доступність, належну інфраструктуру, адаптовані умови проживання, транспорт і супровідні послуги. Важливо також забезпечити навчання працівників туристичної сфери навичкам роботи з різними категоріями населення, щоб гарантувати не лише безпеку, але й комфорт та підтримку під час туристичних подорожей.

Отже, інтеграція безпеки як основного компонента в розвиток інклюзивного туризму сприятиме підвищенню якості послуг, розвитку туристичної інфраструктури та покращенню загальної доступності для всіх категорій населення. Значущим на сьогодні є вирішення питань які потребують ґрунтовного підходу до їх розв’язання наступні:

• по-перше, відсутність нормативно-законодавчої бази, яка б визнавала та регламентувала інклюзивний туризм як засіб реабілітації;
• по-друге, недостатньо розвинена система послуг інклюзивного туризму;
• по-третє, необхідність забезпечення безбар’єрності у фізичному, інформаційному, економічному, суспільному напрямках;
• по-четверте, розвиток галузі інклюзивного туризму як засобу реабілітації потребує значної кількості висококваліфікованих фахівців, які здатні надавати якісні послуги та працювати у мультидисциплінарній команді.

Список використаних джерел

1. Barna M., Tuchkovska I. International Experience of Development and Support of Entrepreneurial Activity of Inclusive Tourism // Baltic Journal of Economic Studies. 2020. Vol.6(4). pp.28-34.
2. Тучковська І.І. Особливості створення туристично-екскурсійного маршруту для осіб з інвалідністю // Вісник Львівського торговельно-економічного університету. Економічні науки. 2021. Вип.62. С.115-120.