Масловата С.А.
Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф.
«Теорія, практика та інновації розвитку
туристичної і готельно-ресторанної індустрії»
(м. Умань, 27 травня 2026 р.)
Умань: УНУ, 2026. 313 с. С.289-292.

Рекреаційна діяльність і природні ресурси як чинники розвитку туризму

У період російсько-української війни перед суспільством доволі гостро стало питання раціонального використання рекреаційних ресурсів. Для збереження та відновлення їх необхідний комплекс заходів, проведення яких є неможливим без виявлення рекреаційних можливостей окремих ресурсів, навантаження на території, щоб не завдати шкоди їй, максимальної та мінімальної кількості туристів, яких в змозі прийняти відповідна територія і ін.

рекреація

Туристична та рекреаційна діяльність є інтегрованим процесом певних дій людини, що призводить до отримання визначеного набору туристичних продуктів та послуг на основі використання певних ресурсів: сировини, обладнання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Ресурсною базою для туристичної та рекреаційної діяльності виступають природні та історико-культурні об’єкти певної території. Однією з таких локацій може бути територія природно-заповідного фонду.

Основними видами рекреаційної і туристичної діяльності на території природно-заповідного фонду можуть бути:

Рекреаційна діяльність на території природно-заповідного фонду (ПЗФ) України регулюється такими основними документами як: Законом України «Про туризм» [1], Законом України «Про природно-заповідний фонд України», Положенням про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України, яке забезпечує правильну організацію рекреації та туризму в межах ПЗФ [2] та іншими нормативно-правовими документами. Так, ЗУ «Про туризм» визначає засади організації туризму як соціально-економічної діяльності, допомагає відповідно взаємодіяти з туристами та туристичним бізнесом [1; 3]; ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» визначає можливості та обмеження щодо організації рекреації і туризму залежно від категорій територій та об’єктів ПЗФ [4]. Наприклад, туризм заборонений в природних заповідниках і заповідних зонах національних природних, біосферних заповідників і регіональних ландшафтних парків [3]. ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що «Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища» [5].

Згідно ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» території та об’єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ) поділяються на природні території та об’єкти, а саме: природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища; штучно створені об’єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва [5; 6]. Серед основних умов для розвитку рекреації і туризму на території ПЗФ є мінімізація негативного впливу відпочивальників на природні комплекси й історико-культурні об’єкти. Рекреаційне і туристичне використання територій та об’єктів ПЗФ можливе за умови розроблення відповідної системи управлінських і господарських заходів з урахуванням встановленого для цих територій та об’єктів режиму охорони та використання ресурсів, розміщених на цих територіях [3].

Зазвичай, під час розроблення управлінських рішень і проєктів з розвитку туризму основним фактором є попит, на основі якого створюються плани збільшення рекреаційної ємності території та нормативно-правові акти. Але на територіях природно-заповідного фонду лідируюча роль віддається природоохоронним завданням. Тому, основною умовою для забезпечення балансу між соціальними та екологічними інтересами є нормування рекреаційного навантаження. Природні комплекси і їх складові елементи істотно різняться між собою за своєю потенційною стійкістю до рекреаційних навантажень. Стійкістю природного комплексу до рекреаційних навантажень є його здатність протистояти цим навантаженням до певної межі. Перевищення навантажень призводить до втрати здатності природного комплексу до самовідновлення.

Під рекреаційним навантаженням слід розуміти відвідування певною кількістю туристів одиниці площі природного комплексу у певну одиницю часу. Одиницею виміру рекреаційного навантаження є люд-год/га, або люд-день/га. Остання дещо зручніша для практичного використання і означає, що протягом усього комфортного періоду на ділянці площею 1 га щоденно по 8 год (прийнятий світловий день) відпочиває одна особа чи певна кількість осіб [7, с.109].

Розрізняють критичне (що викликає незворотні зміни у природному комплексі) і граничнодопустиме (що визначається тією кількістю рекреантів, яка не призводить до незворотних змін у природному комплексі) навантаження [8, с.56].

Рекреаційна діяльність на об’єктах природно-заповідного фонду має специфічну структуру, засновану на балансі екологічних та економічних інтересів. При цьому правильно організована рекреаційна та туристична діяльність може стати важливим компонентом охорони природного середовища та соціально-економічного розвитку дестинації, сприятиме зростанню екологічної освіченості громадян, шляхом їхнього залучення до природних і культурних цінностей. Тому, метою розвитку туристичних дестинацій й збереження природно-заповідного фонду України, важливим є здійснення постійного моніторингу об’єктів природно-заповідного фонду, зокрема визначення норм рекреаційного навантаження на територію, проведення аналізу антропогенного навантаження, оцінка розвитку інфраструктури та розробка ефективної стратегії управління територією.

На нашу думку, основними кроками для зменшення негативного впливу рекреаційної діяльності на об’єкти природно-заповідного фонду, які знаходяться на території окремих туристичних дестинацій, мають стати інноваційні шляхи та спеціальні заходи, зокрема:

  • збереження біологічного та ландшафтного різноманіття;
  • проведення реалізації еко- та еколого-просвітницької діяльності серед населення;
  • організація та реалізація екотуризму як нового виду туристичної діяльності, яка не шкодить навколишньому середовищу та сприяє його автентичності;
  • здійснення екологічного моніторингу територій;
  • реновації порушених природних об’єктів.

Бібліографічний список

1. Про туризм: Закон України від 15.09.95 р. №325/95-ВР. URL: https://tourlib.net/zakon/pro_turyzm.htm.
2. Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України: Наказ Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 26.07.2022 р. №256. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1043-22.
3. Рекреація і туризм / Природно-заповідний фонд України. URL: https://wownature.in.ua/pro-nas/nasha-diialnist/rekreatsiia/.
5. Бавровська Н.М., Бутенко Є.В. Використання рекреаційних територій в контексті ефективного управління землями: монографія. К.: МВЦ «Медінформ», 2015. 338 с.
6. Про природно-заповідний фонд України: Закон України від 16.06.92 р. №2457-XII. URL: https://skole.org.ua/zakon_pzf.html.
7. Створення територій та об’єктів природно-заповідного фонду, як шлях до збереження національного багатства України. URL: https://ecolog-ua.com/news/stvorennya-teritoriy-ta-obiektiv-prirodno-zapovidnogo-fondu-yak-shlyah-do-zberezhennya.
8. Брусак В.П. Методичні аспекти дослідження рекреаційної дигресії мікрорельєфу туристичних маршрутів // Проблеми геоморфології та палеогеографії Українських Карпат та прилеглих територій. 2018. Т.8. №1. С.108-120.
9. Полчанінова І.Л., Поколодна М.М. Рекреаційні комплекси світу: навч. посібник. Харків: ХНУМГ ім. О.М. Бекетова, 2018. 107 с.