Миронов Ю.Б.
Матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф.
«Перспективи розвитку індустрії туризму
і гостинності в Україні та світі»
(м. Луцьк, 4-5 вересня 2026 р.)
Луцьк: ЛНТУ, 2026. 325 с. С.224-228.

Креативні індустрії у трансформації об’єктів культурної спадщини: туристичний вимір

Сучасний етап розвитку світової й української туристичної сфери характеризується поглибленням взаємозв’язку між збереженням культурної спадщини та розвитком креативних індустрій, які дедалі частіше виступають інструментом переосмислення, актуалізації й економічної капіталізації історико-культурних об’єктів. Якщо у другій половині ХХ століття охорона пам’яток розглядалася переважно як консерваційна діяльність, спрямована на фіксацію та збереження автентичного стану об’єкта, то нині домінує парадигма живої спадщини, в межах якої пам’ятка, музей, історичний квартал чи традиційний промисел розглядаються як ресурс для творення нових культурних продуктів, досвідів і смислів. Саме на перетині цих процесів формується проблемне поле дослідження: яким чином креативні індустрії - дизайн, медіамистецтво, аудіовізуальна продукція, видавнича справа, індустрія моди, ремесла, фестивальна діяльність, цифрові технології у культурі - трансформують об’єкти культурної спадщини в конкурентоспроможні туристичні дестинації.

Теоретичне підґрунтя дослідження становить розмежування понять «культурні індустрії» та «креативні індустрії», яке в українському науковому дискурсі докладно проаналізовано І.В. Петровою. Дослідниця обґрунтовує, що перехід від терміна «культурні індустрії» до терміна «креативні індустрії» відображає зміщення акценту з масового відтворення культурного продукту на індивідуальну творчу діяльність, яка продукує економічну вартість через інтелектуальну власність і символічну креативність [2]. Це розмежування є принциповим для розуміння туристичного виміру трансформації спадщини, оскільки саме креативний, а не суто репродуктивний підхід дозволяє перетворювати статичний об’єкт культурної спадщини на динамічний туристичний продукт, здатний генерувати повторні відвідування, унікальний досвід та емоційну залученість відвідувача.

Емпіричні дослідження підтверджують, що креативні індустрії дедалі активніше інтегруються у стратегії розвитку туризму навколо об’єктів спадщини. Зокрема, аналіз діяльності мережі творчих міст ЮНЕСКО (UNESCO Creative Cities Network) показав, що туристично орієнтовані заходи становлять до 17% усіх активностей, задекларованих цими містами, причому найбільша їх концентрація припадає на сферу народних ремесел і мистецтв [3]. Це свідчить про те, що нематеріальна культурна спадщина - традиційні ремесла, кулінарні практики, обрядовість, фольклор - є не менш перспективним ресурсом креативного туризму, ніж матеріальні пам’ятки архітектури. Дослідники наголошують, що креативна економіка формує додану вартість не лише через створення нових продуктів на основі спадщини, а й через підвищення відмінності та впізнаваності території, що напряму працює на туристичну привабливість дестинації [3]. У цьому контексті матеріальна культурна спадщина формує просторово-символічну основу туристичної дестинації, тоді як нематеріальна спадщина забезпечує її культурну ідентичність і створює умови для глибшого когнітивного й емоційного залучення відвідувачів [1].

Паралельно в міжнародному науковому дискурсі відбувається становлення окремого напряму досліджень - креативного туризму як моделі, що протиставляється традиційному спогляданню культурних об’єктів. Бібліометричний аналіз масиву наукових публікацій із цієї теми фіксує стрімке зростання інтересу дослідників до проблематики автентичності, культурної спадщини та співтворення туристичного досвіду (co-creation), а також урбаністичного і сільського вимірів креативного туризму. Дослідники [4] підкреслюють, що творчий підхід до організації туристичного продукту дає змогу подолати ефект гомогенізації, спричинений глобалізацією масового туризму, пропонуючи натомість унікальні, автентичні й емоційно залучаючі враження, вкорінені в місцевій культурній специфіці.

У практичній площині трансформація об’єктів культурної спадщини засобами креативних індустрій реалізується через кілька взаємопов’язаних механізмів:

1. адаптивне повторне використання історичних будівель та промислових об’єктів під креативні простори - арт-резиденції, дизайн-хаби, коворкінги, галереї сучасного мистецтва, що дозволяє зберегти автентичну архітектурну оболонку, наповнивши її новими функціями та економічними моделями;
2. цифровізація спадщини - створення інтерактивних музейних експозицій, доповненої та віртуальної реальності, мультимедійних гідів і цифрових реконструкцій втрачених об’єктів, які розширюють туристичний досвід за межі фізичної присутності;
3. розвиток подієвого туризму на основі спадщини - фестивалів традиційних ремесел, гастрономічних фестивалів, реконструкцій історичних подій, які перетворюють пам’ятку на сцену живої культурної практики;
4. брендинг територій через креативні індустрії, коли історико-культурна ідентичність міста чи регіону стає основою для формування впізнаваного туристичного .htm" target="_blank">, дизайну сувенірної продукції, локальної моди та гастрономії.

Для України проблематика трансформації об’єктів культурної спадщини набуває особливої актуальності в контексті післявоєнної відбудови та необхідності диверсифікації туристичної пропозиції. Численні об’єкти культурної спадщини - історичні центри міст, садибно-паркові комплекси, об’єкти промислової спадщини, традиційні ремісничі осередки - потребують не лише фізичного відновлення, а й змістовного переосмислення через призму сучасних креативних практик, здатних забезпечити їхню економічну самодостатність і залучити нові категорії відвідувачів, насамперед молодіжну аудиторію та внутрішніх туристів. Інтеграція креативних індустрій у стратегії розвитку дестинацій дозволяє одночасно вирішувати завдання збереження автентичності об’єкта, генерування доданої економічної вартості для місцевих громад та формування позитивного культурного іміджу території на міжнародному рівні, що узгоджується з європейським досвідом використання креативної економіки як інструменту урбаністичного розвитку та збереження спадщини.

Водночас активне залучення креативних індустрій до трансформації спадщини супроводжується низкою ризиків, які потребують виваженого управлінського реагування, а саме:

• небезпека надмірної комодифікації спадщини, коли комерційна логіка креативного продукту починає домінувати над змістовою й історичною достовірністю об’єкта, перетворюючи автентичну практику чи пам’ятку на спрощений, стилізований «спектакль» для туриста;
• другим ризиком є проблема овертуризму - надмірного туристичного навантаження на історичні центри та об’єкти нематеріальної спадщини, яке виникає внаслідок успішного креативного .htm" target="_blank">вання дестинації і може призводити до витіснення місцевих мешканців, зростання орендної плати та поступової втрати автентичного соціокультурного середовища;
• третім викликом є неврівноважений розподіл економічних вигод між великими креативними операторами та носіями традиційних практик - ремісниками, фольклорними колективами, локальними спільнотами, які фактично є первинними творцями культурного капіталу, але часто отримують незначну частку доданої вартості, створеної на основі їхньої спадщини. У зв’язку з цим дедалі більшої ваги набуває принцип співтворення (co-creation), за якого місцеві спільноти й носії традицій залучаються не як пасивний об’єкт туристичного показу, а як рівноправні партнери у розробленні креативного туристичного продукту, що одночасно підвищує автентичність пропозиції та забезпечує справедливіший розподіл економічного ефекту.

Окремої уваги заслуговує роль цифрових креативних індустрій у розширенні туристичного виміру спадщини. Технології віртуальної та доповненої реальності, тривимірного сканування та цифрових архівів дозволяють не лише популяризувати об’єкти, що зазнали руйнувань унаслідок бойових дій чи природних катастроф, а й формувати альтернативні, гібридні формати відвідування - коли фізична подорож до пам’ятки доповнюється попереднім чи наступним цифровим досвідом взаємодії з нею. Для об’єктів культурної спадщини України, значна частина яких перебуває на тимчасово окупованих територіях або зазнала пошкоджень, цифрова креативна індустрія виконує додаткову функцію збереження колективної пам’яті та підтримання туристичного інтересу до дестинації навіть у період, коли фізичний доступ до неї обмежений або неможливий. Це створює основу для формування принципово нових моделей «туризму очікування» й «туризму відновлення», коли інтерес аудиторії, сформований креативними цифровими продуктами, конвертується у реальний туристичний потік після завершення відбудови.

Аналіз наявного досвіду дає підстави виокремити три рівні управлінських рішень, необхідних для ефективної інтеграції креативних індустрій у розвиток туризму на базі спадщини:

1. стратегічний рівень передбачає включення креативних індустрій до регіональних та муніципальних стратегій розвитку туризму й культурної політики, визначення пріоритетних об’єктів спадщини для креативної трансформації та створення відповідної нормативно-правової бази стимулювання креативного підприємництва;
2. інституційний рівень охоплює формування партнерських майданчиків взаємодії між власниками й розпорядниками об’єктів спадщини, креативними підприємцями, місцевими громадами та органами влади, а також розвиток програм грантової й консультаційної підтримки креативних проєктів на базі пам’яток;
3. продуктовий рівень стосується безпосереднього розроблення туристичних пропозицій - маршрутів, подій, цифрових продуктів, сувенірних ліній, гастрономічних вражень - які інтегрують креативний компонент у структуру відвідування об’єкта спадщини, забезпечуючи водночас його збереження, економічну самодостатність і культурну автентичність.

Таким чином, інтеграція креативних індустрій у процес трансформації об’єктів культурної спадщини сприяє формуванню конкурентоспроможних туристичних дестинацій, поєднуючи збереження автентичності з інноваційними підходами до створення туристичного продукту та підвищенням економічної цінності територій. Ефективність цього процесу залежить від збалансованого поєднання стратегічних, інституційних і продуктових управлінських рішень, активного залучення місцевих громад, використання цифрових технологій та дотримання принципів сталого розвитку, що мінімізує ризики комодифікації спадщини й овертуризму. Для України розвиток креативного туризму на основі культурної спадщини є важливим інструментом післявоєнного відновлення, посилення туристичної привабливості регіонів, зміцнення культурної ідентичності та забезпечення довгострокового соціально-економічного розвитку.

Література

1. Миронов Ю.Б. Роль автентичної культурної спадщини у сталому розвитку туристичних дестинацій // Індустрія туризму і гостинності в Центральній та Східній Європі. 2026. Вип.15. С.97-108.
2. Петрова І.В. Культурні та креативні індустрії: проблема визначень // Питання культурології. 2022. №39. С.63-77.
3. Arcos-Pumarola J., Georgescu Paquin A., Hernández Sitges M. The Use of Intangible Heritage and Creative Industries as a Tourism Asset in the UNESCO Creative Cities Network // Heliyon. 2023. Vol.9. Issue 1.
4. Sharma I., Lim W. M., Aggarwal A. Creative Tourism: Reviewing the Past and Charting the Future // Benchmarking: An International Journal. 2025. Vol.32(11). pp.109-149.